Сонце в її очах

Сашко не любив їздити до столиці. Його тиснула постійна метушня, асфальт, смоґ та вічно заклопотані люди. Але сьогодні день в столиці видавався не таким, як завжди. Хоч люди як завжди снували туди-сюди, погляд вихвачував постаті, що тихо прогулювалися затишним бульваром, під теплим і нарешті по-справжньому літнім призахідним сонцем, яке косими, золотистими променями просвічувало крізь каштанове листя, надаючи довколишньому світу неймовірного теплого, магічного відтінку.

Закінчивши всі нагальні справи, маючи ще час в запасі, Сашко влився до натовпу та вирушив до набережної, провести сонце. Відмерехтіли останні відблиски вечірнього сонячного шоу і він зібрався йти, аж раптом поглядом наштовхнувся на неї, і його наче паралізувало. Ксеня, як це вона завжди робила, схиливши голову набік, з веселою іскоркою в очах споглядала його недолугі спроби вийти зі ступору.

— Привіт, Сань, от вже не чекала! Сто років не бачились! — вона першою простягнула руки до нього для обіймів, змусивши його відповісти на обійми та вийти із заціпеніння.

Не бачились вони з тих пір, як Ксеня виконуючи строгі настанови її мами, вступила до Віденського економічного університету. Хоч дівчина терпіти не могла нудні економічні закони, та перечити мамі, що виховувала її сама, не могла. Ксеня залишалася майже такою, як він її і пам'ятав, - струнка та симпатична, навіть красива, з двома чорно-смоляними кісками, немов копія тих дівчиськ із її улюблених коміксів манґа. Та все ж додалися і нові, більш різкі, але в той же час жіночніші риси. Завжди рум'яні щоки трішки запали, усміхнені і ледь припухлі губи набули чуттєвості, в очах же з'явилася магічна дівоча зваба.

— Привіт, як справи?

— Ой, все норм. Навчання, звісно, нудьга, але зрештою втягнулась. Але все якось на бігу, от навіть заходом сонця помилуватися змогла лише вдома. Ось, прилетіла на кілька днів, мамку провідати, вже відлітаю. Ганс там зачекався.

— А, так, Ганс, ясно, — Сашко поспішно глянув в сторону різко газонувшого авто, щоб очі не видали Ксені ревнивого зблиску. Та ж в свою чергу залилася веселим сміхом.

— Що тобі ясно? — продовжувала вона хихотіти, — пес мій, Ганс, стафф. Зараз в подруги, вона вже не може дочекатися, щоб я повернулася, Гансик мій — з характером.

— Як і ти, — Сашко не зміг стримати посмішку, що зрадницьки розпливлася на пів обличчя.

За задушевними розмовами, вони спустилися до Сашкового авто. Він підрядився довезти її до аеропорту і дорогою вони вдоста нареготалися згадуючи дитячі пригоди…

Наступного ранку Ксеня забирала в незмірно щасливої подруги свого ще щасливішого Гансика, який на радощах вистрибував як кенгуру і все намагався лизнути її носа. У Відні справи Ксені після повернення не скажеш, що йшли якось погано, та було відчуття, неначе чогось не вистачає. Від шаленої кількості матеріалу, що потрібно було вивчити, їй періодично хотілося завити. Улюблені японські комікси манґа, без яких вона раніше не уявляла життя, пилилися на полиці.

Часто згадувала зустріч із Сашком того сонячного вечора. І що далі, то чіткіше вона розуміла, що щось з її життям зовсім не так. Вершиною став іспит з теорії економічного права, який вона все ж здала, але це настільки виснажило її, що наступного ранку, проплакавши ніч, незважаючи на протести мами, вона віднесла документи на академвідпустку…

— Сань, привіт, це Ксеня, я вдома. Може прогуляємося сьогодні, як в тебе з часом?

— Привіт, е… вибач, не зможу, цими вихідними я одружуюся…

Яскраві промені сонця, що щойно зійшло, приласкали щоки Ксені та між круглих аеропортових башт полетіли далі, щоб повернутися до неї тисячею білосніжних відблисків від вершини гори Фудзі. Тримаючи в руці лист від школи мистецтв Токіо про зарахування її на курс мистецтва манґа, вона йшла, посміхаючись, до зони прильоту. Вперше в житті Ксеня почувалася справді вільною - це коли ти маєш ціль і перед тобою шлях. І ти просто мандрівник, тобі більш нічого не потрібно, ти просто йдеш та радієш життю, сонцю, вітру. І доки ти її втримаєш, ця свобода твоя.

Черкаси

04.01.2023