2
Степан із Гартом перечекали цю несподівану віхолу і заходилися витягати речі з багажника й накривати автомобіль спеціальною ковдрою. Найбільш об’ємний пакунок лишився біля воріт, забрали лише ковдри та сумку. Пес усім своїм виглядом натякав на необхідність негайної вечері.
― Спочатку захистимо рослини, ― правильно зрозумів його скиглення Степан. ― Ти ж бачиш, як сильно дме вітер.
У відповідь пес обтрусився й рушив першим, ніби підганяючи до початку роботи.
Дорога від воріт і до невеликого сараю з інструментами ніби оминала великий будинок на поважній відстані. Всі його стіни обплів старий виноград, а його брунатні лози надто густо чіплялися не лише за цеглу чи покрівлю, а й заплутували одна одну.
Кинувши оком на ґанок, Степан здивувався, як, взагалі, людям вдавалося не бити голову, надзвичайно схожим на кулак, сплетінням. Подекуди в самих гілках купчилося листя, і ніхто не міг би вгадати, з якого року воно там з’явилося.
Проходячи повз, Степан раптом закляк і обернувся на голосний скрип. Масивні дерев’яні вхідні двері самі собою дуже повільно прочинилися.
― Є тут хто? ― крикнув і хотів вже підійти ближче.
Але Гарт тихо заскімлив, а Степан кліпнув двічі й пригадав, що його застерігали від наближення до будинку. Та коли він витяг телефон з кишені, щоб надіслати повідомлення про незачинені двері, сердито пхикнув, бо мережа була відсутньою.
Тож Степан на швидкоруч облаштував Гартові тепле місце біля входу в акуратний та просторий сарай з інструментами, натяг робочі рукавиці й взявся до роботи.
Збирати понівечені залишки мішковини й агроволокна було нескладно. А споглядати Гартові спроби допомогти, коли пес з ентузіазмом заривався у сніг і, відфоркуючись й обтрушуючись, притягав Степанові шматочок мішковини, було навіть весело.
Впоралися за півгодини, тож за пакунком з новими матеріалами, він пішов бадьорою ходою. А повертаючись назад і тягнучи з собою великий рулон утеплювача, Степан примудрився звернути зі стежки.
Перед ним постав великий кущ із розчепіреними гілками, ніби перетявши шлях. Холодний вітер рвучко хитав їх, а найвищі навіть кілька разів ткнулися в плече й пакунок, сипонувши в очі нову жменю снігу.
Довелося оминати, і в загуслих сутінках Степан опинився зовсім не з того боку будинку, де мав би.
― Гарте! ― покликав він пса.
І гавкіт став хорошим орієнтиром. Перш, ніж загортати кущі у теплі ковдри, Степан заходився налагоджувати освітлення, бо дедалі темнішало.
Щойно йому вдалося розплутати обгортку ліхтаря і натиснути кнопку, навкруги стало ясно, наче вдень, а дерева в саду захиталися від подиху вітру, відкидаючи рухливі тіні.
― Наче танцюють, ― гмикнув Степан.
Гарт заходився на тіні гавкати й гарчати, але скоро зацікавився шурхотом обгортки, яка завжди викликала в ньому непереборне бажання в щось вгризтися зубами. Саме заради цього Степан не викинув завчасно найбільший вцілілий шматок від попереднього укриття.
Тепер Гарт радісно трусив вузол з мішковини зубами, спостерігаючи, як Степан ретельно закріплює спеціальну захисну сітку. Тому, коли налетів несподіваний вихор зі снігу і невідомо скільки років торішнього листя, кущі та молоді дерева були повністю захищені.
Схопивши на руки Гарта, Степан намагався увертатися від ударів вітру. Але це було складно, ніби вихорилося все навколо, а дерева зі старого саду почали грізно рипіти й хитати вузлуватими гілками. Ліхтар почав повільно хилитися від пориву вітру, і Степан з гучним зойком кинувся до нього. Пальці міцно обхопили довгу металеву трубу, але саме кріплення не витримало, і ліхтар занурився у сніг. Й миттєво згас.
Все навкруги огорнула темрява, вихор ще крутився, але потроху віддалявся, більше не жбурляючи колючі сніжинки в обличчя. Ніч ставала тихою, вітер змовк, проте виноград навколо будинку продовжував рипіти й похитуватись.
З неба посипались пухнасті білосніжні сніжинки, і Степан кинувся до фонтану, який єдиний лишився незахищеним від снігу. Він біг майже навмання, заледве підсвічуючи шлях телефоном. Довелося скористатися ліхтариком, щоб хоч щось побачити.
Провозився Степан довго, Гарт уже декілька разів приходив до нього з теплого сараю, де він мав тимчасовий лежак. Пес уважно й наполегливо зазирав Степанові в обличчя, але незмінно залишався без відповіді. Проте цього разу почув задоволене:
― Все готово!
І, радісно підстрибуючи навколо Степана, повів його до машини. Та замість доволі великого автомобіля були самі лише кучугури снігу.
― Певно, що дорогу також замело. Доведеться зачекати ранку.
Пес засмучено опустив погляд і побрів назад, залишаючи на снігу глибокі сліди лап. Він весь час озирався і знервовано бурчав. Степан слідкував за його стрибками в снігу, за тим, як він крутився навколо. І лише на мить відволікся на скручену виноградну лозу, що схилилася під вагою снігової шапки ледве не до землі.
Зненацька тишу роздер потужний свист, в небі зашкварчали яскраві іскри, пролунав гучний вибух. А тоді ще, і ще, і ще прямісінько над головою.
Степан почав шукати очима Гарта й помітив рудий силует, що чимдуж дременув до прочинених дверей будинку. Зірвавшись з місця, помчав слідом і вже за мить заскочив на ґанок недоторканим снігом грубих східців.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!