Заручник бетонних джунглів

Скрегіт металу, що чується звідусіль. Самотність, що стискає горло сильніше за будь-які механічні лещата. В цьому світі не залишилося нічого. Нічого, окрім тіней, ідеальних машин-андроїдів, що поступово винищили все живе, й гірких спогадів. Це сповідь про кінець одного світу й початок іншого. Про божий задум, в якому навіть сам творець не знає свого місця. Зрештою, чи не є те, що ми творимо навколо відображенням того, що ми носимо всередині себе?