Віртуальне та реальне. Том 1

Обшук комірчини під сходами, здійснений Раулем де Бризом за допомогою отриманого від підкупленого слуги запасного ключа, дав небагато. Звісно, герцог не поспішав давати в руки шантажованого ним мага небезпечні для нього папери. Втім пару дбайливо вирівняних записок із завданнями, які можна було б звірити з почерком герцога все ж знайшлися. А справжнім скарбом можна було вважати зразок цього самого почерку — довірча грамота на купівлю кількох дорогоцінних каменів, підписана фон Ґьосенмахом особисто.

Звісно гросбух з усіма сумами й точними формулюваннями запитів став би значно більш переконливим доказом, але знайти таку розкіш вони й не сподівались. Натомість Елейн вдалося отримати письмові свідчення від нещасного Алехандро, де герцог постав в усій красі: погрози, викрадення людей, шантаж і примус до протизаконних дій. І все це з використанням різних видів магії, попри всі заборони на неї.

Ні Елейн, ні Рауль не мали юридичної освіти, а тому не могли бути впевненими, що Фердинанду не вдасться викрутитися в суді. Однак якщо використати зібрані ними докази для публічного звинувачення, то репутація герцога однозначно постраждає настільки, що король буде просто змушений розірвати заручини. Принаймні Елейн на це сподівалася, оскільки кращого плану придумати не змогла.

До того ж до рішення про публічний виступ проти герцога підштовхували двоє обставин: по-перше, через те, що герцог вже знав, як принцеса підгледіла приховані здібності поневоленого ним мага, можна було очікувати від нього якоїсь нової підлоти вже найближчим часом й грати було краще на випередження; а по-друге, за пару днів мав відбутися Великий осінній бал — найбільш слушний публічний захід у цьому сезоні.

Розробляючи разом з принцесою план подальших дій, Рауль виглядав якимсь знервованим, але за його власними словами, не міг зрозуміти причину тривоги, що мучила його останніми днями. Може це було якесь дурне передчуття?

І дійсно, скоро з’ясувалося, що сюрприз до балу приготували не тільки вони.

***

— Шановні гості, пані та панове, вітаємо всіх на нашому традиційному Великому осінньому балі, що уславлює богиню землі та врожаю, незрівнянну Ганнон! — виголосив король з центрального балкона найбільшої у палаці бальної зали. Елейн з королевою, згідно з протоколом, стояли трохи ззаду й щасливо усміхалися яскравому натовпу дворян унизу. Численні погляди сковували дівчину, наче кожен з них був ланцюгом з пудовою гирею. Вона завжди боялася натовпу.

— Шановні посли Остхейну, — король підняв кубок вітаючи названих, — Вельмишановний маркіз Ауберман зі Штайєнмарку, — ще один помах келихом, — і всі ви, пані та панове, жителі та гості нашого славного міста, будьте свідками! Перш ніж розпочати святкування, я хочу зробити давно очікуване оголошення! Елейн, люба, підійди до мене.

Вона підійшла, не відчуваючи ніг. «Не може бути! Це ж не може бути те, про що я думаю?!»

— Як нещодавно мені нагадали, до повноліття моєї любої доньки залишилося ледве пара місяців, — вів далі король, взявши Елейн за руку. — Тому я вирішив скористатися цією нагодою й офіційно оголосити про її заручини з відомим усім вам прекрасним молодим чоловіком герцогом фон Ґьосенмахом! Підіймайтеся до нас, Фердинанде!

«Вже? Зараз? Чому зараз? Ні. Ні! НІ!»

— Ні! — попри тисячі очей Елейн все ж пересилила себе і наважилась діяти. — Нізащо! — вона вирвала руку з батькової долоні й зробила глибокий вдих. — Батьку! Перш ніж заручити мене з цим... цим... чоловіком, спочатку ознайомтеся з деякими зібраними мною матеріалами. Лейтенанте! Папку сюди! — вона простягнула руку, не оглядаючись. Рауль, що ховався в тіні портьєр біля входу в залу, миттю опинився поруч з нею і вклав у руку доволі важку теку.

