Сигнал тривоги (частина третя)

Прибувши до порталу, юні Спокусники побачили величезні старовинні двері і демона, приблизно того ж віку, що й портал, який він охороняв. Дієго без тіні сумніву наблизився до охоронця.

– Нам потрібно до міста Метч! – повідомив хлопець підвищеним тоном.

– Назвіть пароль.

– Червоний ріг! – прокричав Дієго.

Кивнувши, охоронець відступив убік. Ворота повільно й зі скрипом прочинилися. Афіна окинула портал сумнівним поглядом.

– А це точно безпечно?

– Злякалася? Заспокойся, це портал до міста Метч, – сказав Дієго і зник у отворі воріт.

Гас, не гаючи ні секунди, ступив у портал.

– Такі є в будь-якому місті демонів, вони з'єднують наш світ зі світом людей, – пояснила Кабальє. – Тільки не кажи, що ніколи ними не користувалася.

– Користувалася сотні разів, а от вам потрібно попрацювати над почуттям гумору, – Афіна ступила у портал слідом за друзями.

За декілька секунд вона вже стояла на жвавій вулиці. Купа демонів різного віку та статусу кудись поспішали: від маленьких дітей та заможних демонів до жебраків, які просили милостиню. Повз проїжджали байкери, здіймаючи пилюку навколо.

Столиця була дуже гучною.

Дієго, Кабальє та Гас оглядалися навколо і були задоволені. Нарешті вдома.

– А у вашому місті непогано!

– Що ж, до відкриття ще є час, тому пропоную провести невеличку екскурсію для нашої подружки, – сказав Дієго і всі погодилися.

– Афіно, в цьому місті є все, що забажаєш, – промовила Кабальє. – Куди б хотіла піти?

– Оскільки до клубу нам дорога зачинена, можливо, спочатку зайдемо в якийсь паб, а потім ви покажете мені місто?

– У нас є один популярний бар, – сказав Гас. – Ходімо туди.

– Маю надію, що там не помиї розливають, а пристойний алкоголь.

– Це елітний заклад. Там здебільшого саме демони з темними рогами тусуються. Або ж діти таких демонів, тобто ми, – сказала Кабальє.

– Ти мене заінтригувала. Агов, Принце! Маю запитання: ти дійсно не ходиш у клуби?

– Ні, хіба що це кінні клуби. Маю власного пегаса.

– Нічого собі! – видихнула Кабальє.

– Пф, воно й не дивно. Мене б здивувало, якби ти заявив, що не маєш такого улюбленця. Особисто я надаю перевагу мотоциклам.

– Тоді тобі до Салфіса, – сказала Кабальє.

– Так, він обожнює мотоцикли, навіть приїхав на своєму до школи в перший день, – підтакнув Гас.

– Я не помічала поблизу школи нічого подібного, де б можна було тримати мотоцикл, – Афіна напружила пам’ять. – Ні, не пригадую нічого. Потрібно буде поговорити із Салфісом. Можливо, я перевезу свій мотоцикл на Землю. Слухайте далеко той ваш бар?

– За тим поворотом, – махнув рукою Дієго.

І справді, вже за кілька хвилин показався дуже респектабельний бар під назвою «Райдужний». Один із найвідоміших барів світу демонів. І один із найдорожчих.

– Ніколи не розуміла, чому в цього місця така назва, – зневажливо пхикнула Афіна.

– Але це найкраще місце. Поглянь на паркінг, – Дієго кивнув на парковку біля бару.

Там були елітні автомобілі, найдорожчі мотоцикли, а також декілька сторожових драконів на ланцюгах. Ящірки видавали тихе гарчання, а з ніздрів ішов білий дим.

Ззовні було декілька демонів. Дорогий одяг відомих брендів і темні роги не лишали сумніву – це не прості робітники. Біля одного чоловіка з цієї компанії стояла майже гола демониця. Довге рубінове волосся спадало на плечі, фіолетові очі пускали звабливі бісики. Тонкі трусики, панчохи та бюстгальтер нічого не прикривали. Від нашийника дівчини простягався повідець. Без сумніву – рабиня, і сяючі золоті роги в тон крил тому доказ.

Чоловік із довгим темно-зеленим волоссям, тримаючи повідець, обговорював із трьома друзями, як проведе вечір. В компанії була й дівчина з золотими крилами, однак із темними рогами. Її сіре волосся було зав'язане у хвіст. Вона виглядала не набагато старше за Дієго, Афіну, Гаса й Кабальє. Мабуть, рік чи два, як отримала роги.

– Пане Зінелю, ваша учениця дуже хоче спробувати щось новеньке, – улесливо казала вона.

– Стело, якщо на тренуванні покажеш себе сьогодні добре, то я дозволю тобі користуватися моєю рабинею весь вечір, – демон із зеленим волоссям легенько смикнув рабиню і та почала звабливо вивертати своїми сідницями.

– Давненько я такого не бачила, – з неприхованим подивом промовила Афіна.

– Та це ж пан Зінель! – вигукнув Гас, привернувши увагу тієї компанії.

Зінель, тримаючи рабиню за повідець, поглянув на четвірку дітлахів. За мить його обличчя осяяла усмішка.

– Так-так, кого я бачу? Це ж Дієго. Привів друзів?

– Так, пане, – підтвердив хлопець, підходячи ближче. – Це Гас, Кабальє та Афіна.

Рабиня продовжувала намагатися звабити всіх, хто був близько, тому Зінель дістав стек і ляснув по сідниці дівчини. Та миттєво стала тихою і сумирною.

– Ходімо всередину, мені набридло тут стояти, – раптом роздратувалася Афіна.

– Так, ідіть, адже ви все одно ще малі шмаркачі, нічого вам робити поруч із нами, – кинула високомірно Стела.

Афіна лише закотила очі й попрямувала до бару, чим здивувала друзів.

– Дієго, навчи свою подругу гарних манер, інакше це зроблю я.

– Я зрозумів, пане Зінелю.

