Сигнал тривоги (частина перша)

Афіна прокинулася пів на п’яту ранку. Це вже була звичка. Навшпиньки дівчина пройшла до шафи, взяла свій спортивний костюм і переодягалася. Потім зібрала волосся в хвостик та вийшла з кімнати.

Та вона була не єдиним жайворонком у школі. На спортивному майданчику за півгодини з’явилося двоє ангелів. Хлопець і дівчина не помічали одне одного. Буне став на доріжку для бігу і викликав свого талісмана.

– Ну що, хлопче, ранкова пробіжка? – вовк лише завиляв хвостом на знак згоди. – Тоді вперед!

Буне завершував перше коло, як почув шурхотіння над головою. Зупинився і, вирівнюючи дихання, поглянув в сторону звуку. Його однокласниця, одягнена у форму для їзди верхи, тренувалася разом із пегасом.

– Теж починаєш ранок із занять спортом? – голосно запитав ангел, миттєво привернувши увагу сусідки.

Пегас з господаркою на спині підлетів ближче.

– Я ж вершниця, тому й проводжу регулярні тренування.

– Здається, ми тут не одні, – Буне кивнув у бік суперниці, що закінчувала підтягуватися. – Вона тут раніше за мене. Цікаво, о котрій вона прокинулася?

– Дійсно. Мій суперник навпаки любить поспати. Демони загалом не сильно цікавляться активним образом життя.

– От і я про те. Ця демонеса не така, як інші, це точно.

Афіна краєм ока помітила здивовані погляди двох ангелів.

– Що, ніколи демона не бачили на майданчику? – глузливий голос Афіни прокотився по території школи.

– Насправді, твої рогаті друзі не сильно захоплюються спортом. А деякі взагалі не чули нічого про це, – Кассандра натякала на Гаса.

Афіна закінчила ранкову спортивну рутину і підлетіла до Буне з Кассандрою.

– Щось ангелів я тут теж не сильно спостерігаю, а ви? – насмішкувато запитала демониця й полетіла до гуртожитку.

– Не звертай уваги, вона намагається вивести нас на емоції.

– Але ж вона має рацію, – похмуро відказав Буне. – Крім нас тут дійсно нікого немає.

– А це ж тоді хто?

У спортивному костюму надвір вийшла Міккі. Дівчина тримала у руках баскетбольний м'яч і прямувала до одного з майданчиків. Ангелеса любить іноді закинути в кільце кілька м'ячів перед уроками. Провівши однокласницю поглядом, Буне промовив:

– Добре, що не одні ми турбуємося про своє здоров’я.

Кассандра лише мовчки кивнула.

***

Із самісінького ранку Гас безуспішно намагався зменшити свій підручник. Стискав, сідав, вкладав усі сили, однак нічого не відбувалося.

– Усе марно! Як тобі вдається зменшити цю книгу? – запитав демон у сусіда по кімнаті.

Однак Салфіс заглибився у свої роздуми і не чув друга. Він час від часу дивився на талісмана, що підсвічувався блакитним кольором. Змій постійно рухався. Контроль не давав йому можливості нормально відпочити.

«Бідолашний Василіску… Ці два шантажисти керують тобою, а через тебе – і мною…»

– Гей, Салфісе! – голос Гаса перервав потік думок хлопця. – Ти мене слухаєш?

– Що в тебе за проблема? – випроставшись на ліжку, поцікавився демон.

– Ось, – Гас простяг свою енциклопедію. – Я не можу її зменшити. А в такому стані я її до школи не понесу!

– Дивись, – Салфіс дістав свій підручник і, легенько стиснувши, зменшив його.

Гас здивувався і за секунду насупився. Було очевидно, що він нічого не зрозумів. Салфіс простягнув руку до аспида і той заповз на передпліччя господаря.

– Хочеш пораду? – спитав демон, відлітаючи до дверей. – Поводься, як Гас.

Залишившись на самоті, демон обмірковував слова друга.

– Поводитися, як Гас? Але я і є Гас.

Поглянувши на палітурку, хлопець за декілька секунд знайшов рішення. Він з усієї сили жбурнув підручник на підлогу і з розбігу приземлився на нього своєю великою філейною частиною. За секунду дістав сплющену енциклопедію, яка більше нагадувала журнал. Засміявся, скрутив підручник і вилетів з кімнати.

***

Раф та Урі прокинулися за годину до уроків і кожна займалася своєю справою. Раф не звертала увагу на сусідку, а робила традиційний ранковий запис в особистому щоденнику.

«Салфіс дуже мене засмутив. Тепер я не можу розповідати йому про свої справжні почуття. Що ж, принаймні у мене є мої подруги», – Раф заховала ручку та щоденник під подушку і поглянула на сусідку.

Вона сиділа за спільним невеличким столиком з білого дерева. Дівчина мала стурбований, навіть засмучений вигляд.

– Урі? Усе гаразд?

– І так, і ні. Я вчу інформацію про свою підопічну Сару Джейн, а моє сьоме чуття підказує мені, що сьогодні має щось трапитися.

– Не думай про це, – усмішка осяяла обличчя блондинки. – Нам потрібно йти до школи. Зараз у нас урок із Кассіді.

Раф першою покинула кімнату, а Урі ляснула себе долонею по голові.

