Невидимі мрії та контрабанда

Скрипнули двері, в кабінет хтось зайшов пружним кроком та гепнувся на далеко не новий стілець. Нур продовжувала працювати над документами, низько схиливши темноволосу голову. Вона здогадувалася хто то мав бути, і тому не бажала бачити ту людину приблизно ніколи. Але ж робота...

Нур завжди відповідально підходила до своєї роботи, старанно підбирала кандидатів для перевезення іноземної контрабанди. На жаль, вибірка була вкрай обмеженою через волю вищої стародавньої магії, залишеної напевно самим Творцем для вірної послідовниці Арани: в храм, підпорядкований Нур, могли зайти тільки жінки. Тож і доводилось шукати недобросовісних панянок серед вельмож, купців, піратів та їх родин і вдень, і вночі... Поки що в її розпорядженні залишалося лише троє адекватних купчих дружин та оце руде опудало з племені білих варварів-піратів, що зараз недбало відкинулося на стільці, крутило в пальцях недешевий товар, відмовляючись його передавати. Не була б вона бойовим магом, Нур давно б вирвала товар з її оманливо тендітних, ніжних ручок… Та відправила на всі чотири сторони від гріха подалі! А так, єдине що вона зараз могла — займатися своїми справами, чекаючи поки горе-підопічна заговорить.

— Я вимагаю триденну відпустку, — нарешті видало це диво природи на ім'я Забава.

— Якісь серйозні причини? — насупилась Нур, відриваючись від документів.

— Національне свято. «Купала» називається, — Забава виглядала до неадекватності щасливою. — Будемо скакати через багаття та шукати квітку папороті!

— Сумніваюсь, що цей різновид рослин можна зустріти в наших краях...

— Звісно не можна, вона ж вигадана! — Забава говорила до неї як до розумово неповноцінної. — Сенс геть в іншому!

— Гаразд, Творець з тобою, тільки передай мені замовлення номер сім, — відмахнулася Нур. Не варто надто довго спілкуватися з цією дикункою, це завжди погано закінчується!

— Ти теж можеш прийти, — тепер Забава нагадувала демоницю з двома темними проваллями замість очей. — Коли розгребешся з усіма цими папірцями, звісно...

— Я подумаю.

— Кого збираємося труїти? — раптом поцікавилась Забава, нахилившись до стола Нур під час передавання пляшечки та тим самим порушивши будь-яку субординацію. Хоча здавалося, куди вже далі...

— Без поняття, на все воля замовника, — відказала Нур, забираючи товар. — І на твоєму місці я б для власної безпеки не намагалася...

— Бла-бла-бла, — Забава знову відкинулася на стільці, мало не перекинувшись при цьому.

Її живі цупкі оченята бігали кабінетом так, неначе це приміщення було чимось надзвичайно захопливим. Хоча це була забута Творцем кімнатка неподалік від чорного входу в храм, де до призначення Нур зберігали мотлох. Опісля приміщення за її наказом трохи розчистили, перетягнули нормальний стіл, стільці та різьблений комод для вмивання. Деякий мотлох ще залишався по кутках, непогано змішуючись з ящиками, наповненими товаром. Тож неспокійна та неотесана Забава виглядала відносно органічно на цьому фоні. Нур спостерігала за нею краєм ока, зосереджуючи всю свою увагу на підроблених документах товарів. Точніше, намагалася це робити.

— Там на етикетці була намальована вишенька. Це знак, — авторитетно заявила Забава. Нур подивилась вниз. Дійсно, на пожовклому папірці можна було розгледіти невелику ягідку, виведену не дуже навченою рукою.

— Знак того, наскільки отруйною для нашої справи була та ніч! — різко відказала Нур.

— Та годі тобі, ми чудово провели час разом. Я подарувала тобі цілий ящик наших готірських вишень, ти так мило через це розпсихувалася, що аж притисла мене до стінки, а потім...

— Я зрозуміла твій план, — Нур витримала невеличку паузу, а потім промовила: — Неотесана дикунко, ти хочеш знову допекти мені для своїх брудних цілей. Так от, нічого в тебе не вийде, йди геть! Ти мені більше не потрібна, хай Творець береже твою душу.

— Водички? — Забава з усе ще широкою посмішкою простягнула власну фляжку. Правда, під некліпним крижаним поглядом вся веселість покинула її, обличчя нарешті стало серйознішим. — Добре...

Забава підвелася і попрямувала на вихід. Але вже у дверях її бісячий життєрадісний настрій повернувся. Нагадавши за майбутнє святкування того «Купала», вона на останок підморгнула Нур. А та своєю чергою, як тільки за рудим опудалом зачинились двері, дала волю емоція:

— Творець, та за що ти так зі мною?! — простогнала вона закривши обличчя руками. «За діло... » — сама ж собі відповіла. 