Демони зайшли до бару вслід за однокласницею і Дієго смикнув Афіну.

– Агов, ти взагалі усвідомлюєш, хто це такі? – прошипів він.

– Ти десь бачиш на мені напис «Список усіх довбнів міста Метч»?

– Це Стела, учениця Зінеля. Він лідер елітного класу найманців "Кармінний альянс". Туди входять двоє демонів та двоє ангелів, плюс сам Зінель. Він за силою рівний моєму батьку. Стела – наймолодша з найманців за всю історію. Їй усього 19.

– І навіщо ти мені сказав, хто вони? – розлютилася Афіна. – Багато в цьому барі таких, як вони?

– Чого ти так завелася? – запитала Кабальє. – Стела у свої 19 вже он чого досягла! Не кожна може опинитися на її місці.

– Тут впливові демони, такі, як пан Зінель. Однак, якщо навіть це тебе не вражає, то я справді починаю думати, що ти з королівської сім'ї, – мовив Дієго, підходячи до барної стійки.

– Ти хочеш сказати, що мене мають вражати демони, які вбили мого дядька?! – Афіна затисла рот долонею і миттєво вилетіла геть, усвідомивши, що бовкнула зайвого.

На виході вона врізалася в високого м'язистого демона, який був як мінімум вдвічі більший ніж Афіна. І він, очевидно, не зрадів цьому.

– Маленька дівчинка не дивиться, куди йде? – прогарчав демон, насуваючись на неї. Він мав намір переламати їй кістки.

«Тільки поїздки до реанімації мені сьогодні бракувало!»

– Я ненавмисно, мені не потрібні проблеми, повірте, пане!

Афіна спробувала минути демона. Однак той схопив її за волосся і, ревучи наче буйвол, відкинув дівчину в стіну бару.

– Мене це не цікавить! – прогарчав він.

– Агов, може обереш рівного собі суперника?

З бару вибіг Дієго. Він мав намір битися і захистити однокласницю, однак жоден школяр не має шансів проти такого бугая. Натомість, лідер найманців та його підлеглі просто спостерігали, не втручаючись.

Кинджал на поясі Афіни засвітився червоним світлом, цим самим подавши сигнал її батьку про небезпеку. Дівчина доклала зусиль, щоб підвестися і поглянути у вічі нападнику.

– Вам що, дядьку, робити більше немає чого, що ви до дітей чіпляєтеся?

– Афіно, ні! Він роздере тебе на шматки! – Дієго кинувся на бугая, однак той вдарив його в живіт і хлопець врізався б у стінку, якби його не підхопила Стела.

Демон зумів вирватися і, попри біль, кинувся на здорованя, що замахнувся на Афіну. В цей момент дівчина не розгубилася і ухилилася від удару, діставши свій кинджал. Спершу в польоті порізала руку здорованя, а потім, злетівши достатньо високо, поцілила клинком прямо в око опоненту. Той кулаком відбив кинджал. З тильного боку долоні була кров, але демона це не хвилювало. Він з риком кинувся на Афіну, однак сильний удар в правий бік змінив траєкторію польоту і бугай врізався в стіну.

Вдарила його Стела, підсиливши ліву ногу демонічним полум'ям. Та це лише розізлило здорованя і він кинувся на дівчину.

«Дідько, ну чому цей вечір не може минути в спокої?»

– Телекінез-крила! – крила дівчини трансформувалися в прозору бордову оболонку.

За допомогою сили думки вона пожбурила в здорованя велетенський камінь. Той не встиг ухилитися і його сильно вдарило, зламавши пару ребер. Однак демон все ще був небезпечний. Він знову перемкнув увагу на Афіну і кинувся на дівчину, однак її закрив собою Зінель. Демон, змахнувши сокирою, утворив захисний бар'єр.

– Ти як? – коротко запитав лідер найманців, не зводячи погляду з бугая, який намагався пробити бар'єр.

Руку із сокирою він тримав таким чином, щоб відгородити демонесу від навіженого психа. Магічний захист був дуже міцний. Афіна з сумішшю шоку та страху дивилася на спину Зінеля, на те як швидко підіймалися та опускалися його великі крила, тримаючи свого власника в повітрі.

– Н... н... нормально, – врешті змогла вичавити вона з себе. – Але не мені потрібен захист, знайдіть Дієго і допоможіть йому, – попросила Афіна, яка вже давно перестала орієнтуватися, де хто.

Тим часом її талісман не втратила часу і вирішила допомогти свої господарці. Грифон накинулася на здорованя і вчепилися в його спину металевими пазурами, намагаючись вирвати частинку його плоті. На пару з талісманом напала Стела. Попри чисельні рани, демон просто почав гатити кулаками врізнобіч, тому було ще небезпечніше.

А от Дієго й справді не було на місці бійки, однак Зінель поспішив заспокоїти Афіну.

– Дієго зараз надає допомогу мій підлеглий, за нього не турбуйся. Я шокований, що ваші батьки вас взагалі сюди пустили. Подібні бійки тут не рідкість, для школярів на кшталт вас це дуже небезпечно, як би добре ви не були підготовлені. Зараз гол... – Зінель різко замовк.

Здоровань з усієї сили, яка в нього лишилася, вдарив Стелу в живіт. Вона не встигла ухилитися і, харкнувши кров'ю, врізалася в стіну і втратила свідомість.

«Нас же просто повбивають наче мух, якщо нічого не зробити! Я не можу цього допустити!»

Дівчину наповнила неймовірна злість, якої та ще ніколи не відчувала. Вона просто таки вибухнула цією злістю, очі її налилися червоним, а крила змінили колір на помаранчево-червоний і збільшилися десь вдвічі.

– Крила Хаосу! – вигукнула Афіна і від її перетворення вибухова хвиля відкинула здорованя на землю. Розлючена демон подалася в його сторону. – Досить ображати, не рівних собі по силі! – наближаючись до чоловіка, Афіна проникла в його голову та змоделювала найбільший страх цього громили, який тиснув йому на мізки та завдавав болю.