– Ой, я зовсім забула! Нам треба поквапитись. Не хочу, щоб вона нас чекала, – мулатка вилетіла за подругою, прихопивши енциклопедію. – А в класі ти можеш попитати мене про Сару Джейн.

– З радістю, Урі.

Прилетівши до класу, дівчата зайняли свої місця. Раф гортала сторінки підручника, вишукуючи що б такого спитати. Буне ж читав книжку зі своєю підопічною, оскільки не встиг вивчити навіть імені. Хлопець хотів показати професорці, що він відповідально ставиться до навчання.

– Гаразд, скільки їй років? – пролунало нарешті запитання від Раф.

– Запитай щось важке: 15 зірок.

– Років, – виправила подругу Міккі.

– Так... правильно, років.

– Не хвилюйся, роки і зірки – це одне і те ж, хіба ні?

– Ні, Цукерко, – пролунав суворий голос директора, а за секунду з'явилася і сама власниця. – Це зовсім не одне і те ж.

«Сьогодні в когось не найкращий день», – подумав Буне, відірвавшись від книжки.

– Але у мене є інше запитання і гадаю жоден з вас не дасть відповіді.

«Ну все, вона нас зараз усіх повбиває», – з гіркотою подумав ангел.

– Оскільки цього року в школі ви будете надзвичайно завантажені, чи зможете ви паралельно спостерігати за своїми підопічними? Оберігати їх та охороняти.

В аудиторії була гнітюча тиша. Ніхто не знав, що відповісти, адже на подібне ніхто не розраховував.

– Щоб вам було легше, я даю ось це, – Кассіді ляснула в долоні і в кожного учня з'явився браслет з кольором його призми і дзвіночком на додачу.

Поки всі захоплено оглядали нову річ, у Буне з’явилося запитання до директора.

– Це щось на кшталт системи сповіщень?

– Так, ти маєш рацію, Буне. Це шпигунський браслет. Він подасть сигнал, якщо у вашої людини будуть проблеми.

– Вау, як зручно! – вигукнула Раф.

– Важко не погодитися, – сказала Кассандра.

– А в демонів теж такий буде?

– Тебе це не повинно обходити, Буне. З демонами розбиратиметься професор Кабрел. Але скажіть мені, яке правило ви маєте пам'ятати перш за все?

– Яке говорить, що... що... Я не пам'ятаю, що воно говорить, – відповіла Цукерка.

– Після того, як ви з'ясували проблему своєї людини, ви маєте викликати суперника до кімнати Змагань, щоб з'ясувати, хто впливатиме перший, – відповіла Кассіді, похмуро зиркнувши на Цукерку.

«Як порушувати правила, то будь ласка, а як відповісти на запитання про демонів – зась», – зробив висновок Буне.

Раптом браслет Урі почав дзвеніти.

– Професорко Кассіді, мій браслет...

– Дзвенить, бачу. Чого ж ти чекаєш?

– То я повинна йти до своєї підопічної?

– Іди, – звеліла Кассіді. – Оберігай та захищай її, як це годиться ангелам.

Урі помахала на прощання і полетіла з класу до своєї людини.

– Може нам їй допомогти?

– Рафо, вона впорається, а для усіх я маю різні завдання.

«Цікаво, що вона вигадала цього разу?»

– Кассандро, ви з Раф та Цукеркою лишаєтесь тут і допомагаєте налаштовувати Інтернет.

–Інтер-що?

– Інтернет, Цукерко, – пояснила Кассіді, підійшовши до парти дівчат. – Професорка Омнія прийде і все пояснить. Міккі, гадаю ви з Буне сьогодні можете трохи позайматися, – на цих словах дівчина почала перелякано тремтіти. – Прямуйте до спортзалу.

Спортзал. Ох, як вона не любила це місце. Звісно, дівчина була не проти позайматися, але не під примусом, а з власної волі. Проте діватися нікуди, адже якщо ти суперечиш директору, то можеш сміливо йти і пакувати речі. Кассіді інакша ніж її попередник Аркан, Міккі це зрозуміла в першу ж секунду, коли побачила. З нею краще не жартувати: виключить зі школи і бровою не поведе. А навіть якщо й ні, то суворо покарає, як це сталося з Буне. По її тону, жестах, міміці, кроках ясно – вона ангел діла і притримується чітких принципів.

– Я люблю спортзал, – висловився Буне.

– Теренс буде радий це чути, – усміхнулася Кассіді. – А для всіх інших урок продовжується.

Компанія одразу ж покинула кабінет, а в одному з коридорів розділилася. Буне не міг стримати своєї радості.

– Обожнюю спортзал! Готовий там жити.

Міккі ж лише тихо зітхнула.

***

В кабінеті демонів було дуже гучно, адже кожен займався чим хотів: Кабірія фарбувала нігті новим лаком від досить дорогої фірми, Кабальє начепила навушники і похитувала головою в такт мелодії. Гас їв сендвіч, принесений з їдальні (хто б сумнівався?), Дієго бавився із паперовими літачками, а Салфіс думав про Раф і розумів, що робить їй боляче, хоча не має вибору.

До кабінету увійшла Афіна одягнена в чорний суцільний комбінезон з мікродайвингу, що підкреслював її форми. Дівчина завбачливо зробила блискавкою декольте; на ногах в неї були чорні ботильйони в сіточку. Гострі стрілки підкреслювали її погляд, а високо зібраний хвостик хитався в такт її кроків.