Все трапилось кілька тижнів тому, коли вона так само сиділа в цьому кабінеті та так само підроблювала документи. Вечоріло. Забава закінчила з перенесенням всіх необхідних товарів та пішла, тож Нур сподівалася провести залишок дня в абсолютній тиші, аж раптом…

— А ось це все тобі! — радісно вигукнула Забава, вриваючись до кабінету та ледь не змусивши Нур зробити помилку. В руках вона тримала ящик, по вінця заповнений маленькими червоними плодами.

— Що це? — холодно спитала Нур, підводячись та впираючись руками в стіл.

— Це вишні, мало не найкисліші фрукти в Готірі, все як ти любиш, — відказала Забава з максимально невинною посмішкою.

Нур тільки підняла одну брову. «Це вона так інтерпретувала нашу коротку розмову про їжу тижневої давнини?» Але все ж Нур не була позбавлена цікавості, тож вона вийшла з-за столу, підійшла до ящика та взяла жменю вишень. Все одно ні один з ритуальних браслетів, що містив функції захисту жриці, не зреагував. Недовго думаючи, вона підійшла до вмивального комода, на якому якраз стояв глечик з залишками води та миска. Помивши вишні та скуштувавши одненьку, Нур мала визнати: смакувати ці маленькі плоди дуже кисло. Дійсно, все як вона любила. 

— Ну що, ну що? — піднесений голос Забави повернув її в реальний світ. А з якого дива ця піратка вирішила пригостити її, ще й так очікуєте на її реакцію? Щось тут не так… 

— Навіщо тобі це? — поцікавилась Нур, не без жалю відкладаючи решту вишень на комод та розвертаючись до співрозмовниці.

— Я хотіла зробити тобі приємно, — розвела руками Забава, певно відчувши не найкращий настрій Нур. — Чи у вас не заведено дарувати подарунки? 

— Прийнято, — відказала Нур, повернувшись до поїдання вишень. — Просто саме для «роботодавця», ще й такого як я… Виглядає трохи підозріло, чи не так? 

— Нічого підозрілого, тільки моє щире бажання, — усміхнулася Забава і собі підходячи до Нур з повними жменями вишень. Наступні кілька митей вони просто стояли одна навпроти одної, їли вишню, та безсоромно розглядали одна на одну. 

— У мене там є вино. Може вип’ємо? — запропонувала Нур, коли помита вишня закінчилася. Якщо вже це диво природно так жадає спілкування, треба цим скористатися та спробувати дізнатися щось корисне. 

— Оце ти звісно швидка… — протягнула Забава, але все ж таки погодилася. 

Нур виринула з рівного потоку спогадів, котрий ставав дедалі фрагментарнішим, та оглянула свій кабінет тужливим поглядом. Тоді вона, наївна душа, не розуміла сенс останньої фрази та взагалі першопричину такої поведінки в Забави… Вони пили вино, говорили про якісь нісенітниці, що не входили в інтереси Нур, але оскільки її надто швидко розвезло від вина, їй тоді було глибоко байдуже. Ще вона пам'ятала, як водила пальцем в Забави по передпліччю, відчуваючи при цьому немаленькі м'язи, зароблені тяжкою працею на кораблі. Ну і поцілунок. Клятий поцілунок… 

На ранок Нур мучив не тільки головний біль від похмілля, але і душевний через гірке усвідомлення. Вона — грішниця. Так, ще більша, ніж була до цього. Жити з цим тягарем на серці, з цим внутрішнім тиском, що постійно заважав думати та працювати, і котрий тільки посилювався, коли на горизонті з’являлося руде опудало, здавалося неможливим для Нур. Тож вона  мусила написати два листи. Перший для свого доброго знайомого зіллєвара, а другий для одного славнозвісного піратського капітана, керівника Забави, з проханням перехопити один маленький товар...  

З іншого боку, противне варварське дівчисько — не найстрашніше випробування, що може бути послане згори! Дійсно, чого це вона, молодша жриця Нур так розклеїлась? Сходить вона на те варварське свято «Купала», поспілкується там з Забавою, і якщо вдасться, принесе в її руду голівоньку більше розумних думок.

— А якщо не вдасться, — Нур криво посміхнулась, поклавши пляшечку з отрутою в кишеню балахона. — На все воля замовника...

Ні, вона таки остаточно збожеволіла з цією Забавою! Говорити про себе від третьої особи в голос, це ж треба таке викинути!