Візит до босорки. Підклад

Попрощавшись з останнім гостем приватної вечірки, молода жителька Івано-Франківська Ірина Хорошун зітхнула з полегшенням. Що не кажи, а бути господинею вечірки — це завжди виснажливо. «Хоч і до біса приємно,» — подумки додала вона, та всміхнулась, перевзуваючись у м'які пухнасті тапці. Цілий вечір на підборах — ще те випробування! Кожна жінка знає, що справжнім задоволенням після ходьбі на підборах є перевзування у більш зручне взуття. У випадку Ірина це були домашні капці у вигляди милих кішечок.

Гостей на вечірці було чоловік двадцять. Все близькі друзі чи добрі знайомі. Було там також чоловік п'ять з редакції популярного жіночого журналу «Єва», в якому Ірина була головним редактором. До того ж молода жінка була власником мережі ресторанчиків «Дольче віта», тому могла дозволити собі жити в просторій трикімнатній квартирі з сучасним ремонтом та гарними меблями.

Вродлива брюнетка двадцяти дев’яти років присіла на м'який диван приємного оливкового кольору та за мить скрикнула — щось вкололо її в спину. Уважно придивившись до диванної подушки, на яку вона прилягла, Іра побачила, що неї стирчить... шпилька.

«Хто це міг зробити? Навіщо?», — бились в голосі думки сполоханою пташкою. Ірина відчула справжній тваринний страх. Вона вирішила не торкались шпильки, якесь шосте чуття їй це підказало.

Раптом на кухні щось стукнуло. Молода жінка на хвилину завмерла, а потім, схопившись з дивана, швидко побігла туди. На кухні вона полегшено видихнула — просто закрилось прочинене вікно від вітру.

«Ще трохи і я стану справжньою невротичкою», — з самоіронією подумала Іра, усміхнувшись невеселою посмішкою.

Повернувшись до вітальні, молода жінка тепер вже обережно (невідомо які ще можуть бути сюрпризи!) присіла на злощасний диван, та задумалась про дивну знахідку. Якщо добре подумати, то всі гості вечірки могли це зробити — у всіх міг бути мотив: якась затаєну образа чи заздрість щодо її кар'єрних успіхів. Вирішивши подивитись що ж буде далі, Ірина пішла спати.

Цієї ночі їй снився клубок змій, який вона побачила на стежці, коли йшла через темний глухий ліс. Дерева шелестіли, відкидаючи густі тіні, змії сичали дедалі ближче. Іра взяла гіляку, щоб відкинути повзучих гадів вбік, та не вийшло. Змії опинились надто близько від неї, їх сичання було дуже добре чути, а одна з повзучих істот вкусила Ірину.

Молода жінка закричала та прокинулась в холодному поту. На дворі стояла глуха ніч. Іра відкинулась назад на подушки та так і не заснула — більше сон не йшов, а втік у той глухий ліс зі сну.

Протягом наступних декількох днів Ірину переслідували нещастя. Молода жінка зрозуміла, що це скоріш за все через злощасну шпильку в подушці. Вона прочитала в інтернеті, що є велика ймовірність того, що на неї навели пристріт через цей підклад. Ірина подзвонила молодшій рідній сестрі Поліні Хорошун, яка через травму ноги не була на вечірці, і запитала, що робити. Поля завжди цікавилась всім містичним, тому вибір впав саме на неї.

Сестра швидко зорієнтувалась, порилась у своїх записах і продиктувала адресу однієї сильної босорки Євдокії Іванівни, що мешкала в селі Старі Мухомори в їхній області. Також Поліна наказала Ірині не торкатись шпильки, а покласти подушку з підкладом і повезти до босорки.

Ірина так і зробила. Не торкаючись підкладу, вона закинула подушку з ним в пакет, взяла ключі та на мить зупинилась перед дзеркалом біля вхідних дверей. Звідти на неї глянула молода вродлива брюнетка з дещо втомленими смарагдовими очима. Труснувши головою, відганяючи тривожні думки, Ірина рішуче вийшла з квартири, сіла до авто та швидко вирушила за вказаною адресою.

