Дихай

2067 рік - 2 жовтня

Ансатраліанський ліс

Вони переховувались у гущі лісу.Їхній розум полонила гуща яскраво-блакитного диму.

- Лілу,мені погано... - Мовив Алінел прокинувшись від снодійного.

Дівчина мирно спала у мішку,Пері також задрімав.Алінел спробував встати та попити води,але бувши знесилим впав прямо на Лілу..

Лілу злякано зіглянулася на Алінела, помітивши, що її партнер погано себе почуває. Вона швидко допомогла йому піднятися, підтримуючи його.

- Що трапилося, Алінел? Чи все гаразд з тобою? - питання Лілу лунало зі стурбованістю.

Алінел зітхнув і спробував

посміхнутися

- Все в порядку, просто трошки слабкість. Можливо, це через той дивний дим, що ми бачили раніше й,що насувається на нас прямо зараз..

- Щ-що ти сказав?!Халепа..нам потрібно збудити мого батька.. - Лілу,почала будити Пері із усієї сили..

Він прокинувся й одразу ж оглянувся,і з переляканими очима вовка,й отямився..

- Щ-що таке?! - Незадоволено пробурчав він..

- Тату,насувається дивний дим..Ми вирішили збудити тебе,адже я вперше бачу таке.

- Ляле,якого він окрасу?Й з якого боку?Південного чи східного?

- З Північного...А ну постривай,мені щось на цифровий годинник прийшло. - Сказала Лілу,й ледь не закричала від променів току.

" Завдання 47 : Вампір - цілитель . Координати останнього місця знаходження : - 47 , 203 , 34 . "

- Я-я знаю його...коли ти родилась він хотів тебе викрасти для своїх брудних розправ.Але я був вбив його схоже..лише напевно його врятували.Давайте я переодягнусь у демона,й спробую виманити його з його лігва? - Запропонував Пері,шукаючи свій костюм.

- Не потрібно,я думаю ми впораємось у двох,ви зможете відпочити. - Сказав Алінел,дивлячись на мене...

- Пробачте,обоє,але я сама вб'ю його.Я зараз зателефоную до верхівки,й виясню де можна здобути кілок..

- Що?!Лілу це ж небезпечно!Доню я не впущу тебе на вірну смерть! - Сказав батько загородивши мені вихід.

- Подруго,твій батько правий,я

за нього! - Алінел спробував забрати із моїх рук зброю.

- Ви мене не зупините!Зрозумійте,що я мисливеця!Й мені потрібні гроші!Й тобі Алінеле!Вони також потрібні!Нам платить верхівка!Усі інші жебраки,або заробляють на хиття тим,що допомагають нам!Зрозуміло?! - Лілу,наблизилась до виходу,й відволікши тим батька вибігла на двір.

Вона йшла по теміні,було вже дуже пізно.Увімкнувши годинник вона набрала верхівку,й чекаоа відповіді,від світла вона одразу ж побачила своє обличчя.

- Так,слухаємо. - Сказав автовідповідатчик.

- Доброї ночі,мені потрібен Ювір Пеліянто.

- Пробачте,а ви хто?

- Лілу,або ж Мисливиця та партнерка Алінела,він син Ювіра,якщо я не помиляюсь.

- А-а..то це ви гаразд,зараз зв'яжу вас з Ювіром.

- Поскоріше,будь ласка.

- Гаразд.

Через декілька хвилин Лілу,з'єднали із Ювіром Пеліянто.

- Доброї ночі,Лілу,що ви хотіли? - Спитав чоловік,затонованим басом.

- Вона не зовсім добра Ювір,мені потрібний осилковий кілок,щоб вбити вампіра,кислота та часник.Я зараз підійду до вашого дому ви зможете дати мені усе необхідне? - Обережно спитала дівчина,щоби не зачепити жодним чином Алінела.

- А,Алінел хіба не з тобою?

- "Чорт,сам спитав,халепа-а.." - Подумала,Лілу в думках.

- Чому мовчиш,дівчино? - Бас,цього чоловіка вже почав перетворюватись на тихий крик.