За усім спостерігав збоку чоловік, який очікував моменту, аби втрутитися. І як тільки здоровань скорчився від болю, його серце пронизало довге та гостре лезо меча. З тіні вийшов демон майже два метри зростом, міцної статури та з вогняними очима. Через пару секунд, чоловік висмикнув лезо своєї зброї і витер об одяг пораненого демона.

– На сьогодні, прогулянка закінчена, – голос Спокусника був владний, глибокий та спокійний.

Крила та роги бугая перестали сяяти, що означало лише одне – він мертвий. Зінель зняв захист, прибрав сокиру за спину і кинувся до демонеси, яка була без свідомості.

– Стело! Стело! – кликав лідер найманців, однак та не реагувала.

З рота текла кров, шкіра була білішою за сніг. Крила та роги сяяли, але не так, яскраво, як раніше. Вона жива, але помирала. З ґудзика вискочила левиця.

– Зінелю, можливо, швидку?

– Рані, ти ж знаєш, що поки вони доїдуть, то Стела вже помре!

Демон, який холоднокровно бився та захищав Афіну, зараз ледве стримував відчай через поранення дівчини, не сильно старшої за саму Афіну.

– Тату, допоможи їй, благаю! – вигукнула Афіна.

Безсмертний підійшов до Стели та присів навпочіпки біля дівчини.

– Баллу, потрібна твоя допомога, –з каблучки на пальці свого господаря вилетіла чорний фенікс.

Пташка підлетіла до дівчини. Навколо них обох з'явилося золотисте силове поле в якому вони перебували. За декілька секунд сфера яскраво засяяла. Зціливши Стелу, фенікс опустив дівчину на землю, прибравши силове поле. Зінель обережно припідняв голову демонеси. За пару хвилин вона розплющила очі. Побачивши, що її тримає Зінель, Стела опустила погляд.

– Я нікчема! Я підвела вас! Я програла!

– Це не так, Стело, – спробував заспокоїти її демон, однак дівчина не слухала його.

– Який сором! Не впоратися з одним демоном! Я просто жалюгідна!

– З цим типом самотужки не кожний дорослий впорався б, – чоловік підвівся та перевів погляд на Зінеля. – Врятоване життя, за врятоване життя, ніхто нікому нічого більше не винен.

Доки демони вели бесіду, поплічники батька Афіни прибрали роги нахабного бугая.

– Чого витріщилися, тупоголові? Прибрали все? Ну то геть з дороги! – гаркнув чоловік і наблизився до доньки. – А тепер ви, юна леді. Поясніть мені, ЯКОГО ЧОРТА ВИ ТУТ ЗАБУЛИ?

Дівчина була знесилена і ледь трималася на ногах. Вона не підіймала погляду, та ще й трусилася ніби на дворі був лютий мороз.

– Тату я... я... Я тут ні до чого! Чесно, я не перша почала… – сильний ляпас перервав виправдання дівчини і збив її з ніг.

Стела все одно картала себе. Зінель допоміг їй звестися й спостерігав за розбірками між батьком та дочкою. Однак втрутитися вирішив її однокласник.

– Пане, не карайте її! – хлопець присів біля Афіни. – Вона справді не винна. Це все я.

Демон чесно розповів про запланований похід на грандіозне відкриття та як запропонував прийти у цей бар, щоб почекати до початку.

– Ми всі винні, – почувся тонкий дівочий голос і поруч опинилися ще двоє школярів. – Ми знали, що тут часто трапляються бійки, але все одно привели сюди Афіну, навіть не сказавши.

– Ми не мали цього приховувати, нам прикро, – сказав товстий хлопець і всі троє опустили голови.

– Я хотів показати подрузі своє місто, зводити її на гучну подію, а натомість наразив на небезпеку й навіть не зміг захистити, – хлопець із коброю на передпліччі дуже картав себе за всю ситуацію. – Це була прекрасна можливість нам, як новеньким, дізнатися своїх однокласників, а тепер цей шанс втрачено.

– Я розчулений вашою розповіддю, але з неї це не знімає відповідальності. Вам, юний демон, я подякую за захист своєї доньки, поставивши залік з єдиноборств. Щодо тебе, Афіно, то ти залишаєшся без грошового забезпечення на місяць! Про все інше поговоримо вдома, – суворо закінчив чоловік та покинув компанію.

Афіна в розпачі підвелася, з її щоки скотилася сльоза. До неї підійшла Сента, тримаючи в зубах кинджал, та піднесла його свої господарці. Афіна узяла клинок і прилаштувала його на поясі.

– Дякую, люба, дякую всім, що не кинули напризволяще і допомогли. Вибачте за зіпсований вечір та неприємності, – тихо промовила дівчина та полетіла в сльозах до узбережжя, яке вона помітила коли вони йшли до бару.

Друзі перезирнулися, однак полетіли за Афіною. Зінель, передавши Стелу іншому підлеглому, теж полетів за ними. Зупинившись неподалік, він прислухався до розмови підлітків.

– Афіно, ти не зіпсувала вечір. У нас ще є час. Просто... Одна з причин, чому батько обмежує моє пересування по подібних закладах – це ось такі випадки. В цьому немає твоєї провини.

– Так, – кивнула Кабальє. – У таких закладах публіка хоч і багата та могутня, однак часто вони себе можуть не контролювати.

– До речі, в тебе вражаючі здібності, панночко, – додав Зінель, тихенько підійшовши до компанії.

Дівчина сіла на край брили та спробувала заспокоїтися.

– Немає в нас вже ніякого часу! Я повертаюся до гуртожитку! Здібності? До біса всі здібності та навички! Недостатньо я здібна для нього! І ви не праві, це цілком моя провина, закортілося, бачте, відпочинку! От маєш! Ще як про цей інцидент дізнається твій батько, Дієго, то тоді мені точно буде непереливки.

