Зміст
  • Мрія
  • Мрія

    Вечір. Спорожніле місто. Тільки вокзал вирує безперервним потоком надто квапливих людей. На площі, чекає на вихід в рейс старенький трамвай. За довгий спекотний день його металеві боки перегрілись та пашіли жаром і він з насолодою віддається свіжій прохолоді близької ночі та в очікуванні пасажирів неквапливо оглядає площу.

    За десятки років нічого не змінилося: все та ж показно-величава будівля вокзалу, ті ж кіоски, галасливі таксисти. Тисячі разів він бачив цю одноманітну картину і, тільки, уночі все ставало іншим, загадковішим. Адже в цей час приходили звістки з далекого, загадкового краю.

    Щодня, втомлений і виснажений монотонністю остогидлого за десятки років маршруту, він чекав вечора та останнього рейсу, коли приміським потягом приїдуть пасажири з далекого краю. Вони не схожі: ні на гоноровитих з міжнародних експресів за якими підтюпцем квапились таксисти з надією на добрий заробіток, ні на ділових і метушливих з міжміських потягів, ні, вони були іншими, неспішними та впевненими, з цікавістю роздивлялися навкруги й на день-два розчинялися в місті.

    Він любив слухати їхні розмови, хоч, і, не розумів слів. Міг бачити їхні думки й ці думки були настільки незвичайними та яскравими, що здавалося, він чув шепіт трави, шум лісу, співи пташок. Цих пасажирів він відрізняв за особливими запахами, які викликали в ньому тугу за чимось давно забутим і приводили його в тривожно-радісне збудження. А ще, в їхніх очах цих бачив, як захоплення перед величчю міста

    часто змінювалось недовірою, та навіть поблажливістю, ніби їм була відома, недоступна для міських, особлива життєва мудрість.

    Обмежений рейковим маршрутом, він кілька разів на день, проїжджаючи спальний район на околиці міста, між висотними будинками вихоплював поглядом неясний уривок того краю. Там, далеко в мареві горизтнту, тягнулось в нескінченість поле. Воно манило до себе цвітінням трав та яскравою білизною першого снігу. Тільки птахи хазяйнували там вільно, а він, прикутий до рейок дивився на їх політ, та мріяв колись зібратися духом, і гайнути вслід за ними.

    Трамвай видихнув тривожний сигнал, з брязкотом грюкнув дверима і покотився у свій останній на сьогодні рейс. Весь день він чекав й тепер жадібно вслухався в

    думки пасажирів, їхні розмови й знову

    бачив той чарівний край. Він майже відчував як шумлять верхівки дерев в лісі, перегукуються збирачі малини та шмигають під скошеною травою польові миші. Все було йому близьким та рідним. І здавалось, що колись і він бігав босоніж по вологій від вранішньої роси траві.

    Йому раптом стало нестерпно сумно й самотньо. Півстоліття він ходить одним і тим же маршрутом, кожен гвинтик змащений, а кузов блищить новою фарбою. Але чогось важливого не вистачає. Треба тільки наважитися.

    Пасажири зійшли на кінцевій зупинці, і він, набираючи все більшу і більшу швидкість помчав в останній у своєму житті рейс. За вікном, розпливаються в лінії вогні нічного міста, і вже за мить він розтанув в своїй мрії.

    Минули десятиліття, і якось, далеко від міста, в полі, серед квітучих маків, люди побачили заржавілий старий трамвай, у погляді розбитих фар якого, читалося захоплення здійсненою мрією.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.