- Пробачте,я замислилась... - Сказала Лілу.

- То,що з моїм сином?Де він? - Знову спитав Ювір.

- Він,відпочиває пвсля захоплення,його

дуже болять руки,й я вирішила сама вбити вампіра. - Збрехала,дівчина сподіваючись,що верхівка повірить..

- Тоді,гаразд,але будь обережна.Підходь до мого будинку,й як прийдеш зможеш викаркатись на браму,адже її я зачинив на колодку.Потім під вазою знайдеш ключ та увійдеш,але там пастки..не попадись,Лілу Редійя! - Сказав він,із жалістю останні слова.

- По - перше,я ніяка не Редійя!Й не смійте так мене називати. - А по - друге вже вирушаю у дорогу.

Лілу кинула трубку годинника й помчала до обриву,що вів до міста.Коли вона прибігла раптом відчуоа як хтось підкрадається не думаючи вона спустилась із обриву..

***

Дівчина,підкрадалась до занедбаних будівель,й помітила демона,що потайком хотів винирнути за межі міста.

Вона підійшла ближче діставши свою зброю.Заховавшись за кущ,вона почала дивитись чи немає нікого поряд.Ні з правого ні з лівого боку нікого не було.Накинувшись на нього вона приставила зброю до його шиї.

- Що ти тут робиш,падло?Ти не знаєш,що це територія людей? - Ненависть палала у її очах,вона ледь не натиснула курок,як демон заговорив спокійним тоном.

- Лілу,заспокійся!Я Лайтенс,друг твого батька!Дай мені зняти маску,й ти сама переконаєшся,якщо я брешу застрелиш.

- Я не така наївна,демоне!Готуйся прощатись із житьям!

- Це тобі,щось нагадує? - Демон протягнув дівчині маленького ведмедика схожого на мисливця.Трохи понищеного,але це можна було легко виправити.

- Так,у мене такий був у дитинстві,мені його подарував друг батька.Гаразд,покажіться..

Демон зняв маску й перед нею стояв друг батька.Якого вона останній раз бачила роки три назад...Лілу,забрала зброю й заховала у рюкзак.

Лілу присіла на камінь поруч з Лайтенсом, уважно оглядаючи його обличчя.

- Не можу повірити, що це ви, Лайтенсе. Стільки часу пройшло…

Лайтенс усміхнувся, зітхнувши :

- Життя мінливе, Лілу. Роки швидко летять. Але зараз не час для сентиментів. Чому ти тут, на цьому забутому богом місці?

Лілу похмуро подивилася на землю, збираючись з думками.

- Мені потрібна твоя допомога. Мій батько, Пері, і мій супутник - мисливець Алінел зараз ховаються у Астраліанському лісі. Вони в небезпеці, і я маю завдання знищити вампіра-цілителя, який полює на мее з дитинства.

Лайтенс підняв брову:

- Вампір-цілитель? Це серйозно. Але навіщо тобі потрібна моя допомога?Я ж ніби звичайний мисливець..

- Мені потрібен хтось, хто зможе прикрити мене. Я хочу, щоб ти зобразив демона, який мене зв’язав і віддає вампіру на досліди. Так ми зможемо наблизитися до нього.

Лайтенс задумався, розглядаючи ситуацію з усіх боків.

- Це ризиковано, Лілу. Але якщо це допоможе твоєму батькові та другові, я згоден. Де зараз точно Пері та Алінел?

- Вони переховуються у схованці в Астраліанському лісі. Зараз вони в безпеці, але якщо я не знищу цього вампіра, він знайде нас усіх.

Лайтенс кивнув, встаючи:

- Тоді не варто зволікати. Давай виконаємо цей план і врятуємо твоїх близьких.

- Але для початку нам потрібен кілок...Ми його так не вб'ємо..без нього...

- Погано,ти знаєш старих мисливців))Ми застали часи коли всі істоти та люди товаришували,й розказували нам свої таємниці. - Посміхнувся Лайтенс,та одягнув маску демона.

- Так,зачекай у мене прийшло повідомлення,рука болить вже від цих повідомлень.Поки дістань мотузку,а я прочитаю..Це від Алінела..

