Той, що час відкриває
«Рух тіла породжує не форму, а тінь.
Рух звуку породжує не звук, а луну,
Рух небуття породжує не небуття, а буття.»
(Ле Цзи)
Якось вчитель Кун у всьому зневірившись,
Навіть у своїх учнях, навіть у тому,
Що Шлях розуміє він правильно,
Пішов до гори священної Тай Шань,
Що серед царства його рідного Лу височіє,
і по схилах її лісистих піднімаючись,
У пошуках неіснуючої відповіді
Зустрів він відлюдника, якого всі називали
Той, Що Час Відкриває.
Був він у лахміття одне вдягнений,
Босоногий і мотузкою підперезаний,
Але грав на цині дзвінкострунному
І співав весело і життєрадісно.
- Чого радієте Ви, Раніше Народжений? -
Спитав його вчитель Кун.
- Радію я багато чому. - відповів відлюдник. -
Чимало різних живих істот народжується,
Мисленням наділена людина лише.
І мені пощастило людиною народитися.
Це перша радість моя.
Інколи людина народившись
Помирає ледве почавши жити,
А я дожив до віку дев’яноста й восьми років,
Ось друга радість моя.
Бути бідним - правило мужа благородного,
А смерть - справ людських завершення.
Навіщо ж горювати, якщо я
Справи завершу, лишаючись вірним правилу?
- Чудово! - вчитель Кун відповів. -
О, як Ви вмієте самого себе втішити!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!