Чудне творіння доктора Секаре

Зараз вже минуло п'ятнадцять років із того жахливого інциденту, а я досі боюся його повторення. Та п'ятнадцять років пролетіли як одне мить. Я вже не такий молодий, одружився, діти пішли. Пригадується мені тоді двадцять років стукнуло. Молодий був сватав прекрасну дівчину, а тут найбільший жах абатства Лекока. Але що це я ходжу навколо та навколо і ніяк не дійду до суті?

Йшов тисяча вісімсот п'ятдесят четвертий рік. На подвір'ї було літо, сонце світило на всю і ніхто не міг собі уявити, що саме цей день буде початком катастрофи. Значить, стоїмо ми в церкві (ну я, мій брат Френк, його дружина Анна і ще купа сусідів з усього абатства) на ранковій молитві. Мені вся ця дрібниця не особливо подобалася: ходити до церкви тощо. Нудно, довго та й не цікавили мене ці релігійні питання. Так не відволікаюся. Стоїмо в церкві всі псалми співають, молитви читають, а я на весь рот позіхаю і головою на всі боки кручу.

І ось саме в цей момент до церкви забіг усім нам відомий ледар Джордж. Діти його називали Плювок ( надто вже добре він умів плювати), а дорослі зневажали і всіляко уникали зустрічі з ним. Стукнули двері і всі обернулися у бік того, хто увійшов. Виглядав Плювок жахливо. Одяг звисав з нього клаптями, весь у крові, поранений, він дивився на нас божевільними очима і мабуть не впізнавав.

"Убив когось чи що?" — майнула думка у моїй голові. Тим часом до Джорджа підійшли і почали розпитувати що сталося. Але на всі запитання він тільки смикав головою і мукав щось незрозуміле.

— Як думаєш, що сталося? — Запитав я брата.

Але він лише відмахнувся.

— Напевно, вбив когось, а тепер злякався і збожеволів. Подивися на нього, хіба нормальна людина може так виглядати? — продовжував тим часом я.

— Помовч. — грубо відповів Френк.

Голос його був напрежений, кадик піднявся і було видно, що він розхвилювався не на жарт.

— Може, за поліцією сходити? — Запропонував хтось.

Ніхто не звернув уваги на ці слова. Тим часом