Елейн простягнула документи королю й почала вголос виголошувати звинувачення: змова проти члена королівської родини, використання заборонених магічних мистецтв, фінансування небезпечних магічних досліджень, порушення правил безпеки палацу шляхом проведення на його територію неперевірених осіб, організація підозрілих зборів з незрозумілою метою, підбурювання молодих та недосвідчених дворян до бунту проти старших... Вона свідомо використала дуже розпливчасті формулювання щодо двох останніх моментів, зосередившись на використанні ключових слів, які мали відгукнутися у свідомості кожного дворянина: «підозрілі збори» та «бунт».

Натовп загудів.

Король тим часом прочитавши кілька сторінок поданих документів, передав теку дружині й з хвилину розмірковував.

— Елейн, люба, такі серйозні звинувачення не можуть бути підтверджені або спростовані за кілька хвилин. Думаю ти трохи погарячкувала, висуваючи їх тут. Ці матеріали потребують ретельного вивчення. Однак ти права, для заручин зараз зовсім не час.

Він зробив паузу, помахом руки змусив замовкнути усіх присутніх й виголосив на весь зал:

— Оскільки тільки розгляд справи в суді зможе беззаперечно відрізнити правду від кривди, я скасовую заручини моєї доньки та наказую герцогу Фердинанду фон Ґьосенмаху покинути столицю на час досудового слідства й залишатися в межах свого герцогства до виклику на судове засідання!

«Чудово! Покинути столицю означає усунення майже від будь-якої влади, яку йому вдалося тут накопичити. А наскільки я взагалі здатна зрозуміти подібний типаж, Фердинанд понад усе на світі боїться втратити саме владу», — подумки Елейн була готова стрибати й плескати в долоні від задоволення.

Після перших же слів королівського рішення в залі почали звучати перешіптування, які чимдуж наростали. Під кінець аристократи гули, як розтривожений вулик. Одні обурювалися суворістю рішення без надійних доказів, інші — надмірною милістю його величності, який надав герцогу забагато можливостей вчинити новий заколот чи просто підняти повстання, зібравши сили у герцогстві.

А Елейн мовчки спостерігала за Фердинандом, що встиг піднятися сходами більш ніж наполовину, не відриваючи погляду від того, як стискаються його кулаки та червоніє перекошене обличчя. «Давай же! Хоч в цьому виправдай мої очікування!» Основною частиною плану були не звинувачення, а провокація.

І дійсно, герцог весь напружився, стиснув зуби й кулаки, поступово наливаючись гнівом, і раптом...

— Бісова дівка, — вигукнув він, стиснувши бокал у руці так, що той тріснув і розколовся. — Це все через тебе! Через тебе, брудна ти жінко! — він потрясав кулаком, з якого впереміш текли вино й кров і кричав все голосніше, витріщивши очі на Елейн. — Ти просто політичний товар! Маєш лише коритися і мовчати! Треба було тоді відібрати в тебе не лише пам’ять, а й життя!

Гострі друзки полетіли в обличчя принцеси разом з останніми словами. По залу луною прокотилися нажахані крики. Королева вскочила, але зробивши лиш крок, раптом зблідла, схопилася за серце й впала прямо на руки переляканому королю, завадивши і йому кинутися до любої доньки. Гвардійці, що чатували під стінами, вже проштовхувались до герцога крізь натовп з мечами наголо, а кілька дам в залі осіли на руки кавалерів.

Але Елейн нічого того не бачила. Весь її огляд затуляла рука в білій парадній уніформі охоронця, й вона як зачарована спостерігала, як на нижньому її краї почала повільно збиратися червона крапля.

Нарешті рука Рауля трохи опустилася й Елейн побачила поблякле обличчя герцога, який від різких звуків, схоже, прийшов до тями.

— Я... Ні, я... — Фердинанд з жахом подивився на свої руки, які наступної миті схопили й викрутили гвардійці, примушуючи його впасти на коліна.

В залі запанувала тиша. Всі до одного погляди прикипіли до червоної плями на білосніжному рукаві, яка швидко розповзалася навколо найбільшого уламка. З кам’яним виразом обличчя Рауль другою рукою стряхнув скло на підлогу й відступив у бік, знову зайнявши формальну позу охоронця. Серце Елейн стислося, але вона прийняла цей натяк на те, що зараз не час переживати за нього. Є важливіші справи. «Треба швидше закінчувати».

