Нотатки відлюдника

Скільки шкоди завдається довкіллю, аби такі, як ця сімейка, мали все, що їм забагнеться. Цікаво, як сильно акцентується увага на побуті, з тенет якого головна героїня спроможна вирватися лише в думках. Мені здається, що такі дружини прокурорів, які сидять вдома і ніц не роблять, навпаки деградують і навряд здатні аж на такі несподівані та глибокі міркування та подорожі уявними світами. Хоча, в цьому тут частково і полягає крінж, коли за поетичною образністю ховається певна простота дивакуватих мрій дружини прокурора. Таки її уявна подорож, що починається з голих робітників приречена на доволі моторошну кінцівку. Мабуть, це її підсвідомість нашіптує, що натяки на думки про зраду чоловікові – то небезпечно, коли немає власної роботи. Тут соромно і за людство, і за головну героїню. Тому 9.

Дякую за такий глибокий і цікавий аналіз мого твору!

Хех, а ця пташечка у золотій клітці ще та вигадниця. Дарма парасольку не захопила, коли спостерігала під палючим сонце за працею засмаглих робітників. Мо й не поплавило би її так. Це ж треба було намріяти собі таку незавидну долю)) Дарую вам 7/10 рожевих стрінгів-підставок під порцелянові вазочки з зефірками.

Дякую за такий цікавий відгук! :)))

Красиво зациклено, мені сподобалось. І образ митця, який так сильно хоче сказати щось супроти наративу пропаганди, що аж "чує" як інші люди подумки його про це просять — теж вийшов дуже вдалим. Трохи здивувало, що в останній "ітерації" втіленням українського супротиву проти совків став Махно, який хіба що в засос з комуняками не цілувався. І в наступному ж реченні УНР, з якими Махно майже весь час запекло воював, доки совки врешті не бвели його довкруж пальця і не розгромили майже всю його армію. Ну і, як вже сказали в коментарях, можна додавати четверту частину про наш час)

Дякую за відгук! Тут йдеться не про Махна і реальні події, а як їх сприймали в 1926 році. Почитайте Хвильового - він цю атмосферу Харкова 1920-тих років досить непогано показав. Тоді сприймали і Махна і Петлюру як різновиди спротиву більшовизму. Так само як отамана Зеленого чи взагалі повстанців, що були всюди боролись за своє, а не за певних лідерів чи ідеологію.

Це однозначно одна з найкращих робіт, що видавалося читати на марафоні) Пане Артуре, ваш доробок вражає не лише деталізацією і пропрацьованим героєм, а й чудовими описами світу.. це схоже на "ностальгію мінус", бо сумувати в хорошому сенсі тут немає за чим, а от описати і Славка (зіткану особистість з тисячі подібних йому людей своєї епохи) і совок зі своїми марксизмом-ленінізмом, цензурою та способом життя.. тому й не дивно, що текст багатьма нами сприйнявся, як біографія когось.. це зріз минулого, про яке неможна мовчати, цим-то твір і потужний, я вже мовчу про літературні вподобання/антивподобання і пошуки Славка-письменника.. це ємна робота, що охоплює чимало, справді чимало тем для рефлексії, розуміння шляху, що таке індивідуальність і так продовжувати до нескінченності можна.. словом, дякую, що проговорюєте важливі речі🌹 ну а я далі чимчикую стежити за вашим наступним текстом)

Дякую за таку цікаву і позитивну рецензію. Дякую за розуміння. Мої тексти мало хто розуміє - я це відчуваю.

Дуже цікавий текст. Таке враження, що він по шматочку був назбираний з різних світів. В одному світі це була передмова до виданого "Мертвого дерева...", в якій молодший колега Славка (тобто, Ярослава -- видатного та знаного майстра) з повагою та захопленням намагався показати публіці більше граней блискучого таланту відомого автора. В іншому світі це була "недоладно-авангардистська" (а насправді глибоко геніальна) біографічна повість, де у порослих мохом стиках нестикованого -- океани смислів, варто лише придивитися. У ще іншому це був пародійний роман на тему чеснот суспільства, автор якого давно згинув у таборах (а текст його живий та досі розповсюджується друкованим на машинках самвидавом; так-так, не тільки в нашому світі таке явище існує). У ще-ще іншому -- це... не було навіть текстом. Бо в тому світі не можна було писати геть нічого, крім кам'яновугільної ї-анини, а писати ї-анину ж не хочеться. Тому найкращі твори писалися мовчанням на облупленій стелі. ...А найстрашніше -- усвідомлювати, що на поверхні оцей бездонний людиносвіт виглядав так само сіро і убого, мабуть, я і вся совкова дійсність. Цілі країни похованих під масками скарбів(((

Дякую за такий глибокий і цікавий відгук! Радісно знайти такого читача...........

Назва оповідання доволі символічна, немов негода - це не лише про дощ, а справжня негода - це темні часи життя в тоталітарній державі. Славку з таким прізвищем сам Бог, який тоді був під забороною, велів писати сатиру на совок))) Це водночас і смішно, і страшенно сумно, як у ті жахливі часи редактори намагалися підігнати літературну творчість під недолугі й абсурдні вимоги радянської пропаганди й присікувалися до всього підряд. А конкретно цей редактор взагалі виглядає якимось збоченцем. Хоча, хіба б нормальна людина могла б в ті часи витримати на такій роботі?.. У Славка дуже цікаві та незвичайні звички. Схоже, Славко був схильний до екстремального способу життя: то вправи і прогулянки під дощем, то взагалі спроба читнути леніна... Природа і несовкові нормальні книги - то напевно єдине, що було тоді позитивного. Як же добре жити зараз, в нормальній країні, в часи Інтернету, коли є свобода творчості!

Дякую за такий відгук і розуміння моїх творів!

Чудова оповідка. Прекрасна історія жорсткого тролінгу режиму, в якому перебуває герой. Дуже сподобалася)