Карколомна Снігуронька

Деренчливий звук дверного дзвінка вирвав Аріну з глибокого сну. Вона за звичкою натягнула ковдру на голову і порахувала до п`яти. Роздратування не зникло, але слова вітання для раннього візитера, що вертілися на язику, стали ввічливішими.

– Кого там несе? – пролунало в передпокої невдоволене бурчання. – Перше січня, блін… І зараз спокою немає… Ідіть всі на…

«Мама ж обіцяла прийти!» – заметушилась Аріна.

Вилізла з ліжка, схопила халат, поспішила до дверей, плутаючись у довгих квітчастих полах. Не дай Боже, Ілля нагрубіянить батькам! Вони тільки-тільки примирилися з його існуванням. Не можна, щоб крихка рівновага порушилась. Досить вже цієї безглуздої ворожнечі. Мама нарешті погодилася, що зять не одружився на грошах, і засмучувати її не варто. Не в свято. Не з перепою. Не через те, що Іллі завадили спати до обіду.

– Гей! – Аріна смикнула чоловіка за рукав. – Облиш! Ти сам запросив їх на новорічні свята.

«А вони й раді припхатися ні світ ні зоря», – очікувала почути незадоволену відповідь.

– Арінко! – Ілля різко обернувся. – Ти чому не в ліжку? Підемо, люба, – чмокнув Аріну в щоку і підхопив на руки. – Лікар сказав, тобі треба гарненько відпочити.

– Який лікар? – здивувалася вона.

– Зі швидкої, який же ще? – Ілля обережно проніс її крізь дверний отвір і уклав під смугасту ковдру. – Ти як? Хочеш чаю? Після отруєння треба пити багато рідини. Тримай, – тицьнув у руку склянку з мінералкою. – І більше ніяких суші незрозумілого походження, океюшкі?

Аріна перевела погляд на журнальний столик. Якісь таблетки, пляшечка зі спиртом, дві використані ампули, шприци, нещільно закрита вата…

– Що відбувається? – вирвалось насторожене. – Вчора ж…

«Вчора ти приголомшив мене пропозицією, через яку я втекла в ніч і ледь не зрадила тобі з першим-ліпшим незнайомцем», – напрошувалося продовження фрази.

Ілля притулив прохолодну долоню до лоба Аріни і з жалем похитав головою.

– Температура не спала. Тримай, – протягнув термометр. – А вчорашню вечірку багато хто запам’ятає. П’ятьох до лікарні відвезли з важким отруєнням. Нам пощастило, що я ці закордонні делікатеси терпіти не можу, а то лежали б ми поряд.

– Але я не в лікарні.

– Ми ж зовсім рано пішли. – Ілля накрив Аріну ще однією ковдрою, дбайливо поправив подушку. – Десь годині о восьмій. Тобі вже вдома погано стало. Ти не пам’ятаєш? Чому? Ти ж була при тямі. Щоправда, сонна. Від госпіталізації відмовилася… Лікар зі швидкої вколов тобі щось і сказав, що якщо стан погіршиться, ми маємо терміново їхати в лікарню.

Аріна подивилась на свої бліді руки з тонкими, ледь помітними прожилками. Вони тремтіли, та й в усьому тілі відчувалася незвична слабкість.

– Не погіршився? – прошепотіла, боячись почути відповідь і зрозуміти, що вчорашнє – плід уяви.

Ілля почервонів.

– Пробач, я ненароком заснув. Перебрав з вечора, до того ж всі ці хвилювання… Відключився разом із тобою. Ну ж бо, бери термометр.

Знову бренькнув дзвінок. Аріна схопила чоловіка за рукав, не дозволяючи піти.

– О восьмій? – перепитала схвильовано. – Після того, як Зінаїда Павлівна розбила тарілку?

«А розбила вона її ближче до десятої», – чомусь хотілося зловити його на брехні.

Він невпевнено знизав плечима.

– Щось не пригадую… Люська, її донька, каблук зламала, а хвилин через двадцять ти відчула себе недобре, і ми попрощалися.

Це було схоже на правду. Але якщо вони дійсно покинули вечірку о восьмій, то не було ні розмови, яка зруйнувала відносини, ні зради, ні смертельної образи?!

– Почекай трохи, окей? – Ілля м’яко вивільнив руку. – Перевірю, кого там принесло.

Він вийшов, залишивши Аріну в цілковитому сум'ятті. Вона відклала непотрібний термометр, прочитала назви ліків. Нічого знайомого… Що ж коїлось, га?..

Всього кілька годин тому вина чоловіка здавалась незаперечною. Він перейшов межу, і це визначило майбутнє сім'ї. Хіба можна довіряти тому, хто готовий продати тебе за вигідну угоду? А без довіри відносини довго не живуть.

Але… Цього не було?!

Засніжене місто, відчай у душі, жаркий камін, чоловік з добрими очима… Аріна пам'ятала їх занадто чітко як для маревного видіння.

