3.2 Печатка Соломона

Вона грішниця, тому її покарано. 

Ні, навіть гірше — її проголошено нечистою! На світанні Рада Високих Ельвагару зібралася в храмі богині, щоб вирішити її долю. Вперше в білій залі так гамірно. Радники з трибуни перекрикують один одного, а сусіди, що юрмляться на довгих лавах, схвильовано перешіптуються. Коли похитуючись, встає з трона Первосвященник, натовп шанобливо замовкає.   

— Беззаперечно, ми стали свідками великого зла, брати та сестри. Скоєно страшний гріх на очах Блаженної! Багато з вас заперечують це, кажучи, що дитина не має відповідати за шкоду. Кажучи, що дитина не здатна повною мірою зрозуміти свої дії. Та я питаю вас, шановні радники, мої любі брати й сестри, чи здатна звичайна дитина на такий вчинок? Ні. Лише нечиста душею спроможна вдатися до харім! А тому сьогодні ми вирішуємо яку кару понесе не дитина, а нечиста душа. Закликаю вас керуватися саме такими міркуваннями, брати та сестри та розглянути можливість призначення смертної кари для ганебного чада! Нехай кров її змиє брудний слід кривавих чарів з імя славної родини. Нехай світло Блаженної поглине цю тінь.  

Над головами радників та свідків летить схвальне шепотіння. Первосвященник задоволено вмощується на золотий трон. Він переміг. Ашула в надії поглядає на перший ряд слухачів. Чому батько мовчить і не стає на її захист? Старший радник Анарун Айшар сидить з кам'яним обличчям і ховає від неї погляд. Зрозуміло. Він згоден з Первосвященником…

Далі Ашула вже не слухає. Їй стає байдуже, що говорить решта. Хто з радників захищає її, а хто звинувачує. Мати тихенько схлипує у вишиту мереживну хустринку, і коли черга вступитися за доньку доходить до неї — хитає головою і мовчить. Брата ніде не видно. Невже Ашер настільки засмучений, що навіть не з'явився на її слухання? Остання надія на порятунок помирає разом з вироком. Головуючий неквапно встає з трону й зачитує його спокійним, рівним голосом.

Вигнання. Відсьогодні Ашула Айшар померла для дітей Ельвагару. Відсьогодні вона оголошена грішницею й отримає чорне тавро. Це кінець. Тому, коли вартові, схопили її під руки й потягли на площу, вона вже не кличе батьків, а просто шепоче молитву сама до себе.

Її ведуть до міських мурів і галаслива процесія тягнеться за нею, мовби зміїний хвіст. За брамою її передають в руки вершникам в залізних масках, що формою нагадують черепи. Женці Вежі. Найстарший жнець закочує рукав пом'ятої, забрудненої кров'ю сукні й притискає до передпліччя штемпель з розпеченими стальними голками. Біль від опіків минає майже миттєво, але затерте порохом тавро лишиться з нею назавжди.  Первосвященник знову виголошує промову про те, як важливо спокутати гріх й від щирого серця бажає їй якнайшвидше спочити з миром. 

А потім їх зустрічає ліс. Ашула не помічає, коли спекотний полудень змінює оксамитова північ. Сьогодні перший день Сутінок і Ельвагар готується до двотижневої Великої Ночі. Виганяючи її за мури зараз, лишаючи її захисту маяків та Світла альвів — радники сподівалися, що вона загине в перший день Великої ночі.  

Всі звуки миттю стихають, вітер вщухає і знайомий важкий кисіль зависає у повітрі. Двоє вершників зупиняються на середині стежки, а третій, відказавши щось, везе її далі в ніч. За кілька хвилин вони нарешті зупиняються.

Вершник обережно знімає її на землю, тоді звільняє руки від кайданок. Ашула розгублено потирає червоні зап'ястки й дивиться в пітьму. Стискає руки й тремтить. Холод пробирається під тонку святкову сукню (її навіть не превдягнули). Раптом важкий оксамитовий плащ падає їй на плечі. Ашула налякано зойкає і зводить погляд на вартового. Зелено-блакитні очі пильно стежать за нею крізь вузькі щілини маски.

— Слухай мене уважно, — жнець стає на коліно, міцно стискає її за плечі. — Слухай і запам'ятовуй. 