Дієго послав зачаклований літачок до Афіни. Той швидко підлетів і почав стукатися в її лоб, а хлопець ледве стримував сміх. Афіна роздратовано і різко дістала з піхов свій кинджал та прибила літачок до парти. Після цього дістала енциклопедію про свого підопічного і почала розглядати.

– Які ми сердиті! Не з тієї ноги встала, кралю? – хитро спитав демон.

– Що? Це хтось говорив чи муха продзижчала? – Афіна не відривалася від вивчення енциклопедії.

– Ух, шпилько, ну почекай, ти ще в мене потанцюєш.

– Я багато танців знаю, який саме тебе цікавить? Самба, танго, чечітка чи вальс?

– Та як ти?..

В кабінет зайшов Кабрел і голосно зачинив двері, привернувши цим загальну увагу і викликавши мертву тишу.

«Хтось погано спав цієї ночі», – промайнуло в думках Афіни.

Однак суворий вираз обличчя директора змінився на доброзичливу усмішку.

– Що ж, учні, вітаю вас.

– З чим це? – зверхньо запитав Салфіс.

– Ви отримали титул «Найкращий клас Золотоверхої школи».

– Що?! – одночасно крикнули учні.

– Це жарт? – перепитав Салфіс.

– Якщо так, то він не смішний, батьку, – похмуро мовив Дієго.

В кабінеті почався справжній бедлам, адже всі висували різні версії того, чому ж професор так ними не задоволений. Салфіс стверджував, що це через те, що вони полізли в гуртожиток ангелів, Кабальє запевняла, що директор знайшов її зілля настрою, Гас припустив, що професор просто з'їв щось несвіже. Від цього припущення товстун отримав важкого потиличника від Кабірії.

Кабрел стояв біля вчительського столу і спостерігав за учнями. Йому сподобалося, як його слова змінили атмосферу в класі: від мертвої тиші до хаосу. Демон був дуже задоволений, але все приємне рано чи пізно закінчується.

– Демони, заспокойтеся і послухайте, – хоча Кабрел говорив тихо, його голос чітко вирізнявся на фоні шуму в класі. – Ця інформація допоможе вам краще спокушати ваших підопічних.

Однак ніхто й не думав звертати увагу на директора. Учні звикли, що колишня наставниця дозволяла їм поводитися на уроках, як заманеться. Ось тільки юні Спокусники не врахували однієї деталі. Кабрел – не Темптел, він не стане терпіти їхню самодіяльність. І цей раз винятком не став.

– Досить, – суворо мовив Кабрел. – Досить.

Обговорення ніби обірвало і всі знову звернули увагу на професора.

«От він і показав їм, хто тут головний», – подумала Афіна й перевела погляд на Дієго.

Дієго невідривно дивився на батька.

– Отож, щойно я вас розізлив і ви мене абсолютно не слухали. Такої ж поведінки ви повинні добитися від ваших підопічних. До речі про смертних… Під час другого року навчання ви будете зайняті, це я вам гарантую. Питання наступне: чи зможете ви відвідувати школу і одночасно спокушати своїх людей?

— Неможливо! — заперечив Салфіс.

— Ні, — впевнено сказала Кабальє.

– На таке не здатен жоден безсмертний, – вимовила повільно Кабірія. – Бути в двох місцях одночасно…

— Якщо взяти подвійне зілля, то технічно це можливо, але воно складне, а всі компоненти надзвичайно важко дістати, – заперечила Кабальє.

— Це можливо, мої маленькі демони, – з усмішкою мовив Кабрел. – Без зілля чи заклинань.

– Невже нам придумали систему сповіщень?

– Маєш рацію, Афіно, – директор ляснув у долоні і в кожного демона на зап'ясті утворився браслет з кольором його сутності та маленьким дзвіночком. – Це шпигунський браслет. Він дзвонитиме щоразу, коли ваш підопічний матиме якусь проблему.

– То... ця річ... Цей браслет інформуватиме нас, коли потрібно буде втрутитись? – запитала Кабірія.

– Ні, вам ще доведеться поважати правила ВЕТО і змагатися з вашим суперником у кімнаті Змагань... – почав Кабрел, однак за нього завершила учениця.

– Щоб побачити, хто перший може спробувати вплинути на людину.

– Саме так, Кабальє. Щоб усі так вчились!

– Не хвилюйтеся, пане професоре, я взагалі не вчився, – заусміхався Гас.

– Я так розумію, зняти його ми не зможемо?

– Так. Ви зможете його зняти лише після офіційного завершення навчального року.

Раптом в кабінеті пролунав дзвін.

– Мій шпигунський браслет задзвенів, – повідомила Кабірія.

– То чого ти чекаєш? Лети до своєї підопічної і спокуси її, як годиться демонові.

Кабірія миттю вилетіла з класу. Дієго провів подругу поглядом.

– Ви теж не будете сидіти, склавши руки, – повідомив професор і учні миттєво застогнали.

– Це буде цікаво? – спитала Афіна.

Кабрел нічого не відповів, а натомість наблизився до Салфіса.

– Салфісе, ти з Кабальє й Дієго маєш допомогти Гнозису в налаштуванні шкільного Інтернету.

– Так, професоре, – зітхнув Салфіс.