".. Ми рушаємо за тобою,це не лише твоя місія,а й моя.Нікуди не йди без нас!Ми до мене додому по їжу,й за тобою!.."

- Може дійсно зачекаємо? - Запропонував чоловік,діставши мотузку.

Вона відмовляється чекати й каже зв'язати її мотузкою,

Лайтенс зітхнув, але виконав прохання. Він обережно зв'язав її руки мотузкою, щоб не пошкодити, і повів її попри пусту місцевість. Вітер свистів між деревами, а холодний місяць освітлював їхній шлях. Довкола панувала тиша, лише інколи чулися звуки тварин.

Вони майже дійшли до старого, занедбаного будинку, на стінах якого росла пліснява. Будинок виглядав так, ніби він ось-ось розвалиться. Лайтенс постукав у двері певним ритмом, і двері повільно відчинилися, відкриваючи шлях до темного підземелля.

- Ходімо, - прошепотів він, ведучи зв'язану Лілу вниз сходами.

Підземелля було наповнене вампірами-стражами, які уважно вдивлялися в кожного, хто проходив. Лайтенс змінив голос і почав розмовляти зі стражами, пояснюючи їм, що він привів Лілу. Стражі підозріло розглядали їх, але коли зрозуміли, хто перед ними, їхні обличчя розцвіли в посмішках.

- Це сама Лілу! - вигукнув один із стражів. - Проходьте, проходьте!

Вони провели Лайтенса і Лілу до кімнати, де на них неочікувано спостерігав головний вампір. Він підняв голову і, побачивши Лілу, відразу підійшов до неї.

- Лілу, радий тебе бачити,я ж обіцяв Пері,що знайду тебе рано чи пізно,а тут сам демон привів тебе в мої ікла. - промовив він, оглядаючи її усю.

Лайтенс відступив убік, даючи цілителю можливість оглянути Лілу. Тепер їхня місія залежала від того, наскільки швидко цілитель не зрозуміє,що це пастка.

Головний вампір уважно спостерігав за Лілу, не підозрюючи про її намір. Її рука потягнулася до прихованого лазера, проте він виявився швидшим. Одним швидким рухом він зв'язав їй ноги міцним мотузком, змусивши її впасти на коліна.

- Не так швидко, - сказав він зловісно. - Ти думала, що зможеш обдурити мене?

Лайтенс, спостерігаючи за ситуацією, також виявився неспроможним допомогти. Головний вампір зробив знак своїм стражам, і вони разом поволокли Лілу та Лайтенса до темної, сирої в'язниці. Там він кинув їх на холодну підлогу і дав знак принести щось з їжі. Незабаром принесли тарілку з простроченою рибою.

- Їжте, - сказав він, посміхаючись. - Вам знадобляться сили для того, що попереду.

Лайтенс намагався зрозуміти, що відбувається, поки головний вампір не почав допитувати їх.

- Де Алінел і Пері? - гримнув він, поглядом свердлячи Лілу. - Я знаю, що ви знаєте їхнє місцезнаходження. Говоріть, або вам буде гірше!

Лілу мовчала, намагаючись не видати своїх друзів. Лайтенс теж тримався, не бажаючи зраджувати союзників. Головний вампір наблизився до них, його обличчя було похмурим.

- В останній раз питаю: де вони? - голос його був крижаний.

Раптом, поки він стояв над ними, у Ліли з'явилася ідея. Вона знала, що мусить витягнути лазер, і зробила швидкий рух, але вампір знову помітив її дії.

- Так, - промовив він, - це марно.

Тоді, несподівано для всіх, двері в'язниці відкрилися з гуркотом, і з'явилася постать, яку вони не чекали. Це був Пері, зі своєю групою рятувальників.

- Відпусти їх, - промовив він впевнено, тримаючи в руках арбалет, спрямований на вампіра. - Зараз же.

Головний вампір був приголомшений, але на його обличчі швидко з'явилася злісна посмішка. Битва за визволення тільки починалася.