– За мене не хвилюйся. Батько, скоріше всього, вже й так знає про це. Від твого тата. Як хочеш, то не затримуватимемо, однак час до відкриття центру ще є. Просто після церемонії та подарунків одразу ж полетимо до гуртожитку, згодна? – запитав Дієго.

– Вам без мене буде краще, від мене одні проблеми, – тихо мовила дівчина. – Щоб повернутися назад, пароль той самий?

– Афіно, ти ж демон, ти й маєш приносити проблеми всім навколо, однак без тебе на цьому заході буде вже не те, – промовила Кабальє. – Ти наша подруга і ми не залишимо тебе.

– Послухай мою пораду, Афіно, – тепло промовив Зінель, присівши поруч. – Батько суворий із тобою, це так. Але він би не хотів, щоб ти залишилася без друзів. Не проґав шанс дізнатися тих, хто тебе оточує. Я знаю, як важко дівчині твого віку, адже сам маю дочку, на блискавку старшу від тебе. Ви з нею схожі. Обидві сильні, вольові та рішучі. Я довго оберігав Чериз, боявся, щоб вона ненароком не пішла, куди не слід. Зараз уже такого немає.

Нажахана дівчина відсунулася від лідера альянсу так далеко, наскільки могла.

– Дякую вам, але я не можу піти. Як мінімум, через мій неналежний вигляд, – зачіска демонеси була зіпсована, сукня теж не в кращому вигляді, та й перебинтована рука теж кровоточила.

– Це не така велика проблема, я можу допомогти швидко привести тебе до ладу, – мовив Зінель.

– Але якщо ти втомлена, то можеш іти, – сказав Дієго. – Я не стану змушувати тебе приймати допомогу чи робити щось всупереч бажанням.

– Якщо я сьогодні когось вб'ю, то прохання: позбавте мене життя раніше, ніж до мене добереться мій тато! І покажіть якийсь більш-менш пристойний магазин з одягом, сподіваюся я не пожалкую про своє рішення, – сказала Афіна, підводячись.

– Для початку ми залікуємо твою руку. Рані!

Левиця матеріалізувала аптечку. Узявши перекис та бинт фіолетового кольору, Зінель поглянув на Афіну.

– Дозволиш?

– Дякую, але я сама, не маленька, – блиснув метал і за секунду стара пов’язка впала на землю.

Взявши бинт, демонеса почала робити перев’язку. Зінель дозволив їй це зробити, однак саме фіолетовим бинтом.

– Що це за бинт такий?

– Він миттєво заліковує будь-які порізи. У аптечках мого альянсу тільки такі бинти.

«Ага, тепер я знаю напевно, хто доклав руку до смерті дядька», – Афіна завершила перев’язку.

Бинт засяяв фіолетовим і буквально розтанув у повітрі. Від порізу й справді нічого не лишилося.

– Ну то що, десь тут поблизу є магазин чи ні?

– Є елітний салон, де тобі і одяг підберуть, який забажаєш, і зачіску зроблять. Усе надзвичайно швидко, – мовив Зінель і повернувся до трійці друзів. – Вам немає необхідності йти з нею. Відкриття центру підготовки драконів відбудеться за пару кварталів від мого будинку. Зачекайте на нас там.

– Я не палаю бажанням лишатися з вами наодинці!

– Як ти вже помітила, це місто досить небезпечне. Якщо хтось надумає напасти, мені буде легше захистити одну особу, а не чотирьох, – заперечив Зінель. – Я не збираюся вбивати тебе, якщо ти про це.

– З чого раптом така доброта від демона?

– Це не доброта, а просто обережність. Однак, якщо хочеш, щоб тебе зґвалтували або забрали до рабства – прошу, вперед.

– Охорони мені вистачає, – дівчина кивнула на двох головорізів, не слабших аніж той, якого вони здолали. – До того ж мені потрібен магазин, салон ні до чого.

– Відмовлятися від моїх послуг гіда було б дурістю. Твої друзі тебе завели в небезпечне місце. Я знаю кращі й безпечніші райони, а також, як туди дістатися швидко. Не місцевим, на кшталт вас, буде досить непросто. Запитати дорогу? Хах! В цьому місті дуже мало демонів, які дійсно можуть допомогти. На даний момент я – єдиний варіант.

Зінель почухав свою левицю і вона лагідно замуркотіла.

– Мій батько мені власноруч голову відірве, якщо я посмію залишитися з вами ще довше.

– Я чудово знаю, чому ти не хочеш перебувати поруч зі мною. І справа не в твоєму батькові. Він бачив, що я захищав тебе, хоча міг стояти осторонь, тому вже знає, що я не завдам тобі болю. Ти прикриваєшся татом, хоча справжня причина в тому, що ти просто налякана. Ти дійсно вважаєш, що я не бачу твоїх емоцій? У будь-якому випадку, мені все одно треба у той салон.

– Ви теж підете на відкриття? – запитала Кабальє.

– Я супроводжуватиму доньку. Вона має якраз закінчувати з зачіскою.

Зінель кивнув на прощання і пішов у глиб міста.

– Він має рацію, Афіно, – сказала Кабальє. – Той салон – один із кращих в місті. Привітний персонал, величезний вибір, навіть спа процедури є. Дарма ти відмовилася. Адже за все заплатив би він.

– За кого ви мене маєте? Я не якась утриманка! Кабальє, ти ж знаєш туди дорогу, то й покажи її.

Кабальє мовчки повела компанію до того салону. Він розташовувався у одному з найбагатших та найохайніших ранонів міста Метч.

Тут було сміття, але це був радше косметичний безлад. Химерні рослини, що були обабіч широкої доріжки, засіяної рідкісним камінням. Тут не було жебраків, в повітрі був лише приємний запах сірки. На території салону була акуратна лавова річка.

Біля входу стояло двоє вершників. Їхні єдинороги мали загрозливий вигляд. Охорона зупинила дітей.

– Що вам потрібно? – грубо запитав один із вершників.