– Афіно, візьми Гаса й відправляйтеся на урок фізкультури.

– Зона для фітнесу? – Гас затремтів ніби від лихоманки.

– Саме так, Гасе. Ти не станеш поважним демоном, допоки будеш товстим, як мішок.

– У мене просто великі кістки, пане.

Кабрел насупився від цих слів. Рідко хто сміє йому суперечити, тим паче якісь там школярі.

– Ходімо, Гасе, приведемо тебе у форму, – покликала демона Афіна.

– Але... але ж...

– Якщо хочеш бути підсмаженим – залишайся, а я полетіла.

– Ні, зачекай на мене! – переляканий демон під регіт однокласників вилетів з аудиторії.

– Гасе, потрібно рухатися, а то скоро не зможеш літати.

Гас нічого на це не відповів. Швидко заскочив до кімнати, щоб забрати спортивну форму.

***

Урі з підручником в руках прилетіла до класу земних дітей. Більшість уважно слухала розповідь учителя. Ангел, звіряючись із фото на палітурці, швидко знайшла свою підопічну.

– А ось і вона.

– А ось і я! – пролунав голос Кабірії, яка залетіла до класу крізь стіну.

– Ти теж маєш шпигунський браслет? – з легким обуренням запитала Урі.

– А ти думала їх дали тільки ангелам?

– Я прийшла сюди не сперечатися. Я прийшла оберігати Сару Джейн.

– Здавайся, бо я тут, щоб її спокушати.

Урі та Кабірія вмить підлетіли до білявої дівчинки у рожевому береті та такого ж кольору футболці. Вона уважно слухала вчителя й занотовувала його слова.

– Таке враження, ніби її і справді цікавить урок, – висловилася Кабірія.

– Це не враження, так воно і є, – заперечила Урі.

– Але як таке може бути? Учити математику – це так… старомодно.

– Бачу, ти не читала енциклопедії.

– Звісно ні, навчання – це для ангелів.

– Якби ти щось робила, то знала б що Сара Джейн найкраща в класі, – ангел розгорнула підручник і почала читати. – Вона капітан команди з волейболу, а ще вона в учнівській раді, та ще й чудовий музикант – піаніст.

– Отже, вона зануда, – підсумувала демон. – Певно, її всі ненавидять.

– Навпаки: тут написано, що Сара Джейн дуже популярна серед своїх однокласників. Вони часто звертаються до неї…

– Я впевнена, що вони звертаються до неї, щоб списати домашнє завдання, але сумніваюся, що хтось хоче проводити із нею час. Як можна веселитися з такою занудою?

Пролунав дзвінок, сповіщаючи земних підлітків про завершення уроку. Учні почали розходитися, а до Сари Джейн почали йти дві дівчини.

– Це ми зараз з’ясуємо, – мовила Урі й вони з Кабірією почали слухати розмову людей.

– Саро Джейн, перепрошую, а можна тебе дещо попросити?

– Звісно, – підвелася дівчина.

– Ти на уроці писала конспект, а ми трохи відволіклись…

– Можете переписати мій, – простягла зошит білявка. – Там є все.

– От бачиш? – запитала Кабірія.

– Дякую, – сказала дівчина з русявим волоссям. – А ми ще хотіли тебе спитати…

– Чи ти б не хотіла піти з нами на прогулянку в якийсь із днів? – завершила інша однокласниця.

– Піти разом? – здивувалася Сара Джейн. – Погуляти?

– Так, може походимо по крамницях чи ще щось цікаве.

– От бачиш? – переможно запитала Урі.

– Я б дуже хотіла з вами піти, але щодня мушу повертатися додому швидко і грати на піаніно.

Повз проходять чотири інші дівчини й кидають уїдливі коментарі в бік Сари Джейн.

– Цій зануді потрібно потренуватись.

– І вчитись.

– І вчитись, вчитись, вчитись.

– Вчитись аж до старості.

Урі не очікувала побачити цю четвірку знову.

– Що тут роблять ці погані дівчата?

– Ти що, не чула? Їх лишили на другий рік через погане навчання, – засміялася Кабірія.

– Іще на один рік? – схопилася за голову Урі.

Тим часом, земні дівчата вирішили, що мовчання однокласниці означає відмову і вже розвернулися, щоб піти геть.

– Що ж, добре…

– Ні! – гукнула Сара Джейн. – Чекайте! Погуляймо! Я перенесу деякі свої справи і повідомлю вас, добре?

– Чудово, – погодилися дівчата і пішли з класу.

«Я хочу піти з ними, але спершу потрібно попросити маму», – думала Сара Джейн, збираючи речі.

– Чому вона така засмучена? – стурбовано запитала Урі. – Не можу собі навіть уявити, що мама її не відпустить.

– Може й не відпустить, – заявила Кабірія. – А якщо так станеться, я підштовхну Сару Джейн не слухатися маму.

– Тільки спробуй!

***

Коли в кабінеті інформатики учні зайняли свої місця, то професори почали проводити заняття.

– Директори доручили Гнозисові й мені облаштувати цей кабінет технікою і налаштувати Інтернет.

– Отже, вони підкинули нам демонську роботу.

– Гнозисе, що в тебе за мова?

– Демони кажуть все, як воно є, – відповів чоловік і учні засміялися.

– Це якийсь нонсенс, – махнула рукою Омнія і пішла до одного з учнів.

