fabula (...занятність вигаду)

*********

усе це вкладалося мені у мозок як щось узагальнене і важко зрозуміле, коли купував у крамниці пачку сигарет...упевнений, що дома неодмінно розберусь як-небудь із цима своїми думками-надумками...а над усе бентежило ім'я невідомої... - коли та де шляхи наші перетнулися, бачилися із нею?...чи зустрічались коли?... а, може, так, між іншим, десь, у когось

перемовилися слівцем та й забули про існування одне одного?...хтозна, по всякому могло бути...і жаль, що не можу згадати її візуально...тож, так і залишимо її "невідомою"...аби спокійніше почуватися і не мучитись пригадуваннями...поклав пачку сигарет до кишені та подибав неспішною ходою додому...та все посміхався своїй творчій недолугості... - треба ж таке! втрапити у власний "лабіринт... пригадався "Соляріс" Станіслава Лема...тільки там у нього ціла планета створювала ілюзії, влізаючи у мозок людини і пропонувала потім клони...а тут - я сам себе так "заілюзіонив", що втрапив у тенета своїх же фантазій (навіть в озері скупався!)...стомлено умостився в м'якому кріслі, ввімкнув компютер та усі свої судомні думки занотував у чернетку...у спочинку задоволений заплющив очі...і одразу побачив її, "невідому" у великій залі книгарні - безлика, вона запитувала мене про мій "квазіверсус", а я нічого путящого не міг відповісти...лише відкривав рота і пускав бульки, у яких захлиналися усі мої слова...був наче як риба в акваріумі...мені не вистачало кисню...вона мило усміхалася розуміючи мою безтолковість і допомогла із відповіддю - просто попросила автограф на мою збірку віршів...я із задоволенням розписався у тоненькій книжиці... затим, сьорбаючи із келеха якогось коктейлю, ми розговорилися про сучасну літературу, живопис, про культуру взагалі, про те, що поезія у нас не ціниться...чи не тому, що тої поезії аж занадто, через край...щодо останнього я зауважив, що ми надто замріяна нація, волелюбні дуже - тому й зневажаємо інститути державності...прагнемо чогось, а чого?... - і самі не знаємо...ото й і фантазуємо про якісь інші неймовірні світи, вигадуємо жахи, страшилки та комедії...і додав, що нам давно вже пора глянути на свою вільну та суверенну не через окуляри бунтівника, противника усілякого "державного гноблення", а більш прагматично, зрозуміти, що треба поважати державність держави...інакше так і залишимося "нігілістичною", нацією анархістів...та ще багато про що ми теревенили, зупинившись біля робіт сучасного художника, які книгарня розмістила на одній із своїх стендів... картини були дійсно чудові...потім я провів її до автівки...і зникли один для одного...я розплющив очі... - ...що то було?... - спитав у себе... - знову якісь надумки?...а, може, все то було насправді?...може... - я зняв окуляри, потер стомлені очі, вимкнув компютер і пішов до кухні випити кави, зробити перерву до завтрашнього дня...хоча завтрашній день і не обіцяє бути кращим за сьогодні...

*********

то ж, вона таки існує, коли згадав про неї... - цікаво, у якому то році було?...так, до війни...чи були у нас якісь стосунки із нею?...не згадується щось...налив каву, додав вершки, всипав чайну ложку цукру...п'ю...ранок гарний, сонячний, але холодний - як і мусить бути у квітні...раптом злегка здригнулися вікна - десь бабахнуло, нагадуючи про окупацію москалем мого міста...мов, не забувай про те, що ти заручник...так, не забуваю...а ще я знаю - вітчизною моєю, майже знищеною москалем торгують усі, кому не лінь...починаючи від співвітчизників і закінчуючи дружелюбними, співчутливими західноевропейцями...радять віддати московії вкраду нею частину території моєї Батьківщини, а навзаєм вільну територію обіцяють взяти до НАТО...папа римський взагалі пропонує здійняти білий прапор...чи почув оте "богохульство" його Бог?...і я списую папську маячню на звичайний старечий маразм...допив каву...сідаю до писанини - треба завершити почате...отже... - провів її до автівки....пройшли кілька днів і вона мені раптом подзвонила (звідки в неї мій телефон?...)...і ми стрілися на презентації якогось фільму - там був присутнім і їй знайомий актор...вона потягла мене знайомити із ним...та я розумів, що був лише прикриттям для неї... - вона прагнула "тіснішого зближення" з ним, з тим симпатичним актором...та отримала відкоша...і ми, балакаючи ні про що завернули до кафешки, пройшлися парком і не помітили навіть, як опинилися біля її будинку...і що?...знову розпрощалися?...е, ні...на цей раз треба щось змінити...я відкинувся на спинку свого глибокого крісла...зняв окуляри, довго тер серветкою скельця - роздумував над подальшими подіями у цьому опусі...а і справді, що ж там було далі?...коли привів її до будинку, у якому вона мешкала...і здається мені, вона мене запросила до себе...так! вона запросила мене до себе...пам'ятаю, подумав тоді про її відчай і що це запрошення - її відчайдушний вчинок...я розумно відмовився, зіслався на невідкладну справу... - збрехав, коротше якщо...і ми таки знову розсталися...Господи! якими ж ми буваємо недалекими, як ми уміємо ускладнювати стосунки...мабудь, з цього усе і розпочинаєтеся - спочатку сумніви, недовіра, суперечки, лайки, бійка...далі - злочин, вбивства, терор, війни...але вже тут у мене ізнов ступор, лабіринт, ліс...між іншим, не такий вже і мертвий той ліс - звідкіль тоді табличка там із закликом забирати сміття із собою?...хтось же вкопав той заклик у пісок, на березі озера...ех! не все так просто...

*********

не все так однозначно...наша нова зустріч відбулася таки...остання зустріч... - на цей раз вона запросила мене на весілля своєї сестри..і тут постає питання: він та вона - обов'язково повинна бути інтрижка?...а коли без інтрижки?...а коли дружні стосунки?...ні, не родинні, не "брат та сестра" - а дійсно друзі?...хіба так неможливо?...і чую заперечливі свої вигуки... - ...що ти верзеш?...ти при своєму розумі?!...що сталося з тобою?...я тебе не впізнаю...ні в якому разі! ні!...чуєш? - іще раз ні!!!... - і чую свій іронічний сміх...погоджуюсь - у нас таки сталася "інтрижка"...адже ми випили і нам прийшла ідея оглянути будинок (схожий більше на якийсь графський палац), де тривала "весільна п'янка"...знайшли якусь "комору" з величезним, гігантським ліжком...обійми, цілунки, шепіт...і далі усе по банальному сценарію про коханців... - вони прокинулися ранком в обіймах, потім душ, кава, поцілунок на прощання...ми розбіглися, кожен у своїх справах та проблемах по життю...більше ми ніколи не зустрічалися, зникли з поля зору одне одного так, що я ніяк не можу пригадати її візуально...пам'ятаю, що красуня, розумниця і що була дуже закохана, але не в мене, звичайно...і оте ім'я - Лелія... - все ж таки її ім'я...я впевнений у тому...полегшено зітхаю...одразу зникає ліс, лабіринт, озеро...і отой заклик - "Забери сміття з собою!" - вкопаний у піску виявився теж моєю надумкою...тож, забираю своє "сміття"

та ступаю геть з цього опусу...я тут вже ні до чого...бувай (помахав рукою), до іншої зустрічі...

___________________________________

******є ще застаріле тлумачення ФАБУЛИ як БАЙКА, ПОБРЕХЕНЬКА.