«І все-таки зараз я вдома, а не в безіменному кафе», – розум не бажав піддаватися почуттям і вимагав логічного обґрунтування подій.

У передпокої зазвучали незнайомі голоси.

– …розпишіться, будь ласка, – промовив хтось досить розбірливо.

Шерех паперу, гучний тупіт, звук мобільного телефону…

– Приємного дня! Будемо вдячні, якщо ви знайдете час, щоб оцінити ефективність компанії на нашому сайті.

Грюкнули двері, стало тихо і тривожно. Аріна зиркнула на невеликий годинник, що прикрашав кімнату, і наказала собі не робити дурниць. Докази стверджують, що вчорашнє – ілюзія? От і прекрасно. У них з Іллєю чудове життя. Добре, що щастя не пішло.

«Не дуже-то ти цьому рада», – нахабно доповів внутрішній голос.

Яка нісенітниця! Звичайно ж, Аріна зраділа, що її побоювання безпідставні! Кажуть, в гарячковому маренні може що завгодно привидітися. Не страждати ж через це?

«Забула, як називала свій шлюб безнадійним і намагалася знайти момент, коли він почав руйнуватись?» – підкинула неприємний спогад пам'ять.

Аріна сплеснула в долоні, щоб відволіктися від болючої теми. Ну, було таке… Але ж це зовсім нічого не означає! Так, вона визначила, що їй не подобається в нинішньому житті. І відмінно! Є шанс все виправити, поки не пізно!

Повернувся Ілля.

– Адресою помилились, – пояснив, ховаючи погляд.

– І попросили розписатися на підтвердження цього?

Він тихо засміявсь.

– Нічого від тебе не приховаєш. Це подарунок. Навіть якщо будеш мене катувати, до вечора не віддам.

– А ввечері…

– Відпочивай, Арінко! Ти й справді ніби трохи мариш.

«Ще б пак! Я марю! Не видно? І чому ж ти спокійний? Чому сприймаєш це як належне?» – ледь не викрикнула Аріна.

– На вечір у нас заброньовано столик в «Королеві Астрі», люба. Сподіваюся, тобі стане краще і мій сюрприз вдасться.

– Королева… – Дихання перехопило від хвилювання. – «Королева Астра»?

Ілля здивовано підняв брову.

– Еге ж. Цей ресторан найкращий у місті. Щось не так?

– Ти ж… Ти хотів… З ними…

– Співпрацювати? – Він не виглядав винуватим. – Було таке, але не судилося. І що? Це не завадить нам провести чудовий вечір. Сьогодні там дехто виступає. Дехто з твоїх улюбленців, між іншим. Ну ж бо, скажи, що я постарався на славу!

– Ти постарався, – машинально відгукнулась Аріна.

Вона пам'ятала ажіотаж, який влаштувала преса через виступ досить відомого співака, запланований в «Королеві Астрі» на перше січня. Говорили, це звичайна показуха, причому марна, але керівництво ресторану вважало інакше. Судячи з того, що всі столики на сьогоднішній вечір були заброньовані ще в листопаді, керівництво не помилилося.

Виходить, Ілля подбав про новорічний подарунок з осені? І він не ігнорував дружину, а справді не мав вільної хвилинки через бізнес?

– Включу тобі телевізор, окей? А через п'ятнадцять хвилин з'їси курячий суп і будеш набиратися сил.

Аріну накрила хвиля каяття. Як же вона помилялася! Придумувала собі помилкові страхи, не помічала милих серцю дрібниць, ображала рідну людину недовірою… Вони не віддалились одне від одного! Це була маленький перерва, яка стала перевіркою для почуттів.

«Я не пройшла перевірку, а не Ілля», – захотілося розплакатись і розповісти про дурні думки, що переслідували ночами.

Чоловік би зрозумів. Він нітрохи не змінився. Нічого не змінилося, крім…

Ех, крім самої Аріни.

– Тримай пульт. Там лиш концерти і старі фільми. Може, краще візьмеш ноутбук?

– Спасибі. – Аріна крадькома витерла непрохану сльозинку. – Ти найкращий.

Ілля поцілував її з тією ж пристрастю, що й колись, до рутини, яка захопила їхнє життя.

– Арінко… – прошепотів хрипко. – От би свята наступали частіше… Я так за тобою скучив!

«І я… Скучила так, що вже забула, які щасливі ми були. Забула твій запах, забула дотики… Забула трепет, з яким чекала кожної зустрічі», – Аріна потягнулась до нього, щоб обійняти, не відпускати, зловити мить насолоди.

Її рука зачепила пульт від телевізора.

– Черговий сімейний скандал може зруйнувати мережу ресторанів «Королева Астра», – гаркнув динамік.

Ілля різким рухом відключив живлення, і на кімнату опустилася тиша.

