Дещо інтимніше

Зазвичай, ми займалися на природі.

В парку їй було легше зосередитись. Свіже повітря, звуки життя, простір.

Проте, сьогодні не той день.

Батько давно не з'являвся вдома, тому, щойно в будинку стало спокійно, я вирішив запросити Ізабеллу до себе. Окрім заняття вокалу, нам треба було відрепетирувати весь номер, тож, без мого соло на гітарі не обійшлося б, а в парку ми завадили спокою інших.

Краплі дощу безупинно тарабанили по шибках, вулиця шуміла. Різнобарвні вогні фар розмивалися на вікнах, автомобілі один за одним мчали мокрим асфальтом, неначе на перегонах.

Ми ж сиділи в спокої.

Анжеліна ще на танцях, а мама щойно написала, що заночує у бабусі.

Тьмяне світло на кухні здавалося маяком у штормовому морі. Вона сиділа за острівком і перекочувала яблуко з однієї сторони на іншу, дивлячись йому услід. Я готував.

Не дуже люблю готувати, але через неї у мене з'являється натхнення займатись цим частіше. Нарізаю фрукти для нашої вітамінної тарілки наспівуючи собі саме той мотив, що ми з Ізою так старанно репетируємо кожне заняття. На вулиці яскраво зблиснуло, дівчина глянула у вікно, на задній двір, видивляючись спалах за садом із густою виноградною лозою. Раніше цим куточком займався Віктор, але зараз він займається пошуками нашого батька.

Вона із захватом спостерігала за зливою. Рука із чашкою в руках здригнулась, щойно грім вдарив, імпульсами пройшовши по землі.

— Нам безпечно знаходитись тут? — погляд плавно перейшов на мене. Було помітно: вона хвилюється не за себе. Я взяв до рук чашку з кавою, її голова нахилилась вбік.

— Так. — коротко відповідаю, попиваючи гіркий напій. Іза усміхається і встає, крокуючи до мене. Мовчки киваю на фруктову тарілку і вона, замість того щоб скуштувати ідеально нарізаний мною апельсин, наблизилась до мого обличчя і дивлячись на губи, тихо промовила:

— Ти мовчазний. Приховуєш щось? — тонка брівка піднялась вище і тепер Рінник свердлила мене питальним поглядом.

Я, ледь ніяково усміхаючись, продовжив грати у мовчанку. Руки самовільно торкнулись її талії, в намаганнях приблизити до себе дівчину, що зовсім непомітно опиралась, здалося, я важко зітхнув.

Вона захихотіла, так дзвінко і пустотливо.

— Так, я приховую від тебе забагато, Ізабелло.

Впевнений, що згодом пожалкую про те, що бовкнув.

Але вона занадто чесна зі мною.

Мабуть, лише в її очах я не нікчемний герой, що роздуває скандал на пустому місці. Не той, що так боїться власних почуттів і емоцій, готовий тікати від проблем, не взмозі знайти їм вирішення.

— Ми дуже схожі. — її очі зблиснули цікавістю, дівчина взяла мене за руку і потягнула геть із кухні.

Дуже схожі?

Невже, вона також щось приховує?

На вулиці знову гучно гримнуло і нас поглинула темрява. Це змусило Ізабеллу спинитись, її хватка тепер була не такою сильною, а запал вже й зовсім нерішучим. В її домі ніколи не зникало світло?

— Все гаразд?

Ізабелла хитнулась мені назустріч.

— Я не пам'ятаю, як дійти до твоєї кімнати. — їй було соромно.

— Якщо проведу, розкажеш мені свої таємниці? — схилившись над нею, шепочу в саме вухо. Відчуваю, як її тіло вкрилося мурашками, щойно моє гаряче дихання торкнулось шиї.

— Я подумаю. — роблячи вигляд, ніби її ні краплі не збили з пантелику мої дії, дівчина міцніше вчепилася в руку. Мене це насмішило, хихочу та веду її до спальні.

Роздумуючи над її потаємними думками, я мимоволі задався питанням — чи знає про них Алан. За його словами: раніше Іза була досить приземленою та спокійною, а після втрати пам'яті стала абсолютною протилежністю собі колишній. Хіба таке можливо? Я не знав.

Вона стала іншою.

Стала яскравою, помітною, впевненою та цікавою. Перестала зливатися із сірою масою, яку ми з групою так старались зацікавити своєю творчістю.

Можливо, вона почала жити своє краще життя, я безумовно радий цьому. Але те, як вона тонко відчуває кожну емоцію, що ледь проблискує між членами групи. Ловить її і вишукує причину, допомагає налагодити контакт, якщо потрібно, щоб Саніка продовжували свою діяльність.

Я захоплений цим.

У чому б вона не зізналась зараз, я буду захоплюватись нею до кінця життя. Відчуваю впевненість в ній, але не в собі.

