Момент із літа

Суботній, літній, сонячний ранок, я вийшов з горнятком кави на балкон поглянути на малого, що бавився на майданчику. Дивлячись на нього, та гріючись на сонечку, згадував моменти коли був малим.

Такого ж сонячного літнього ранку мене приперли батьки в село. Саме приперли, думав я, бо всі мої однолітки зараз ганяють м’яча, та вечорами вивчають найпотаємніші закапелки будівельних майданчиків. А я повинен втрачати такі короткі днини в селі. Бабуся вийшла з хати зустрічати гостей. Весь той час, що вона спілкувалась з батьками, я сидів замкнутий в собі. І вже встиг передумати безліч безрадісних думок. Батьки сіли і поїхали, не буду за ними бігти. Нехай знають як кидати дітей напризволяще. З безрадісних думок мене витягла бабуся. З посмішкою вона покликали обідати. Що ж хоча б один веселий момент тут був. Це її чудесні пиріжки. Мав би більшого шлунка з’їдав би їх баняками.

Наступного ранку вона повела мене до магазину, бо треба було підкупити спецій. Моя дитяча душа завмирала в надії на смаколики. Тітка продавчиння виявилася крупною, огрядною жіночкою, з усміхненим обличчям. « О, Фаласієвно, а що в тебе за шпендик – звернулась вона до бабусі – Це де ти вже таке кошеня знайшла? В полі працювала та з кущів витягла?» - посміхалась вона з мене. « Я не кошеня, я мужчина – викрикнув я – Ось приїхав бабусі допомагати. Треба ж в господарстві міцна рука». Тут я зашарівся, бо зрозумів, що бевкнув трохи лишнього. Бабуся разом з продавчинею розсміялися. «Ходімо, мужчина, додому. Будемо поратися по господарству» - промовила бабуся, коли закінчила покупки.

Все ж таки мені знайшли роботу. Треба було м’яти парафін та складати його в купки. Через деякий час я трохи знудився, то ж почав робити різних коників, солдатиків, черепашок. І так захопився, що не помітив як підійшла бабуся. « Ох ти мій скульптор, - промовила вона – йде вже перепочинь, а то ще трохи і прийдеться перероблювати.» Двічі прости мене не треба. Отримавши звільнення від роботи, відразу побіг до ставку. В літню спеку покупатися то було найвище блаженство. А ще на ставку був саморобний човник. Як раз дітлахам бавитись. То ж не довго думаючи я швидко застрибнув до нього та почав плавати. Через деякий час я зрозумів що втрапив в халепу. Через свою не далекоглядність та поспіх, забув взяти весло. І тепер доведеться до берегу гребти. І поки я розмірковував, як краще це провернути, на березі вже стояла бабуся і спостерігала. « Фаласієвна, чи то не твій мужчина часом.» окрикнув її дід Панас, який саме вийшов порибалити. Вона подивилась на мене і с посмішкою мовила. « Чи не десант часом думають висадити, ваше превосходітельство». Від цих підколок я плюнув, та погріб до берегу, просто загрібаючи воду руками. Гріб не вміло, тож швидко весь змочився. На березі потрапив в обійми бабусі і ми пішли додому.

Вдома бабуся заставила мене прийняти душ, та одягнути чисте. А потім видала мені пиріжків та вклала на покривало, що постелила на нагорнутий стіг сіна. І оттак лежачи і дивлячись в вечірнє небо, я розумів, що все ж таки класно бути в селі, в гостях у бабусі.