Історія однієї сніжинки

Прийшла зима. У дворі стояв гучний дитячий галас- це від радості кричала й весело сміялася малеча. Хтось тягнув на гірку санчата, хтось грався у сніжки, а хтось ліпив сніговиків.☃️

Зима - особлива пора, вона одягає усі дерева і кущі у білі кожухи й пишні білі шапки. Вулиці й площі вкриті білосніжними пухнастими ковдрами. Всі навколо в захваті від цієї краси - і діти ,й дорослі. Тільки двірники іноді незадоволено бурчать, коли ледь встигають прибирати білу порошу біля будинків.

Та раптом напередодні Різдва, коли усі люди готувалися до свята, сніг почав танути. А причиною тому була одна сніжинка. Ось як усе почалося...

У мами- хмари було багато донечок- сніжинок, усі вони були слухняними і з радістю летіти до людей на землю. Усі, крім однієї Сніжинки. Вона була гордовита і занадто зухвала. Сніжинка не розуміла своїх сестер: навіщо летіти туди, звідки вже не повернешся? Краще сидіти у сховку і грати в якісь ігри. Мама- хмара не знала, що вже й діяти. От тоді і вирішила вона податися у мандри разом зі своїми донечками.

У подорожі час спливав не помітно. Усі сніжинки з цікавістю роздивлялися навколо, і тільки пихата Сніжинка була до усього байдужою і тихо сиділа у своєму сховку. Мама - хмара зупинилася на великій ялині перепочити.Янгол , який летів поряд з ними і весь час спостерігав за сніжинками, бачив, як вона сумує через витівки зухвалої Сніжинки. Ось тоді він і вирішив поговорити з гордовитою донечкою. Янгол зайшов до сховку і побачив Сніжинку, яка робила маленькі снігові кульки.

- Скажи, а чому ти не літаєш, як твої сестри?

- Бо не хочу,- відповіла Сніжинка. - І для чого це потрібно?

- Для того, щоб усім дарувати радість. А ще ,коли багато снігу, то влітку буде добрий урожай.

- Невже сніг, може приносити радість?- поцікавилася Сніжинка.

Так, звісно,- сказав Янгол. - Дивись, тут є сніг, і ти можеш грати у різні ігри. Так само зі снігом хочуть гратися і діти на землі.

А ще завтра велике свято, яке без білого лапатого снігу ніхто не уявляє.

- А яке це свято?- запитала Сніжинка.

- Різдво. Діти з нетерпінням чекають його, вони читатимуть вірші і співатимуть колядки та веселі пісні.

- А вони нас згадуватимуть?

- Аякже! Найчастіше будуть говорити саме про нас,- мовив Янгол. - Тож вирішуй тепер сама, що тобі робити.

Сніжинка вийшла зі свого сховку і подивилася вниз: снігу й справді майже не було. І тут вона помітила хлопчика, який стояв біля санчат і просив у хмари, щоб швидше пішов сніг. На мить Сніжинка замислилась:,, Завтра свято, а снігу немає, і це хлопя звернулось до моєї мами! Отже, і до мене теж!"

Срібляста красуня зрозуміла, що помилялась, і вирішила усе виправити. Вона миттю злетіла з місця і приєдналась до своїх сестер. У небі весело роївся вихор сніжинок - маленьких, пухнастих, легеньких, наче пушинки, серед яких була і вона, колись нестерпно зухвала їхня сестричка. Тепер гордовита Сніжинка була щаслива, що виправилася і всім принесла радість. Яке це щастя - робити добро людям.

У ніч на Різдво пішов сніг, густий та лапатий... Вулицями міста гуляла задоволена пані хуртовина. Вона зазирала до усіх вікон, стукала у шибки, залітала в під'їзди, димарі та співала людям свою чудернацьку пісню. Таким чином хуртовина - заметіль повідомляла про свій прихід і піднімала всім святковий різдвяний настрій.

Вранці всі побачили, що весь світ навколо побілів.Куди не кинь оком - усюди височіють кучугури сріблястого снігу. Навіть ковзанку , яку нещодавно зробили діти, присипало сніжком. Усі зраділи такому різдвяному подарунку. Та малята раділи найбільше, бо вони, як ніхто інший, вірили в диво.

Такої гарної зими тут давно не було ❗