Раф і Салфіс поглянули одне на одного і майже одразу відвернулися. Обом було боляче на душі, однак зараз не час і не місце для душевних бесід.

– Ну що ж, почнімо, – Омнія натиснула на кнопку, однак нічого не сталося. – Не працює. Я взагалі не розумію цієї демонської технології.

– Демонські технології – це моя сфера діяльності, – заявив Гнозис,однак від його доторку панель комп’ютеру просто загорілася.

Кабальє, що сиділа там, мусила швидко тікати геть.

– Ваша сфера, кажете? – глузливо запитала Омнія.

Гнозис пропустив слова колеги повз вуха і почав гасити полум’я, поки воно не перекинулося на школу. Загасивши пожежу, для Кабальє знайшли інше робоче місце і почали розбиратися, як же налаштувати цю техніку.

***

Гас швидко переодягнувся і вони відправилися у спортзал до Скарлетт і Теренса, що чекав там ангелів. Афіна була здивована, що тут є ще хтось, окрім Скарлетт.

– Ми що, будемо займатися з ангелами?

– Так, у ангелів та демонів будуть спільні заняття з фізкультури, – кивнула Скарлетт.

– Однак вони будуть на різних частинах спортзалу, – додав Теренс.

– Теренсе, твої ангели щось запізнюються.

– Маєш рацію, це дивно.

Одразу ж після цих слів зайшли переодягнені Буне та Міккі.

– Вибачте за спізнення, – перепросив Буне.

– Нічого страшного, головне, що ви тут, – усміхнувся Теренс. На ньому був білий спортивний костюм з блакитними вставками. – Почнемо з розминки, а потім кожен з вас попрацює над тими вправами, які я йому скажу, згода?

Ангели закивали головами. Теренс відвів Міккі й Буне на розминку. Він зауважив кулон на хлопцеві, однак нічого не сказав.

– Демони, маленька розминка і на тренажери. На які я скажу, – повідомила Скарлетт.

– Добре, пані Скарлетт. Я ще хотіла попередити, що сьогодні за мною приїдуть і повернуся я після півночі.

– Хто це за тобою приїде?

– Хотіла б сказати, що коханий, але ні. Водій мого батька, який забере мене на тренування.

– Заняття до такої пізньої години?

– Саме так. Сьогодні батько мені й дихнути не дасть. В мене скоро екзамен з боротьби, боксу, фехтування, карате, стрільби з луку і це навіть не половина списку.

– У вас завтра немає уроків, тому роби, як знаєш.

– Це добре. Сумніваюся, що зумію сама дістатися до кімнати.

– Батько Афіни готує з неї воїна, чи що?

– Не відволікайся, Буне, – сказав Теренс.

– Співчуваю тобі, Афіно, – промовив Гас.

– Не варто, – відмахнулася дівчина. – Це робиться в цілях моєї безпеки.

– Але ж це важко переносити такі тренування.

– Так, Гасе, на бігову доріжку, Афіно – велотренажер, – розпорядилася Скарлетт.

– Це не важко, якщо тренуватися не один день, – дівчина сіла на тренажер.

Ангелів Теренс також не залишив без уваги.

– Буне, позаймайся з гантелями. Міккі, будемо тренувати м'язи твоїх крил.

Буне, розмірковуючи над почутим, узяв гантелі. Теренс повів Міккі до штанги і почав пояснювати, як правильно виконувати вправу. Пояснивши на словах, ангел сів під штангу, взяв її і почав показувати.

– Гаразд, після того, як ти це піднімеш, використовуй свої крила, як опору, – ангел злетів, тримаючи штангу над собою. – Потримай це декілька секунд і все. Повторюй так декілька разів, зрозуміло?

– О ні, я точно кину собі цю річ на ноги.

– Може, підстрахувати? – люб’язно запитав Буне.

– Не хвилюйся, – сказав Теренс, опускаючи штангу на місце. – Я спостерігатиму за нею, до того ж Міккі в цьому спортзалі не найслабша.

Ангел вказав на Гаса, що ледве встигав бігати на досить повільній швидкості. Скарлетт тільки й сміялася з учня, збільшуючи швидкість тренажеру.

– Ну ж бо, чаша з підливою, швидше, швидше!

– Я... чесно ненавиджу... бігати! – ледве дихаючи, мовив Гас, але вчительку це абсолютно не цікавило.

Ангели на це лише тихенько засміялися.

– Скарлетт, можна мені зайнятися підтягуванням?

– Гаразд, Афіно, можна, – мовила демонеса під стогони Гаса.

Афіна перейшла з велотренажера до перекладини.

«Не хотів би я опинитися на місці її ворога», – промайнуло в думках Буне, коли він спостерігав за суперницею.

– Так, Міккі, до штанги. Буне, чого став?

– Пробачте, Теренсе, замислився, – ангел відірвав погляд від Афіни й перевів на вчителя. – Можна я займуся пресом?

– Гаразд, – вчитель став спостерігати за Міккі.

– А який в нас наступний урок? – запитала Афіна, припинивши підтягуватися.

– У вас до вечора фізкультура, – відповіла Скарлетт.

– До вечора?!

Гас застогнав від цих слів так, ніби він ось-ось помре.

– Так, до вечора.

– Ми будемо тут декілька годин з ангелами? Можна поцікавитися, чому?