Афіну закривали собою охоронці всю дорогу й дівчину це дістало.

– Розійдіться! – вони миттєво підкорилися прямому наказу. – Ми прийшли закупити трохи нового одягу, хіба не очевидно?

Вершники перезирнулися і розсміялися. Зовнішній вигляд Афіни говорив сам за себе. Вийшла наперед Кабальє.

– Замовкніть! – наказала вона і сміх наче обірвався. – Пропустіть нас.

Вершники шанобливо схилили голови, ніби перед ними королівська персона і пропустили їх.

– Зрозуміло, якщо тебе ніхто не знає, то тебе змішуватимуть із багном усі, кому не лінь, чи не так?

– Саме так, до того ж, твій зовнішній вигляд створює не найкраще враження, – відповіла демонеса, заходячи до неймовірно розкішного приміщення.

Надсучасна техніка, професійні та акуратні, як на підбір, працівники, що метушилися не лише навколо демонів, а ще й їхніх талісманів. Виконувалися найменші забаганки.

В одній частині демони приміряли одяг чи прикраси, в іншій перукарі чаклували над зачіскою, візажисти – над макіяжем. Талісманам надавали найрізноманітніші послуги, включно із масажем.

– Мені все більше не подобається столиця, однак мушу визнати, що це місце вражає. А де тут одяг?

Кабальє клацнула пальцями і до них підійшли декілька працівників. З парочкою пішов Дієго, а двоє дівчат поглянули на Афіну.

– Я Елос, я до ваших послуг, – сказала брюнетка з червоними пасмами.

– А мене звати Альма, я виконаю будь-яке побажання вашого талісмана, – сказала дівчина афро-американка.

– Альмо, ваші послуги не потрібні, ви вільні, – дівчини й слід зник. – Елос, покажіть мені де у вас тут костюми з шовку, та корсети. Хоча ні, щоб я довго не шукала… Мені потрібен білий шовковий костюм, щоб штани були з високою талією і корсет з мереживом.

Елос кивнула і пішла підбирати одяг. Вона повернулася за десять хвилин з потрібним одягом.

– Дякую, це те, що я хотіла. Скажіть перукарю нагріти завивач для волосся, – поки дівчина перевдягалася, стиліст уже чекав на неї. Чекати довелося недовго. Сівши у високе чорне крісло, Афіна озвучила те, що хотіла. – Мені високий хвіст із завитими пасмами.

– Буде зроблено, міс, – відповів стиліст і почав свою роботу.

Справа від Афіни сиділа дівчина, якій робили розкішну вечірню зачіску з її чорного волосся. Одягнута вона була в чорну мереживну сукню та високі шпильки. На її лівій руці робили манікюр, а правою незнайомка тримала келих червоного вина.

– Що? Тут подають вино? – здивувалася Афіна.

– Тільки особливим клієнтам, – відповіла дівчина, зробивши ковток. – Ти не місцева, – демонеса не запитувала, а стверджувала.

– Це, на жаль, ненадовго.

– Поясни.

– Батько планує перебратися сюди та відкрити тут ще одну свою академію.

– Яку ще академію?

– Цього розказати не можу, але скоро в цьому місті з'явиться нова дуже статусна родина. Я, до речі, Афіна.

– Приємно, Афіно, – дівчина кивнула головою і демонесі принесли декілька вин на вибір. – Шкода, що я не можу піти до якоїсь школи з єдиноборств. Приватні вчителі та тренування мене дістали.

Афіна обрала келих з вином і зробила ковток.

– Гадаю, скоро ця ситуація зміниться, а поки я би могла запропонувати тобі відвідати нашу заміську академію з єдиноборств і різних дисциплін.

– Батько мені ніколи не дозволить бути з іншими демонами. Хоча б на Землю пустив, вже добре.

– Я тебе чудово розумію, – Афіна кинула погляд на своїх охоронців.

– Тому, на жаль, до повноліття я вимушена бути під його опікою. Цілодобово. Дякую, що хоч не змушує своїх дресированих цуциків ходити за мною по п'ятах. Як плануєш провести вечір, Афіно?

– Друзі ведуть на відкриття якогось закладу, хоча початок вечора був не найприємнішим. До речі, ти так і не представилася!

– Ох, точно. Мене звати Чериз. Я просто звикла, що мене всі знають, тому й не назвалася.

«Як її звати?! Все, батько мене точно закатрупить!»

– Довго ще? – поцікавилася дівчина в стиліста.

– Ще пара хвилин, міс, не більше, – сказав демон.

Тим часом до Чериз, яка підводилася з крісла, підійшов вже знайомий Афіні безсмертний.

– Чериз, ти готова?

– Так, тату, – кивнула дівчина. – Потрібно ще забрати Багіру і можемо вирушати. Не можу повірити, що опинюся там!

Зінель лише усміхнувся на це і заплатив працівникам, що обслуговували його доньку. Тим часом, перукар завершив зачіску Афіни. Вона була бездоганна.

– Готово, міс.

– Можна рахунок, оплата картою. А ви казали, що не контролюєте дочку!

Перукар швидко приніс термінал і дівчина оплатила вартість послуг.

– Ви знайомі? – здивовано запитала Чериз, глянувши на батька.

– Це було вимушене знайомство. Я так розумію, ти знову виставляла мене ледве не деспотом, Чериз?

– Це не те, що ти думаєш.

– Дуже сподіваюся. У будь-якому випадку, міс Афіно, наша сім'я не має жодного стосунку до вас.

– Повірте, це взаємно. Можливо ще побачимося, Чериз.

Чериз разом із батьком пішли до талісманів, і до дівчини підійшов чорний пантера з блискучою шерстю. Вона почухала кота і попрямувала геть у супроводі Зінеля. До Афіни підійшли друзі. Було помітно, що вони лише освіжили свій вигляд за той час, поки Афіна повністю приводила себе до ладу.

– Маю надію, що захід того коштує.

– Не сумнівайся, – відповів Дієго і компанія полетіла на вихід.