– Пробач, Арінко. Знаю, тобі не цікаві місцеві новини. – Він залишив дружину з видимим жалем. – Продовжимо після супу, океюшкі? Нікуди не тікай і видужуй.

«Коли я встигла зачерствіти?» – Аріна провела його поглядом.

Почувши звук ключа, вона притиснула до себе подушку і в сум'ятті втупилась у порожній екран.

Що ж сталося? Чому так важко віддатися колишнім почуттям? Що заважає їх воскресити?!

«Кохання проходить», – майнула неприємна думка.

У фільмах і книгах таке часто-густо. Але не у них з Іллею! Він чудовий! Дбайливий, вірний, працьовитий! Його не можна просто взяти і розлюбити!

«Просто – не можна. Але я ж вірила, що у мене є причина», – розум підказував найабсурдніші ідеї.

Щоб відволіктись, Аріна включила телевізор.

– …докладніше про це в рубриці «Курйози», – сповістив диктор, і почалася реклама.

Дивитися безглузді і здебільшого неінформативні ролики в надії дочекатися сюжету про загадкове «це» не було ні найменшого бажання. Але інші канали теж не радували. Добрі казки, романтичні комедії, мюзикли, концерти… Нічого не привертало уваги. Чи проблема полягала в тому, що Аріна ніяк не могла позбутися важких роздумів і підсвідомо заперечувала святковий настрій?

Вона знову клацнула місцеві новини. Терпляче переглянула рекламу про гарячого хлопця з грибком, красуню з дисбактеріозом і породисту собаку з депресією, і подумала, що життя не таке вже й погане.

– Супчик, Арінко. – Ілля повернувсь, коли на екрані смикався в танці-конвульсіях льодяник на паличці. – Що дивишся?

В той момент Аріна дивилася на свою долоню. Вірніше, на пластир, який закривав короткий, але глибокий поріз.

«Я поранилась об гірлянду?» – невпевнено натякала пам'ять.

Шкода, що довіри вона більше не заслуговувала.

– Коли це я?..

Чоловік відсунув із журнального столика ліки і поставив на нього тарілку.

– Вчора, коли ми додому поверталися. Біля під'їзду лежало розбите скло. Ти його прибрати хотіла, щоб діти зранку не поранились, і порізалася. Справді не пам'ятаєш?

Аріна похитала головою і з вдячністю взяла ложку.

– А ти? – запитала, бачачи, що Ілля не збирається приєднуватись до трапези.

Він із жалем розвів руками.

– Я маю від’їхати ненадовго. Вибач, Арінко. Треба перевірити наше кафе.

– Неприємності?

– Нічого серйозного, я повернусь через годину-дві. Відпочивай, люба. Обіцяю, ввечері буде приємний сюрприз.

Реклама закінчилася через хвилину. Аріна краєм ока проглянула пару-трійку обіцяних «курйозів». Нудьга страшенна… Хтось послизнувся, когось облили чаєм… Складалося враження, наче в місті не відбувається нічого цікавого.

– Про лідера новорічної десятки невдах, жертву незабутньої «Карколомної Снігуроньки», ми розповімо після реклами! – сповістив ведучий, і Аріна зі злістю вимкнула телевізор.

Потягнулася за тарілкою, щоб доїсти суп, ненавмисне скинула на підлогу порожні ампули з-під ліків. Підібрала їх, з цікавістю вчиталась у назви. Вони їй ні про що не говорили, зате терміни придатності насторожували.

– Півроку як зіпсовано? – Аріна навіть з календарем звірилася, щоб не помилитись і не звести наклеп. – Що за «швидка» така? Я, звичайно, знаю, що з фінансуванням у них поганенько, але це ж нонсенс!

Терміново викинути! Поранитись гострим краєчком ампули або використаною голкою легко, особливо коли з пам'яттю та уважністю явні проблеми.

Кидаючи шприци в пакет, Аріна перевірила, чи щільно прилягають ковпачки, і звернула увагу на те, що всередині не було залишків рідини.

– Ілле, ти занадто мене опікаєш, – пробурмотіла розчулено, прямуючи до обігрівача. – Справжню Африку тут влаштував… Це ж при якій температурі розчин випарується із закритого шприца за лічені години? Пам'ятаю, коли в дитинстві ми з друзями грали в лікарню, то в наших іграшкових шприцах вода залишалася тижнями, а то й місяцями. Ух… Не дивно, що мені так душно…

Вона вимкнула обігрівач і перевела подих. Вирішила не відчиняти вікно, хоча кімнаті не завадило б свіже повітря. В родині хворіли рідко, і відразу ж доручали відповідальність за здоров'я лікарям, тому Аріна не розумілася ні в медикаментах, ні в народній медицині.

Телефон пілікнув, сповіщаючи про нове повідомленні. Реклама, щоб її… Безглузда витрата часу.

До речі, щодо часу… Майже третя година дня. Щоби ввечері добре виглядати, варто було зайнятися собою прямо зараз.