– Розпорядження директорів.

– А можна я після обіду не прийду?

– Можна, але в такому випадку прогуляєшся в кабінет директора Кабрела.

– Що нам тут робити цілий день?

– Як це що? Займатися.

Афіна та Гас лише важко зітхнули.

***

Небо вже почало змінювати свій блакитний колір на помаранчеві, жовті, а подекуди й навіть бузкові кольори. Великі хмари, що повільно пливли небосхилом, нагадували рожеву солодку вату. Останні проміння вечірнього сонця торкалися фасаду двоповерхового котеджу, звідки лунала музика.

Урі та Кабірія спостерігали за грою Сари Джейн у просторій вітальні.

– Я більше не можу, тут так нудно, – простогнала демон. – Сара Джейн вже так довго тренується грати на тому піаніно.

– Так, це певно дуже виснажливо, – кивнула Урі, не відриваючи погляду від підопічної.

– Це виснажливо для моїх вух! – обурилася Кабірія і піднесла до очей руку з браслетом. – Я вже починаю думати, що цей гаджет не працює. Відколи ми тут, ще не сталось нічого цікавого.

– Нарешті я з тобою згодна.

Дівчат та їх підопічну відволік звук гравію, що захрускотів під колесами автомобіля. Сара Джейн перестала грати й поглянула у вікно.

– Мама повернулась!

Дівчина зіскочила з-за піаніно й побігла до коридору. Суперниці перезирнулися й вилетіли за підопічною. Мама Сари Джейн справляла враження залізної леді, яка любить усе тримати під своїм контролем.

– Привіт, мамо! – привіталася дівчинка, вийшовши в коридор. Урі та Кабірія літали поруч.

– Ти вже закінчила грати? – вимогливо запитала мати, глянувши на доньку.

– Так, мамо, – відповіла Сара Джейн. Побачивши схвалення на обличчі матері, дівчинка наважилася запитати: – До речі, я хотіла запитати, чи можна мені піти погуляти з подругами? Що скажеш? Мені дуже хочеться...

Це одразу ж роздратувало жінку. Від її приязної усмішки не лишилося й сліду.

– Що?! Піти погуляти?!

– Лише декілька годин у торговому центрі...

– Ти не можеш гаяти часу, – категорично заявила жінка. – Принаймні, коли в тебе на носі концерт.

– Але ж до нього ще три місяці!

– Саме так, у тебе лише три місяці. Це дуже важливий концерт і ми повинні переконатися, що все робимо добре.

– Ми? – ошелешено вигукнула Сара Джейн. – Але ж гратиму я!

– Я там теж буду! Дивитимуся на твій виступ! З багатьма важливими людьми – я хочу, щоб ти зіграла ідеально!

Жінка пішла геть, однак Сара Джейн розпачливо вигукнула вслід:

– Мамо, прошу!

– Я сказала ні! Питання закрито! Ти не будеш невдахою, як твій батько! – жінка полишила доньку стояти посеред коридору.

– Це нечесно! – крикнула навздогін матері дівчина.

– Вона має рацію, – сказала Урі, засмучено дивлячись на підопічну. – Мати не може змушувати її кинути друзів заради єдиної мети стати піаністкою.

– Отже, вона не повинна слухати свою маму, – зробила висновок Кабірія і почала говорити до дівчини: – Ну ж бо, Саро Джейн, покажи нам трохи колючки.

Урі хоч і знала, що підопічна їх не чує, поки вони в такому вигляді, однак її обурила така поведінка суперниці.

– Відчепися від неї! – крикнула ангел.

Сара Джейн подумки обурювалася рішенням мами.

«Я знала, що вона скаже ні! Вона змушує мене тренуватися годинами! І все заради того концерту! Я хочу піти з подругами!»

– Молодець, – схвально усміхнулася Кабірія таким думкам підопічної.

«І чого я взагалі переймаюся? Чекай! Хвилинку! Мама навіть не помітить, якщо одного разу я не займатимусь!»

– Чудова ідея! – зраділа Кабірія.

– Ні! Непослух – це погано!

– Але ж ти сама казала, що неправильно тримати весь час її удома, – підмітила демон.

– Це неправильно, але...

– Урі, ти якось невпевнено відповідаєш. Ти вагаєшся? – з єхидною посмішкою поцікавилася Кабірія.

– Я не вагаюсь! – заперечила ангел. – Сара Джейн повинна сама поговорити з мамою!

– Але вона щойно це зробила, – глузливо нагадала Кабірія. – Ні-ні-ні-ні! Єдине, що тут можна зробити – це не послухатись маму, і я її в цьому переконаю.

– Тільки через мій труп!

– Із задоволенням! Я чекатиму на тебе в кімнаті Змагань.

Суперниці покинули дім своєї підопічної і полетіли до школи.

***

На небі сяяли зірки. На Золотоверху школу лив своє сяйво сріблястий володар ночі. Була глибока ніч, коли Гас заповз до кімнати.

– Допоможіть… – приглушено вимовив товстун. – Я… повинен… лягти… в ліжко…

За знесиленим другом спостерігав Салфіс. Демон не міг заснути через тривожні думки, що роїлися вихором бджіл у його голові.

«Бідолашний Гас… Вони справді його вимучили в спортзалі. Принаймні цієї ночі він добре спатиме, – демон перевів погляд на талісмана, що світився блакитним кольором. – Я повинен придумати, як попередити Раф. Я повинен розповісти їй про маму і про цих двох негідників».

