Котові рибки закортіло

Кіт підкрався до рибалки,

Бо голодний був ще зранку.

Так кортіло з’їсти рибки,

Що аж шерсть ставала дибки.

Кинув оком на відерце —

Тьохнуло котяче серце:

Окунь, короп, карасі —

Аж блищать в усій красі!

Як тут стриматись котові?

Вже крадій напоготові.

Став навшпиньки край відра,

Нахилився до добра,

Та біда — не дістає.

Раптом крикнув хтось: “Клює!”

З переляку кіт не встояв,

Бульк — і в воду з головою!

Тут зчинився ґвалт і шум,

Кіт заледве не втонув.

Борсався в відрі, нявчав,

Про свій намір шкодував.

Вже не треба карасів —

Хоч би вибрався й вцілів.

Мокре хутро геть наскрізь:

Вуха, лапи, вуса, хвіст.

Коли мало не зомлів,

Опинився на землі —

Син рибалчин врятував,

Що прийшов із ним на став.

Витер хутро рушничком,

З жалю пригостив бичком.

Після мокрої пригоди

Оминає котик воду.

12.06.2024