Може, це все помилка? Що як, я намагаюся цими почуттями залікувати рани після розриву з Евелін?

Здається, я втрачаю здоровий глузд

—————

А що, як приховати всі таємниці неможливо?

Щойно темрява оголить душу й тіло, ти скажеш мені все, про що так довго мовчала.

— Я хотів...

— А я хотіла...

Тиша.

Ми не повинні бути закоханими.

Я нізащо не визнаю цю любов.

— Я хочу бути твоєю. — важкий видих. — Сьогодні.

Моє обличчя скривилося у відразі.

— Лише сьогодні? — холодні руки потягнулися до тепла її долонь. Від неї завжди віяло теплом. Здавалося, всередині цієї дівчини захований цілий вулкан киплячої лави почуттів та емоцій.

Я був холодним.

Віднедавна, я став крижаним.

Але це прекрасне тіло із ще гарнішою душею... Я хочу втонути у світлі її блакитних очей — справжнє дзеркало душі Ізабелли. Де б не був, що б не робив, з ким би не бачився, я вже другий тиждень у мареннях про неї.

Те, як вона стишує голос, не знаючи, що казати. Як ніяковіє, коли я задивляюся в її обличчя, перестаючи слухати.

Іза жартома стукає мене по плечах, а потім розуміє, що контакт з цим світом обірваний. Моє тіло в моменті тане і, немов п'яний, розкидаюсь на ліжку.

— Вибач, я... — безпорадні виправдання.

— Ти соромишся. — шепоче вона на вухо нахилившись, поки у моїй голові вибухають сотні феєрверків.

Ізабелла відчуває все.

А я хочу відчувати її.

— Як ти це робиш?

— Що?

Її голова надвисає прямо над моєю дурнуватою усмішкою. Вона ледь напружена, про це свідчить погляд, який я не можу зловити на собі, а ще прикушена нижня губа.

О чорт, якби ж ти прикусила так і мою!

Сильна дівчина, проте така не рішуча.

Як же я її обожнюю.

Алан весь час твердив, що глушити старі почуття новими — погана ідея. Але я неначе ожив після знайомства з нею. Розмови увесь вільний час, що ми мали, коли її брат залишав цю безпам'ятну красу зі мною. Тоді я почав ненавидіти свої заняття вокалом і гітарою, тому що це була вагома причина не бачити її цілий день.

Іза приходила, варто було лиш покликати. Маючи купу проблем, вона не просто слухала про мій біль, вона мене чула. Пропускала крізь душу кожне моє слово.

І прямо зараз вона мене чує, хоча сам мовчу.

— Жодна жива душа на цьому світі не змушувала мене почуватися таким щасливим.

Ізабелла усміхається. Повільно підводить погляд на вікно, розглядуючи темряву безелектричного Варона.

А я...

Затамувавши подих, я простягнув руку до її обличчя. Дівчина помітила це і глянула мені в очі. Мої холодні долоні пройшлися її хвилястим волоссям до рівня нижче грудей. Лежачи на постілі, я не міг натішитися моментом, проведеним з нею.

Та наважився зробити перший крок.

Огорнувши її щоку, відкинувши ніжні коси за спину, припіднявся хилячи скусані вуста до своїх.

Іза мене не спинила. Вона ні секунди не вагалась, перед тим, як торкнутися мого холодного тіла, обпалюючи своїм теплом, змушуючи ожити.

Сідаючи на ліжку, притягую її до себе на коліна.

Наші губи зімкнулися в довготривалому, обережному цілунку. Вона не мала в цьому жодного досвіду: було помітно по тремтячих руках, ледь спущених повіках, на мить мені здалося, що красуня перестала дихати.

— Я таки повинна тобі в дечому зізнатися. — вона поволі відвернула голову. Дивлячись у вікно, де краплі дощу рясними струмками стікали на підвіконня і вниз, розмиваючи мамині квітучі клумби до чортів.

— Я слухаю. — не відриваючись від її шиї та ключиць, ледь чутно стогну. Аромат солодких троянд п'янить, моє тіло хоче більшого.

— Справа в тому, що я... — замовкає, прикусивши губу.

— Ну? — притуливши її голову до себе, зариваюсь у ніжне хвилясте волосся, вдихаючи запах свіжих цитрусів.

— Я не зовсім із цього світу... — їй чомусь так важко казати про це.

— О так, люба, я знаю. Твоя краса занадто неземна для цього гнилого світу. — поспішаю заспокоїти Ізабель. — А душа, вона світліша за саме сонце. — слова стрімко вириваються на волю. Вона лише своєю присутністю спроможна розв'язати мені язика.

Якби ж я тоді знав, що саме мала на увазі Рінник, кажучи, що вона "не зовсім із цього світу". Її таємниця спантеличила мене набагато більше. До того я був впевненим — новина, що мій батько один із найрозшукуваніших злочинців Санто-Агуа введе її в шок.