Сяйво навколо аспида стало яскравішим, від чого змій прокинувся. За секунду після пробудження, він почав повзти геть. Салфіса це неабияк здивувало.

«Василіску! Куди це ти зібрався? Я повинен іти за тобою, може це допоможе мені розібратись у цій ситуації?»

Хлопець підлетів до дверей, у щілині яких зник талісман, однак прочинивши, нікого там не побачив.

«Прокляття! Я його загубив! Наступного разу потрібно бути швидшим».

***

В схованці під землею, двоє Невідомих сиділи у своїх тронах і невідривно дивилися на Синьоволосу. Дівчина ж спрямувала свій погляд на затінок. Усі троє чогось чекали. Аж раптом чується тихий шелест, ніби далекий шум дерев, що гойдає вітерець у спекотний літній день. З тіні з’явився Василіск.

– Змія з’явилася, – потойбічним голосом повідомила Синьоволоса.

– Бачу, твої сили добре працюють, – кивнула жінка.

– А ви сумнівались?

– Звісно ні, – заперечив чоловік. – Інакше ми б не попросили твоїх послуг. Ну ж бо, Василіску! Покажи нам, чи не сталося чогось цікавого.

Аспид покірно розвернув свою голову в той бік, звідки приповз. За секунду очі почали випромінювати спогади Салфіса, ніби проєктор. Василіск показав безсмертним те, як на уроці інформатики Раф та Салфіс поглядали з болем в очах одне на одного. Невідомі перезирнулися між собою.

– Дуже добре, – прогарчав чоловік. – Це краще, ніж ми навіть очікували.

– Нехай талісман повертається до Салфіса, – звеліла жінка.

Синьоволоса клацнула пальцями і Василіск швидко покинув схованку. Дівчина поглянула на своїх замовників.

– Синьоволоса, ти можеш іти, – пролунав голос Невідомої.

Безсмертна одразу ж зникла в спалаху, лишивши чоловіка та жінку наодинці.

***

У кімнаті Раф зібралися її подруги. Усіх цікавило тільки одне.

– Урі ще не повернулась? – запитала Цукерка.

– Ще ні, – відповіла Раф.

– Цукерко, ліжко Урі порожнє, очевидно, що її ще немає, – закотила очі Кассандра.

– Дивно. Вона пішла ще з самого ранку, – висловилася Міккі.

– Може вона ще досі охороняє свого підопічного? – припустила Раф.

– Мабуть, що так, – знизала плечима Кассандра.

– Так, – кивнула Цукерка. – Що більше підопічних, то більше проблем.

– Мені здається, цей рік буде дуже складним, – висловила здогад Міккі, на що дівчата лише кивнули.

– Добре, лягаймо спати, – запропонувала Раф. – Урі може з’явитися зранку, краще нам виспатися.

Подруги кивнули і розійшлися по своїх кімнатах.

***

Біля воріт Золотоверхої школи загальмувало чорне авто. Водій відчинив двері пасажирського сидіння і подав руку, злегка схилившись.

– Геть! Я сама можу вийти!

Шофер покірно зачекав, поки з салону автівки вийде змучена Афіна. Як тільки вона ступила пару кроків на тротуарі, дверцята зачинилися, а автомобіль зник у нічній пітьмі. Афіна дошкандибала до лавки і з важким стогоном опустилася на неї. В демонеси болів кожен м’яз.

– Ненавиджу! Ненавиджу усіх вас, виродки! – з відчаєм кричала дівчина в нічне небо, всіяне зірками.

Сил у дівчини не було. Вона була спустошена, виснажена і добряче покалічена – порізи вкривали все тіло.

До Дієго сон не йшов. Хлопець був втомлений після інтернет-уроку, однак спати він не міг з іншої причини.

«Цікаво, що там у Кабірії?» – думав демон, підходячи до вікна і визираючи в тиху ніч, яку освітлював місяць. Легкий вітерець колихав кінчики дерев, їхні чудернацькі тіні прокладали собі шлях на дорозі, паркані школи, демонові, що сиділа на лаві...

Демонові?!

Дієго придивився до постаті, що сиділа біля воріт.

«Що вона там робить?»

Афіна безуспішно намагалася підвестися на ноги, однак біль був нестерпний. Після останньої невдалої спроби, дівчина всерйоз замислилася над тим, щоб ночувати на лавці. За декілька хвилин Афіна відчула, як на її плечі опустилася м’яка тканина. Це неабияк злякало демонесу і вона не змогла втримати переляканий зойк.

– Не хотів налякати, – почула дівчина голос свого сусіда.

– Не переймайся, – полегшено зітхнула Афіна. – Ніч, хто його знає, що могло б статися. Ти сам чого тут?

– Не зміг заснути, помітив тебе і... ну... – Дієго раптово зам'явся.

– Не варто було, – дівчина ховала обличчя, що не міг не помітити демон.

– Щось не так?

– Якщо питаєш з корисливими намірами, то краще замовкни.

– Не довіряєш? Правильно. Демонам не властива довіра, тим паче у нас із тобою не найкращі стосунки. Я б допоміг, та боюся, шпилько, ти не приймеш допомоги, тому, залишу тобі ковдру. Коли захочеш, тоді й прийдеш.