Дорогою до босорки в Ірини декілька разів глохла машина, а потім знову заводилась, спустило шину, добре, що який добрий чолов'яга, що проїжджав саме повз на своєму позашляховику допоміг його замінити. Ці всі халепи вже навіть не нервували, а дратували молоду жінку.

Вона приїхала в Старі Мухомори, коли вже стемніло. Під'їхавши до хатини босорки, молода жінка зупинила віддалік машину, збираючись з духом. Що не кажи, а до відьми не кожен день їздиш! Раптом вона побачила таке, що на мить навіть вона, раціоналістка до мозку кісток, завмерла, не повіривши своїм очам.

Ірина Хорошун побачила молоду жінку з довгим чорнявим волоссям, яка летіла на вінику, запряженому чорними кішками. Довге волосся незнайомки розвівалось позаду. Літаючи, вона забавлялась з декількома чортами з невеличкими ріжками, копитцями та хвостом позаду.

Ірині чомусь одразу згадався Гоголь і його «Ніч перед Різдвом».

Не вірячи своїм очам, Іра добре протерла очі, а коли відкрила їх, то побачила, що незнайома жінка вже заходить до дерев'яної хатини босорки Євдокії.

«Що вона там забула?» — здивовано подумала молода редакторка. Вона відкрила дверцята машини та попрямувала до оселі босорки — природня цікавість перемогла нерішучість та вагання, які були ще зовсім нещодавно.

Постукавши у дерев'яні двері, молода жінка із завмираючим серцем чекала поки їх відчинять. І через пару хвилин їх таки відчинили. Перед Ірою на порозі постала стара бабуся зі зморшкуватим обличчям, бородавками на обличчі та чіпким поглядом, що так наче і бачить тебе наскрізь.

— Добрий вечір, — швидко промовила Ірина, ніби боячись, що її зараз проженуть чи бабуся щезне. — Мені порекомендували до вас звернутись.

— Ну, заходь, раз приїхала, — проскрипіла бабця у відповідь.

А потім відьма повернулась і почовгала у хату. Ірина пішла за нею, озираючись на всі боки. В дерев'яній хатині було темно, лише тьмяна лампочка у сінях і така ж у самій хаті освітлювали приміщення. Оце й усе. В оселі відьми крім сіней та вітальні, була ще кухня та невеличка комора.

В хатині було бідненько, але чисто, всюди було прибрано. На кухні, вхід до якої прикривали шторки в квіточку, було видно піч, біля якої стояла кочерга та віник, на столі ж біля вікна лежав глиняний посуд. У вітальні, де якраз були Ірина з Євдокією, стояв великий стіл, поряд з ним була велика довга дерев'яна лава зі спинкою, на вікнах висіли білі накрохмалені фіранки, на глиняній підлозі лежали сушені трави, що надавало оселі неповторного терпкого аромату. На стіні висіло дзеркало та пару картин. Біля стіни стояло пару стільців та вузьке ліжко. Оце й усе.

Причому, як помітила Ірина, в невеличкій хатинці крім босорки більш нікого не було. Молода вродлива жінка, що літала, кудись загадково зникла. Це дуже налякало та здивувало молоду жінку, але розпитувати стару жінку про молоду дівчину вона не наважилась.

— Розповідай, чого прийшла, Ірино, — звернулась до неї босорка, давши їй час роздивитись оселю.

— Ви й ім'я моє знаєте? — здивовано зойкнула молода жінка.

— Так, — загадково промовила стара. — Я слухаю, розповідай.

Ірина Хорошун розмістилась на стільці, куди їй запропонувала сісти босорка. Сама ж Євдокія присіла на лавку навпроти. Ірина почала розповідати свою історію.

Дивлячись на дещо налякану відвідувачку та слухаючи її розповідь, босорканя згадала, як нею та її подружками батьки буває лякають своїх дітей, промовляючи: «Будь чесний, бо тя босорканя узьме». Також так називють неприємних жінок: «Тота босорканя богдай би згоріла!».