— Дякую, сере де Бризе, — кивнула вона і повернулася до короля. — Що ж, думаю, це був найліпший доказ того, як його світлість герцог фон Ґьосенмах ставиться до королівської родини. А також його причетності до подій на полюванні, внаслідок яких я втратила пам’ять. Сподіваюся, тепер ви мені вірите, батьку.

Король, який ще хвилину тому розгублено хапав ротом повітря над непритомною королевою більше не нагадував доброго дідуся з дитячої вистави. Якось одразу згадалося, що він справжній повновладний король, який може не тільки роздавати нагороди та титули, а й карати на смерть.

— Як ти тільки насмілився... Моя донька... — він різко втягнув повітря. — Я, король Лецибергу, Сеймур III, офіційно, тут і зараз, владою своєю позбавляю тебе титулу та всіх твоїх...

— Що? — забився в руках сторожі Фердинанд. — Ні! Ні! Це помилка! Я не хотів!

— ...та всіх твоїх володінь, — невблаганно продовжив король, перекриваючи крики неочікувано потужним голосом. — Віднині ти та всі твої нащадки, якщо такі колись з'являться, позбавлені будь-якого права на владу над іншими й житимуть простолюдинами. Подальшу твою долю вирішить суд. Заберіть його звідси.

Вартові гвардійці потягли ексгерцога, що бився й виривався як навіжений до виходу зі залу. Елейн разом з натовпом подалася убік і раптом побачила своє відображення в дзеркалі. На її обличчі сяяла усмішка. Щаслива усмішка переможниці.

Серце пропустило удар.

«Я перемогла, чи не так? Все вийшло навіть краще, ніж було задумано. Цього покидька мають стратити за напад на члена королівської родини. А Рауль, що захистив мене, отримає визнання. І рана його, схоже незначна, а я зовсім не постраждала. Все чудово... То чому ж мене лякає власний вигляд?»

Елейн завмерла.

«Я радію? Щиро радію тому, що когось вб'ють? Вб'ють саме через мої дії. До того ж не зовсім чесні дії. Самовільний обшук, маніпуляція, шантаж, провокація... Звісно, Фердинанд має понести покарання. Й багато за що. Але радіти чиїйсь смерті...»

Їй перехопило дихання. Вона дуже яскраво уявила плаху й сокиру ката, що зблискує під час замаху.

«Король позбавив його титулу, щоб зробити можливим катування, — раптом усвідомила вона. — Герцог не просто помре, він помре в муках...»

Не здатна ні вдихнути, ні видихнути, вона раптом відчула себе чужою у власній голові.

«Коли це я стала такою?»

З дзеркала на неї все ще дивилося усміхнене обличчя, а поруч все голосніше почали гомоніти придворні. Король передав непритомну дружину покоївкам і широким кроком рушив до дочки, щоб перевірити чи все з нею гаразд.

Та для Елейн всі звуки лунали, наче крізь водяну товщу, а рухи виглядали розтягнутими, як у сповільненому кіно. Вона бачила лише посмішки. Посмішки полегшення, які спалахували на обличчях та обпікали її серце.

«Я не така!»

Вона народилася не в Середньовіччі, хоч вигаданому, хоч справжньому. Вона жила в світі, де вже більше століття не існувало смертної кари. Вона ніколи нікому не бажала смерті. Ніколи ніким не маніпулювала... Вона ніколи й рота не розкрила б перед таким натовпом.

«Це не я...»

Усміхнена принцеса прийняла обійми батька, а Елейн раптом зрозуміла, що не може дихати тому, що й дихати нема чим. Це не її тіло. Не її світ.

«Я не Елейн. Я... Я...»

В очах потемніло.

«Я Лейна!... Лейна... Лейна? Ні... Олена».

КЛАЦ!

***

Різкий писк розірвав тишу кабінету.

— Га?! — асистент впустив недоїдений бутерброд прямо на панель й схопився за телефон.

— Професоре! Професоре! Відторгнення!

— Що?! Зараз? Після майже двох місяців нормальної роботи? Не може бути!

— Кажу вам, це точно відторгнення! Чуєте? — він підніс трубку ближче до приладу, що продовжував надривно верещати. — Її відключати?

— Стій! Ні! Нічого не чіпай! Зараз буду... — Док кинув трубку.

КІНЕЦЬ ПЕРШОГО ТОМУ