– Ні, чекай! – Афіна схопила сусіда на рукав піжами. – Так, мені потрібна допомога, хоча я, як ти, мабуть, помітив, не люблю цього визнавати.

Вона повернула своє облич до нього і в місячному сяйві хлопець зумів його роздивитися. Синці, порізи, ссадна – обличчя Афіни ніби протягли по асфальту!

– Це хто тебе так? – спитав хлопець, поглянувши на рани.

– Не лише в тебе вимогливий татусь, принце. Допоможеш дійти до кімнати? Не хочу ночувати тут.

– Тобі до лікаря не треба часом? – Дієго помітно стурбувався.

Він чудово пам'ятає свої тренування з батьком. Зазвичай вони завершуються травмами рук чи ніг.

– Сьогодні обійдуся без нього. Я хочу просто в свою кімнату. Негайно.

– Ні, я так не можу. Якщо ти не можеш пересуватися самостійно, то це серйозно.

– Хто це тут не в стані рухатися?

До Афіни з Дієго підійшла Скарлетт. Замість сукні на ній була нічна сорочка, звичної зачіски теж не було.

– Що ви обоє тут робите, м?

– Усе в порядку, я просто втомилася, ось і все! – нервово випалила дівчина, кутаючись у ковдру.

– Послухай, адміністрація несе відповідальність за життя та здоров'я учнів під час навчання. Звісно, твій батько може тебе бити хоч до смерті, але ми маємо реагувати і лікувати. Тим паче тебе і твого сусіда.

– Що? Що ви маєте на увазі? – не зрозумів Дієго.

– Дієго, ти син директора цієї школи, твоя сусідка теж не з простої сім'ї.

– Королівської крові чи як?

– Якщо Афіна захоче, то розповість сама.

– Зі мною все добре, мене оглянули лікарі, я просто втомилася, – продовжувала запевняти Афіна. – Дієго мені допоможе дійти до спальні, правда ж? – дівчина перевела благальний погляд на демона.

Хлопець лише кивнув, хоча й сам не розумів, чого взагалі досі лишається стояти.

– Що ж, добре, повірю, – мовила Скарлетт. – Але якщо щось трапиться, одразу ж кажи.

Афіна кивнула і парочка попрямувала до гуртожитку демонів.

– Дякую тобі. Чесно кажучи, не очікувала, що хтось із вас має співчуття до інших. Ой! – дівчина спіткнулася й впала прямо на Дієго.

– Насправді, я вимушений так поводитися. Хто знає, з якою метою зі мною хочуть знайомитися дівчата? – хлопець допоміг Афіні звестися на ноги.

– З корисливою, це очевидно, але ж я не намагалася познайомитися. Однак це вже неважливо. Дякую, далі я сама, – дівчина поглянула демону в очі й відсторонилася.

Однак не зуміла самостійно пройти й кількох кроків. За цим з легкою посмішкою спостерігав Дієго.

– Скарлетт мені роги обламає, якщо я тебе десь залишу.

– Не думаю, що вона таке вчинить. Ауч! – Афіна забула про поранену та перебинтовану руку.

– Вольте, потрібна допомога, – на руку Дієго заповз його змій.

– Навіщо він тобі?

– Отруїти хочу, хіба не ясно?

– Що? Ти божевільний! – Афіна з останніх сил попрямувала до кімнати.

– Та заспокойся, не вбиватиму я тебе. Мене батько сам приб'є за це. Але укус Вольта допоможе загоїти рани та полегшити стан загалом.

– Ні, я вже якось повелася на подібну авантюру, більше не хочу, – зайшовши до кімнати, Афіна заповзла на ліжко і сховалася під ковдрою.

– От і пропонуй потім допомогу, – сказав демон до талісмана. Той лише щось зашипів. – Вольт мені постійно допомагає відновлюватися.

– Я правда вдячна за допомогу, але довіряти повністю не можу.

Дієго нічого не відповів на це, а натомість ліг у ліжко й заплющив очі.

***

Урі та Кабірія стояли перед входом до кімнати Змагань, хоча кожна з них воліла б опинитися у теплому ліжку.

– Ну що, вперед? – запитала Урі. – Той, хто переможе, той перший піде до Сари Джейн.

– Саме так, розумнице. Готуйся до поразки!

– Я даю тобі обирати місце. На що ти хочеш, щоб перетворилася кімната Змагань?

– Подивимось…

Раптово на прямокутному екрані біля входу спалахнув напис. Це й було випробуванням для суперниць, щоправда, кімната Змагань обрала його самостійно. Двері перед безсмертними розчинилися й дівчата зазирнули в темряву.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Крапка
28.04.2024 12:38
До частини "Сигнал тривоги (частина перша)"
Ви можете робити трохи менші частини. А краще ділити глави на менші частини. Так і лайків більше буде, і читати легше
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Сандра
    28.04.2024 13:57
    До частини "Сигнал тривоги (частина перша)"
    Дякую вам за увагу до моєї роботи. На жаль, я не можу цього робити, тому що в мене є чіткий план. Розділів планується 45+. Якщо їх ділити на ще декілька, то вийде до 60, а то й більше частин.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Сандра
    28.04.2024 19:58
    Дякую за розуміння. Майбутні роботи я постараюся продумувати з урахуванням вашого зауваження
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше