Рік 2025-й

Ошатна недалекоглядність скульптора Фаласієвни давно вже стала загальновідомим фактом буття. Ось і цього разу їй було доручено відтворити у камені минулу битву за звільнення Севастополя від російських нацистів, тьху на них! Навіть згадувати огидно. Але робота є робота і сила мистецтва повинна допомогти впоратись з завданням.

Тож беремо нелупану ще скелю рідних Карпат і просимо вибачення за втручання в природній стан речей. Так, меморіал вирішили створити саме тут у пам'ять про важке об'єднання країни і про загиблих виходців з цих мальовничих гір, причетних до “добрячого копняка під дупу окупантів”.

І ось під вправними руками майстрині повстають пропорційно великі славетній події гранітні постаті минулого - десь раз у 100 більші за реальність. Ну то ще й зручно, бо масштаб сам по собі вже більше приймає, а маленькі деталі для атмосферності на ньому передавати куди як легше.

Ось нагорнутий захисний вал. Він навіть виглядає недоречним в цій картині, наче сам не хоче захищати збудувавших його покидьків.

Ось у окопах ховаються змерзлі й куці мозком москалі, даремно намагаючись зігрітися від вогню парафінових свічок.

А навколо наші рідні хлопці і дівчата оточують непотріб в замкнуте кільце. Щоб жодна гнида вже не врятувалася. Бо в них було для того чимало шансів за всю історію взаємин. Тож милосердя до катів, вбивць в мародерів - то вже не про цей історичний пласт. Ракову пухлину треба видаляти повністю, щоб запобігти рецидивам і метастазам.

Багато треба помістити в історичному барельєфі та ні, краще все ж менше, але влучніше, щоб було “однозначно” все і всім. Тому, “вишнею на торті” муралу стане останнє сподівання на порятунок приречених московитів:

З-за рогу виглядає ніс десантного корабля з російським прапором. Молодий піхотинець сторони, що програє, бачить це і швидко, наче намагається втекти від неминучого, біжить до командира, голосно волаючи “Чи не десант часом думають висадити, ваше превосходительство?!”.

Так і викарбуємо цю фразу зрадника, який народився і був вигодуваний українською родиною, але з часом відколовся від неї у пошуках царя і матеріального здобутку. Дивно, але в критичний момент психіка дала розлад у мові і більшість речення він горланив саме рідною мовою, а не обраною. Тож так і зафіксуємо.

Доречи, той десантний корабель зіграв надважливу роль у тій битві. Бо його заздалегідь захопили наші вояки і використали у ролі “троянського коня”, вщент зачинивши вибухівкою. Тож відправлено його було з єдиною метою, щоб окупанти самі відчинили браму і запустили свою смерть до укріпрайону, який інакше було значно довше і більшою кривавою ціною брати. Бо що, що, а будувати фортеці ці гади добре вміли.

- Фух! Впоралася, - звітувала небу і комісії Фаласієвна після завершального удару по увіковіченій історії.

© КараОка 12.04.2024