***

Я прокинулась,від запаху газу й збагнула,що це лише початок.Цей вампір пристально дивився у вікно камери,з металічними дверцятами.Її погляд був зляканий,вона поглянула на право й там сидів її батько у кайданках,вона захотіла підбігти,але її зупиняв наручник з металевою кулею. "..Дивно,чому це він мене не прикував,

а лише уповільнив?.." - подумала я у думках.

- Я просто хочу щоб ти померла від газу,а не від моїх рук.

- Нащо тобі це?! - Я підійшла до клітки.

- Ну у мене були переконливі люди,

друже заходь. - Посміхнувся вампір,з тіні вийшов Алінел...

- Ти?!Алінел,ти подурів?!Ти перейшов на їхню сторону?!Скотиняка ти,ясно? - Я хотіла застрелити його,прямо у його макітру.

- Ти сука,тобі це ясно?! Ти мале стерво,свого рота закрий!Я кохав тебе,а ти ніби не помічала мене! - він підійшов впритул до клітки,та підозріло кліпнув.

- Навідмінно від тебе я мисливців ніколи не зраджувала.

- Ну дивись мені.. А то й помреш незадовго. - Вони обоє пішли..

- Покидьок!!! - Крикнула я,з ненависті.

‐ Заспокійся,ти.. - Сказав,він зникнувши з мого поля зору.

Я оглянула усю клітку та побачила важіль яким схоже відмикалися двері,правда мені здалось,що це було б надто просто,але байдуже.Я простягнула руку через решітку руки боліли,але я змогла достягнутися.Потягнувши важіль решітка відчинилася.

Вибігши із клітки я почала шукати свою зброю або хоча б ніж.Також одночасно дивилася на камери там було безліч старших мисливців,деякі були навіть мертвими.Один із них підійшов до клітки,його також лише уповільнили.Та,на його клітці були електро заряди,якщо б хтось доторкнувся то його б ударило струмом.Він показав мені,щоб я підійшла до нього.

- Так,що ви хотіли?Ви не знаєте

де тут зброя? - Запитала я,підійшовши до його клітки.

- Так,підійдіть до попердньої клітки,там

є дівчина,що дає зброю.Нас звільняти

не потрібно ми й самі можемо вибратися

ви не хвилюйтесь.Пробачте,якщо трішки

вам заважаю. - Мовив він,й показав на сусідню клітку.

- Дуже дякую,вам.

- Немає за,що панно.

Підійшовши до сусідньої камери,на мене дивилась дівчина.

- Тобі потрібна зброя?Що саме тобі потрібно?у мене є 2 ножі,U2S , Ģ2W41Y , V7N ,а також лук,із стрілами проти ударних,жакет протиударний.

- Дай мені будь ласка ніж,жакет,та U2S.

- Тримай. - Вона,віддала мені те,що я в неї попросила.

Дівчина,всеодно дивилась на мене із широко розплющеними очима.Я відійшла подалі,та зарядила автомат, й натягнувши жакет.

У тіні,я побачила силует демона,що дивився на мене.Спочатку я подумала,що це Лайтенс та він забив на тривогу.

Тому,я підбігла не помічено й вистрелила йому у голову,потім пішла сходами у верх.Декілька хвилин потому я вибралася з цього тунелю,й непомітно перейшла у інший бік.Там,виднівся Алінел,що читав книгу.Я підійшла,до нього у цій кімнаті був лише він.

- Що ти тут робиш? - Спитав,він поки я ще зайшла навіть до кімнати.

- Намагаюся,вбити вампіра,а ти?

- Читаю,Лілу йди додому...Я просто намагаюсь сам його вбити,ти втомлена,йди відпочинь.Я ж спеціально тобі камеру таку підробив.

- Не піду,я додому,і я ні краплі не втомлена!Він йде,я сама його вб'ю ясно?А ти не хочеш не допомагай. - Я вистрелила у його книгу.

- Що ти робиш?Нащо,ти це зробила??Це ж книга про міфічних істот!Ти зараза,Ляле!

- Припини мене так називати,а стосовно цього сам винен. - Я вийшла з кімнати,й рушила у темінь..й ще не встигши вистрелити впала,нерухомим рухом закривши очі.