Усю дорогу була тиша. Аж ось почало виднітися скупчення демонів перед величезною сірою будівлею, дах якої був увінчаний трьома срібними драконами, що одночасно випускали полум'я зі своїх пащек. Деяких безсмертних пускали на територію. Компанія на чолі з Дієго пройшла до вартового і, показавши запрошення, з легкістю пройшла на територію, яка вражала своїми розмірами не менше, ніж ззовні.

Основна будівля була для персоналу: дракологів, дресирувальників, годувальників тощо. Зліва були вольєри, в яких перебували величні ящіри, як дорослі, так і малеча. У кожного дракона було достатньо місця, щоб почуватися комфортно. Справа був полігон для тренувань лускатих створінь.

– Що ж, це непогано, – кивнула Афіна.

Поступово територія заповнилася демонами, а відтак – гамором. Безсмертні підходили до вольєрів та вже заздалегідь обирали собі драконів. Їхньому прикладу послідували й Гас із Кабальє, відділившись від компанії.

– Цікаво, де тут бар? – дівчина подалася на пошуки заповітного місця.

– Афіно, це центр підготовки драконів, а не вуличка з барами, – гукнув їй Дієго.

Афіна зупинилася і поглянула на однокласника, закотивши очі.

– І що? Це не змінює того, що тут повинен бути перекус та алкоголь.

– Одразу видно, що ти не з міста. Перекус є, це обов'язково, але жодного алкоголю. Якщо буде алкоголь поруч із драконами, то від тебе лише роги залишаться і будуть вони лежати в Нижчих сфер.

– Ой все, буркотуне, вгамуйся, – Афіна подалася подалі від Дієго.

«Батько вирішив зробити моє життя нестерпним, коли поселив до мене цю провінціалку з королівськими замашками», – промайнуло в голові Дієго і хлопець пішов до драконів.

«Невже спекалася? Часом він мене занадто дратує!» – дівчина сіла на м'який диван та стала роздивлятися демонів та заклад.

Це була простора місцина з різноманітними пристроями для тренувань лускатих ящірок. Демони, що потрапили безпосередньо до огляду драконів були з вищого світу: елітні найманці з кармінного альянсу, лідер найманих убивць Ніко, військова верхівка на чолі з генералом Химерою, міністри різних галузей, Поплічники Диявола, та навіть – не може бути! – верховна принцеса демонів із спадкоємицею французького трону.

«Нічого собі! Оце рівень! Оце я розумію!»

Дівчина роздивлялася драконів і їй в око впало маленьке, досить привабливе драконеня. Афіна підійшла поближче, щоб роздивитися. Це був чорний дракон досить невеликого розміру з сяючою лускою, кінчик хвоста був у формі наконечника від стріли.

– Обережно! Юна леді, цей дракон небезпечний, – з застереженням промовив дресирувальник.

– Який у нього вік? – несміливо запитала демонеса.

– Всього два місяці.

– Я думала йому менше.

– Цей дракон другий у всьому світі за своїм розміром та величчю.

В цей момент дракон розвернувся до Афіни і подивися їй прямо в очі.

– Такі ж зелені, як і в мене!

Дракон підійшов ближче до решітки, чим дав зрозуміти, що не проти, щоб його погладили.

– Ти ба, я такого від нього ще не бачив. Ви, юна леді, підкорили його серце!

Афіна зніяковіла та обережно погладила малого. Неподалік також були Поплічниця Диявола, Кабальє, Дієго, Чериз із батьком та французька принцеса. Вони розглядали драконенят і обговорювали їх між собою.

– Терціє, у тебе ж і так є дракони, ваші Вартові – древні вогнекрили, ти маєш декількох ручних драконів, навіщо тобі ще один?

– Чериз, це ж дракон зі столиці демонів. Такого в мене ще немає.

– Ти просто схиблена на них, подруго, – засміялася брюнетка.

– Кабальє, що скажеш про вінценосного? – пролунав голос Дієго. – Правда симпатичний?

– Дієго, він просто ідеально підходить для твого величезного самолюбства, – вишкірилася дівчина.

– Ти не змінила вибору? – запитала Поплічниця у демонеси, стривожено поглядаючи на біле драконеня у клітці. – Можливо, ти б іще трохи...

– Ні, мамо, я вирішила, – відмахнулася Кабальє і втупилася пожадливим поглядом у драконеня. – Хочу саме його.

Здивування Афіни росло з кожною хвилиною. Однак довго спостерігати за однокласниками їй не дали. Маленький дракончик, якого вона щойно гладила боляче вкусив її за палець.

– Очевидно, що цей малюк вас обрав і хоче, щоб ваша увага належала тільки йому, – з посмішкою промовив дресирувальник.

– Такого я не очікувала! Вперше обрали мене, а не я. Ну що ж, тоді нехай так і буде.

– Погляньте, кого я бачу! Фіні, невже ти? – до дівчини підійшов юний демон з напускним самолюбством.

– От чорт, Невіле, тільки тебе мені бракувало! – роздратовано прогарчала Афіна.

– Засумувала, крихітко? Скільки ми не бачилися після того, як розійшлися? Хоча це неважливо, бо я тобі казав, що твої слова не сприйняв всерйоз! – закінчив демон, зухвало підтягнувши Афіну за талію до себе.

Афіна витягла кинджал та порізала хлопцеві долоню. І відразу відійшла назад. На них позирали інші демони: хтось із схваленням, хтось – із осудом. Ніхто не міг вирішити, чи варто втручатися у розбірку двох підлітків, однак один все ж наважився.

– Агов, ти! Якого німбу ти дістаєш її?

– А що таке? Це моя дівчина, тому не лізь!

Афіна кивнула головою і хлопця обступили два її охоронці.

– Послухай-но сюди, Невіл! Я не твоя дівчина, затям це собі нарешті! І не підходь більше до мене навіть близько! – одним помахом ноги дівчина збила його і той впав на землю. – І затям собі нарешті: ти не рівня мені. Пам'ятай про своє місце! – завершила демонеса і подалася до Дієго, який з презирством дивився на цього нахабу.

