Свято тисячі ліхтарів

(В якості передісторії)

Після Лін Вень настала черга палаців Наньяна та Сюанженя - п’ятсот сімдесят два та п’ятсот сімдесят три ліхтарі відповідно. Му Цин виглядав задоволеним, в той час, як Фен Сінь не виказував ні радості, ні злості; здавалося, йому байдуже.

Се Лянь був здивований, як їх рахунки вийшли настільки близькими? Чи не занадто для випадковості? Він тихо запитав про це в Ши Цінсюаня; з’ясувалося, що через їх схоже походження, могутність та сусідство територій, на додачу до їх недружніх відносин, віряни обох богів відчайдушно змагаються за перемогу, заприсягнувшись, що скільки б ліхтарів не піднесла інша сторона, вони будуть запалювати на один більше. Вони не прагнули бути першими; лише кращими за суперників.

Цього року палац Сюанженя в останню мить запустив останній ліхтар, нарешті вирвавши перемогу у Наньяна. Віряни виглядали так, наче виграли справжню битву, і влаштували гучне святкування.

Почувши це, Се Лянь не міг не подумати: “Чим змагатися, наче їх життя на кону, не краще було б цим людям повернутися додому до близьких? Це ж свято Середини осені!”

(аматорський переклад з англійської мови, оригінал взято з https://novellive.net/book/heaven-officials-blessing)

(Рік потому)

- Генерале Сюанжень, вітаю з перемогою! Другий рік поспіль! Та ще й встигли запустити аж на два ліхтаря більше, ніж у Наньяна!

- Дякую.

- Щось не так? Ви якісь нерадісні.

- Вам здається, я надзвичайно радий, аж заплачу зараз від щастя. Два ліхтарі…от якби було десять, було б про що казати.

- Ха-ха, та годі вам, а то Наньян зі злості лусне! Дивно, що його не видно у залі.

- Мабуть, якісь надзвичайно важливі справи, мені байдуже.

- Ох, а може він вирішив це свято провести у родинному колі? Він же, як з’ясувалося, чоловік сімейний, хай і сімейка та ще… Як гадаєте, генерале, може таке бути?

- Я вже сказав - мене це не обходить.

- Як пройшло свято?

- Генерале, співчуваю, ці кляті впертюхи з храмів Сюанженя нас обійшли на два ліхтарі. Другий рік поспіль невдача! Які будуть розпорядження?

- Подумаю. Як відреагував Сюанжень?

- Ну…дивно якось, не було помітно, щоб він зрадів, хоча рахунок вийшов на його користь.

- Хтось роздраконив його настільки, що не порадувала навіть перемога у змаганні ліхтарів?

- Можливо…він був якийсь похмурий ще до початку бенкету.

- Ясно. Можеш йти.

- Ваша небесна світлість, генерале Сюанжень…чим ми заслужили ваш особистий візит до нашого храму? Вам не подобається ваша нова статуя? Тільки скажіть, ми її самі приберемо!

- Зійде й така. Мене цікавить інше: скільки всього ліхтарів було придбано у наших храмів?

- Зараз-зараз, хвилинку. В цьому році продали триста п’ятдесят п’ять, ще двісті сорок шість випущено храмами. Всього вийшло шістсот один, як ви й просили, ми обійшли храми Наньяна на один ліхтар.

- На два.

- Даруйте? Як на два??? Ми чітко все підраховували, вони випустили в першу хвилю п’ятсот вісімдесят, далі ще двадцять; ми додали після цього ще один, ледь встигли запалити до опівночі. Більше з нашого храму ніхто не запускав. Звідки ще взявся один ліхтар? Хто б встиг його запалити за лічені миті…

- От і мені цікаво. Значить, це не з моїх храмів… Хтось з вірян?

- Ми завжди запалюємо наші ліхтарі після них, і всі триста п'ятдесят п'ять вилетіли раніше. Хіба що…хтось міг придбати ліхтар в храмі іншого божества і запалити з молитвою до вас. Але це абсурд! Що ж це за вірянин тоді, якщо вклоняється іншому божеству, але запалює ліхтар на вашу честь???

- Дивні часи, дивні віряни. Запишіть мій наказ: наступного року додатковий ліхтар після останнього з храмів Наньяна не випускати. Хай буде рівна кількість.

- Д-добре, ваша небесна світлість. Але ж…що подумають наші суперники?

- Мені байдуже, хай кажуть, що хочуть.

(Ще один рік)

- Оце так! Генерал Сюанжень знову перший за Наньяна! Третій рік, гарна послідовність, вітаю, генерале!

- Генерале Сюанжень, що з вами? Ви весь банкет сидите надутий, наче сич. Та подумаєш, цього року різниця в один ліхтар; головне, що ви його обігнали!

- Щось з ним не те коїться. Раніше був похмурий, як не обходив Наньяна, тепер - коли обходить. Дивина, та й годі.

- Кількість ліхтарів зростає, справи з територіями в них обох йдуть добре. Чого сумувати, тим паче, якщо перемагаєш?

- Генерале, куди ви, агов?

- Даруйте, є важливі справи. За всіма питаннями - до мого заступника.

- Генерале, банкет ще ж не завершено! Та що ж таке, то одного Наньяна не було, тепер і Сюанжень кудись щез!

- Тобі що, немає більше з ким випити? Хай йде собі, хто його зупинить…

- Як свято?

- Генерале Наньян, мені дуже шкода, цього року ми знов програли. На один ліхтар, але ж! Наче йшли рівно до останнього моменту, аж хтось випустив останній майже опівночі.

Йшли рівно? Тобто, храми Сюанженя не запустили додатковий?

- Ні, генерале.

- Гм. І як віднісся до цього Сюанжень? Щасливий по вуха, як завжди?

- Та ні, знову весь вечір просидів, наче хтось йому печінку проштрикнув списом. А після результату взагалі пішов кудись, навіть не дочекавшись кінця змагання.

- Та що ж…Добре, можеш бути вільним.

- Ваша небесна світлість! За вашим наказом ми запустили рівно стільки ж незгасних ліхтарів, скільки всі храми Наньяна! Шістсот дванадцять, ні більше, ні менше. Я особисто послав учня запитати - вони випустили саме цю кількість.

- Мені це починає набридати…Хто ж запускає цей клятий ліхтар в останню мить?

- Ваша небесна світлість…знову?

- Знову! Та щоб його!

- Ваша небесна світлість…змилуйтеся, ця статуя стояла тут двадцять років, не треба так сильно стукати кулаком по колоні! Ваша світлість, пожалійте ваших найвідданіших послідовників!

- Наступного свята Середини осені запустите знову ту ж кількість, що й у Наньяна. Якщо дізнаюся, що запустили більше…

- Генерале, ми все зробимо в точності, запевняю вас! Не варто руйнувати ваш власний храм!