На зборах на лисій горі, відьми не раз задоволено сміялись з цього приводу. Ага, значить їх помічають, їх бояться. А це для них приємно. Адже зробити якусь капость, наприклад, відібрати від рожениці чи чужої корови молоко, накликати на людей хворобу, забрати дощ, скликати до себе різних гадів, а також перевтілюватись у різних людей та тварин, вони робили не раз. Правда, на жаль, це можливо було зробити тільки з півночі до третіх півнів.

Крім відьом, босорка зналась ще з упирами, домовими, Чугайстером, мавками, дружні стосунки підтримувала з дикою бабою. Бувало в гості частенько приходив домовик попити заспокійливого чаю з сушених трав та пожалітись на людей, в будинку яких він жив неподалік. Євдокія заспокоювала бідолашного як могла, підливаючи гарячого чайку в чашку, не забуваючи ойкати там, де треба, чи скрушно хитати головою.

Також в Євдокії колись був задушевний друг упир Серьожа. Але він помер, тому зараз вона проводила вільний час з подружками-відьмами. Сергій був сильним упирем. Навіть після своєї смерті зміг викликати в селі масовий падіж худоби. Та, на ненащастя упира, селяни звернулись до старого ворожбита, який сказав, що треба піти на кладовище, розкопати могилу нещодавно похованого чоловіка, про якого при житті в селі ходила недобра слава і вбити йому в груди кілок.

Троє сміливців, що погодились на цю роботу, взялися розкопувати могилу потрібну могилу. Діставшись труни, один із них, обв'язаний мотузками, почав відкривати її, а як відкрив — на нього бризкнула свіжа кров, якою була заповнена вся домовина. Та це не зупинило чоловіків, які заходилися вбивати кілок у серце та втикати дев'ять голок у п'яти, а потім зв'язувати ноги терновим гіллям. Та раптом піднялась рука покійника й почала тягти до себе сміливця. Інші двоє ледве встигли витягти того сміливця з могили, а потім швидко засипати яму*.

Сталося диво, і падіж худоби припинився. Цей факт ще більше посилив віру місцевих мешканців у надприродні істоти.

Вислухавши відвідувачку, яка саме закінчила свою розповідь, босорка Євдокія Іванівна промовила:

— Давай сюди підклад.

Після цього стара жінка взялася проводити ритуал очищення. Для цього вона взяла сіль, святу воду та свічку з церкви. Далі акуратно захопила щипцями шпильку та прожарила над вогнем від свічки, а потім поклала у склянку з водою. Потім босорка засипала шпильку сіллю (так щоб вона покрила її повністю) та залишала на всю ніч.

Після цього вона промовила, поглянувши на Ірину:

— Місце, де була встромлена голка, потрібно обробити сольовим розчином. А тепер може йти, більше на тебе не будуть сипатись нещастя.

Почувши це, молода жінка щасливо посміхнулась, а потім дістала з сумочки гаманець, та Євдокія зупинила її:

— Не треба! Я не беру цього. Допомагаю просто так. Можеш йти, доню. І пам'ятай, що не всім можна довіряти, особливо подружкам на роботі.

— До побачення! — сказала Іра та швидко вийшла з хатини.

Босорка зачинила двері, натопила піч, а потім залізла на неї і заплющила очі. Поряд вмостився чорний кіт Мурко. Відьма обняла його рукою, і вони заснули.

Вранці стара прокинулась дуже рано. Взяла шпильку і закопала її на перехресті разом із вмістом склянки. Потім задоволено посміхнулась — справу було зроблено. Мурко, що терся поруч, мявкнув, наче підтверджуючи це. Після цього дивна парочка розвернулась і подалась до старої хатини на околиці села.

*- історія про смерть чоловіка, про якого ходила недобра слава, та боротьба з ним, є правдою. Такий випадок дійсно мав місце на території сучасної України