– Ненавиджу таких, як він.

– Виявляється, Принце, найбільше дратуєш мене не ти.

На Невіла почав гарчати чорний лис із явним бажанням добряче покусати хлопчину.

– Слухай, коли ми повернемося до школи?

– Що, зустріла одного демона і вже все? Поглянь на того ідіота, зараз йому буде дуже непереливки.

Дієго мав рацію, адже на Невіла насувалася принцеса Шедоу і вигляд вона мала грізний.

– Ой, та йому допоможе щось зрозуміти лише смерть.

– Варто! – крикнула принцеса і Невіла схопили воїни королівської гвардії. – Викиньте цього жебрака з міста! Хай він згниє у канаві з перерізаною горлянкою!

Демони навколо ахнули від жорстокості принцеси. Так, її високість не була милосердною, але...

– Принцесо, пощадіть! Я ж нічого не зробив! – заскімлив Невіл.

Принцеса демонів підійшла до хлопця і поглянула йому в очі.

– Ти не гідний навіть стати рабом, однак смерть – це занадто легке покарання для такого, як ти. Киньте його до королівської темниці, я потім вирішу його долю, – звеліла Шедоу і вартові підкорилися, тягнучи Невіла геть.

– Вона просто ідеал! – захоплювалася Афіна. – Тепер я розумію свого дядька і те, чому він обрав нести службу у королівської родини. Схоже, я вирішила чим буду займатися.

– Вирішила стати воїном?

– Не просто воїном, а королівським гвардійцем, як мій дядько.

– Що ж, тоді ти маєш поговорити про це з моїм дядьком та його дружиною.

– Спершу потрібно завершити навчання. Хоча хто знає? Можливо я облишу цю ідею, вийду заміж і все.

– Навіть одруженою ти можеш не відмовлятися від кар'єри, – пролунав жіночий голос.

– Пані Химеро, з моїм характером мене далеко не кожен чоловік витримає, – знітилася Афіна.

– Демон почервонів, сміх та й годі, – посміхнулася генерал. – Однак далеко не кожна дівчина може завершити підготовку й стати членом королівської гвардії. Особливо у якості особистої охорони верховного короля чи принцеси.

– Якщо я продовжу дядькову справу, то це вартує усіх зусиль.

– Дядькову справу? А, здається пригадую його. Що ж, я, звісно, не така досвідчена, як мій учитель, однак мені, як верховній, достатньо одного погляду, щоб оцінити потенціал демона.

– Я гадаю, що в мене достатньо сили, аби в майбутньому стати капітаном королівської варти. Що скажете?

– Поки ти й виїденого яйця не коштуєш. Усі твої бої були під наглядом батькових підлеглих. У польових умовах тебе здолає навіть не дуже здібний рядовий. Якщо не припиниш бути під батьковим захистом – ніколи навіть не наблизишся до звання звичайного гвардійця, не те що капітана.

– Що ж… Дякую й на цьому, пані генерал. Я постараюся врахувати ваші зауваження.

– Працюй потай від батька, тренуйся з досвідченими воїнами і твоя мрія здійсниться, – сказав підійшовший Ніко. – У тебе є потенціал. Він досить потужний – це видно неозброєним оком.

– Саме так, – підтвердив Зінель. – До того, як утворити альянс, я служив у війську при колишньому генералі і дечому навчився. Ми усі тут досвідчені воїни.

– Іншими словами, знайди собі свого вчителя самостійно, – закінчила Химера.

– Це нелегко зробити, оскільки я тут практично нікого не знаю.

– Можу порекомендувати декого, – сказала Химера.

– Кого?

– Купсидо, підійди-но сюди.

– Так, генерале, кликали?

Жінка, що підлетіла, мала досить химерний, однак привабливий вигляд. Важке темно-зелене волосся було нічим іншим, як десятками живих змій, темні роги були довжиною, ніби у буйвола, та й по формі теж нагадували їх. Від золотих очей по вилицях йшли широкі зелені смуги. На губах була зелена помада, яка тільки доповнювала образ. Купсида на відкриття одягнула сукню, що була зіткана, здавалося, зі справжнього розтопленого золота. На шиї в неї примостився справжнісінька гримуча змія. Демонеса була вищою від Афіни голови на дві і, судячи зі статури, не набагато сильніше, однак судити лише за зовнішніми параметрами було б не дуже розумно.

– Так, познайомся з цією панночкою. Я гадаю, що вона могла б стати твоєю...

– Протеже? – вигнула брову Купсида. – Химеро, ти здуріла?

– Я мала на увазі ученицею.

– Все одно. Я почесна вартова, а не вчитель для якоїсь малолітки. Крім того, ти впевнена, що вона впорається? Досі це нікому не вдавалося.

– У неї є потенціал, але розкрити його можеш лише ти.

– А чому не Люцифер?

– Я цьому нездарі навіть власні чоботи не довірю, не те що демона.

– Я не напрошуюся, але гадаю, що в королівську варту потрібні такі демони, як я.

– Дівчинко, я не з королівської гвардії, я дещо інакшого рівня.

– Перепрошую, я мала на увазі зовсім не це!

– Химеро, вона не витримає й половини мого тренування.

– Купсидо, ти ідеально підходиш для цього. Ти була першою жінкою у війську, якій не довелося приховувати себе. Не змушуй мене наказувати.

– Добре-добре, я проведу для неї іспит. Якщо складе, то буде вчитися під моїм крилом.

– Запевняю, ви не пошкодуєте!

– Побачимо, – Купсида відійшла.

– Уже початок церемонії, ходімо, – сказав Дієго.

Усі гості пройшли на високі трибуни, що оточили півколом величезну ділянку. Коли всі зайняли свої місця, працівники вивели драконів і почалося справжнє шоу, яке вражало своїм видовищем та небезпекою для дресирувальників, що були поруч із ящірками. Афіна не сильно уважно спостерігала за усім, що відбувається, а радше була заглиблена в свої думки.

За годину шоу завершилося і було оголошено, що гості з особливими запрошеннями можуть безкоштовно обрати собі будь-якого дракона. Демони з вищого світу поспішили до тих рептилій, на які поклали око до шоу.

– Що ж, малюче, ти відправляєшся зі мною, – Афіна підійшла до клітки з чорним драконеням.

Кабальє разом із матір'ю забирала драконеня опалоока, Дієго виводив малюка вінценосного, а Гас узявся за вогнегривого, однак згодом попросив дресирувальника хоч трохи зменшити його розміри. За наказом дракон миттю став розміром з домашнього тер'єра.

Афіна несла малюка на руках і обирала йому ім’я. Після довгих міркувань, все ж вирішила.

– Тебе зватимуть Балеріон. Вітаю в новій сім’ї.

Інші не могли відірватися від своїх драконів аж до повернення на територію Золотоверхої школи, де їх очікувала Скарлетт.

– Цікаво, Салфіс у себе? Мені потрібно спитати в нього про гараж.

– До Салфіса ти ще зможеш завітати, але лише після того, як ви розмістите своїх улюбленців у спеціальній кімнаті, – сказала Скарлетт, привернувши увагу юних Спокусників.

– Проведете нас ви, так?

– Ну звісно, стирчала б я тут з іншої причини?

– Ні, не думаю, – відповів Дієго.

Скарлетт розвернулася й полетіла всередину будівлі Золотоверхої школи. Діти пішли за заступницею директора. Вона привела учнів до однієї з кімнат Змагань і відчинила її. За дверима був цілий світ для декількох драконів. Важко повірити, що це лише кімната.

– Лишайте своїх улюбленців тут і йдіть по кімнатах, – наказала заступник директора і полетіла геть.

– А хто за ними тут наглядатиме?

– Афіно, ми лишимо їм їжі, вода тут є, – відповів Гас. – Це ж лише ніч.

Афіна залишила свого малюка в кімнаті Змагань. Дієго, Гас та Кабальє залишили своїх драконів, які миттєво почали досліджувати нову територію.

– Так, тепер треба знайти Салфіса. Гасе, ви ж разом мешкаєте? То, може, він ще не спить?

– Добре, ходімо, – замкнувши кімнату, демони полетіли до спалень.

Гас відчинив високі дерев'яні двері й одразу попрямував до ліжка. Салфіса в кімнаті не було.

– Можливо, він вийшов до туалету чи щось таке? Пошукай його сама.

– Чудово, ну і де мені його шукати? – Афіна покинула кімнату, роззирнувшись.

Дівчина помітила в кінці коридору синє волосся однокласника. Салфіс обережно, ніби слідкуючи, летів за своїм талісманом. Василіск сяяв дивним блакитним світлом.

«Василіск знову кудись повзе, – міркував демон, причаївшись за рогом. – Цього разу він не втече від мене!»

«Куди це він зібрався вночі?» – Афіна тихенько подалася за Салфісом.

«Але куди він прямує? – думав Салфіс, зупинившись перед входом до залу Реліквій. – Таке враження, ніби він на дистанціному керуванні. Певно це та дивакувата Синьоволоса наклала на нього закляття».

Спокусник обережно причаївся за статуєю воїна-демона, поки Василіск повз до стіни між статуями воїнів ангельського та демонічного військ. Краєм ока він помітив Афіну і поглянув на неї.

– Що ти тут робиш? – просичав хлопець.

– Тихо, ми можемо його загубити! – Афіна підлетіла ближче. – Часто таке з ним?

Замість відповіді Салфіс похитав головою і поглянув на талісмана, який зупинився біля стіни.

– Він зупинився перед стіною, – прошепотів демон. – Але навіщо?

За секунду від підлоги почала рости магічна жовта лінія, утворюючи маленьку арку, достатню для аспида. Шокований Салфіс аж рота роззявив.

– В стіні з'явився отвір, щоб він міг пролізти!

– А от ми туди не помістимося.

Раптом позаду них із блакитного спалаху з'являється дивна дівчина в коричневій туніці. Ані німбу, ані рогів немає, крила фіолетові і нагадують демонічні, вони з пір'я, як в ангелів. Незнайомка мала довге синє волосся і була віком, як Афіна з Салфісом.

– Салфісе, – покликала вона звабливим шиплячим голосом. – Допитливий красень разом із подружкою стежив за Василіском?

– Не вплутуй у це Афіну!

– Вона вже вплутана, оскільки побачила зайвого.

– Я хочу знати, що ти зі своїми друзями задумала!

– Вони мені не друзі, – сухо відповіла дивна дівчина.

– Що тут в біса відбувається? І хто ти така? – вороже запитала Афіна.

– Не твоя справа, дівчисько.

У Афіни від такого аж щелепа відвисла.

«Ну клас! Ідеальне завершення дня, нічого не скажеш! Якого ангела я взагалі пішла за ними?»

Салфіс не збирався йти без відповідей, тому підлетів до дівчини.

– Але ти працюєш на них! Що ви маєте проти Раф? Чому ви тримаєте її маму в заручниках? Відповідай!

Дивна дівчина хитро поглянула на Салфіса.

– Тобі доведеться почекати на відповідь, – безсмертна полетіла до стіни, в якій декілька тому зник Василіск. – Але оскільки ви подолали з Афіною такий шлях...

Демонеса гарячково намагалася зібрати докупи ті крихти інформації, які отримала. Незнайома дівчина зупинилася біля стіни й клацнула пальцями. Утворився прохід достатньої величини, щоб пройшли безсмертні. Незнайомка озирнулася на двох демонів та хитро посміхнулася.

– Чом би вам обом не піти за мною? – безсмертна полетіла в прохід, а Салфіс шоковано підлетів до входу в невідомий тунель.

– Гей, стій! Ти куди? – але незнайомка не озивалася.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.