Розгублена, налякана, Ашула не вірить в те, що відбувається. Боїться повірити в це диво.  

— Попереду є капличка. Чекай мене там. Йди й не озирайся, зрозуміла? — шепоче вартовий лагідним, болюче знайомим голосом. — Якщо озирнешся, якщо побіжиш назад до стін — тебе вб'ють. 

За мить жнець схоплюється на ноги, притискає її  до грудей, а тоді розвертає обличчям до лісу й штовхає в спину. Ашула ледь не падає, але слухняно шкандибає, а тоді вже біжить навмання. Крізь пітьму й гущавину. Гостре гілля шкрябає її обличчя, мокрі спідниці плутаються в ногах. В голові важко гупає. Думки плутаються. Далекі дитячі спогади мішаються з прожитими жахіттями.

Вона знову відчуває цей пильний погляд, спрямований на неї звідусіль. Мов би сама Пітьма стежить за нею з хижацькою цікавістю. Швидше-швидше, доки Пітьма не вивільнила гострі пазури! Майже одразу за чорними соснами з'являється капличка. Білий привид посеред холодного морока. Ашула влітає всередину, забивається в куточок під високими побитими вітражами. Нарешті озирається. Ззовні чатує ніч. Ніч спостерігає за нею зі звичною цікавістю. Ніч шепоче до неї. Та Ашула не хоче чути її слів. Вона досі не вірить, що це сталося. Що її витурили з дому, рідні батьки не вступилися. Що Тепер вона хатай… вона осоружна. Можливо, їй справді краще померти?  

Ліс сколихнуло гуркотіння. Далеко позаду чується нажахане ржання коней і крики вершників. Постріли. Один, другий, третій…

— Це химери. До зброї!

Ашула стискається в куточку, притискає коліна до грудей  і починає молитися богині. Варто було заплющити очі, як ліс і химери зникають. Тепер вона стоїть на маленькому острівці, а довкола — порожнеча. Острів пливе над золотими хмарами. Золоті зорі сиплються з чорного неба, спалахують і перетворюються на химерних птахів. На обрії звивається велитенський веселковий змій. Він співає: протяжний, кришталевий звук зачаровує. Це пісня творіння, що триває вічність і триватиме вічність. І десь глибоко в собі вона знає, не памятає звідки, проте точно знає — це Великий батько Юрлунггур[1], що вартує небуття. Небуття? Сон? Вона спить? Невже це Алшер[2]інга — Світ снів? Проте все довкола не схоже на звичайне сновидіння: острів, веселковий змій вигядють такими справжніми. Вона відчуває тепло на шкірі, відчуває розпах ароматів неба й золотих хмар.

Попереду стежка з кришталю, і вона веде до іншого острова: чорного, величного. Це не острів — а ціле місто, вирваний з континенту шмат землі, перевернута скала, що пливе над золотими хмарами. Величезне кришталеве місто за кришталевими мурами чекає на неї, треба лише піти довгою стежкою зі скляних плит за обрій. Вона знає, точно знає, що це за місто, чиє воно, і жах охоплює її серце. Пам’ятає, що туди не можна підійматися, що це заборонено, що навіть ступати на стежку — то страшний гріх, проте вже не може зупинитися. Вона підіймається сходами до кришталевої брами. 

— Ашуло Айшар! Ви що спите на моїй парі? 

Кришталеве місто зникло натомість вона прокинулась за партою. В аудиторії напрочуд людно, всі ряди невеличкого амфітеатру зайняті допитливими студентами. 

— Ні, пане магістре, — Ашула розгублено потерла очі: невже наснилося?

— Тоді відповідайте на питання. 

— Пробачте, пане професор, я його не розчула.

Магістр зітхнув і закотив очі до лоба, золота мантія шурхотіла за широкою спиною, великі зірки спалахували від кожного кроку.

— Я запитав, що ви знаєте про природу Пітьми? Розкажіть нам про Великий вибух. 

Він, схрестивши руки, уважно поглядає на неї соколиними очима.

— Так, пане професору. — Ашула встає рівно, мов на лінійці. — У 870 році від сходження елінів Імперія почала видобуток сахми. Це спонукало стрімке економічне зростання її провінцій та колоній. Встановилися стабільні торгові стосунки з ДамерШі… 

— Ближче до теми, Ашуло, — перебивши доповідь, наполягає викладач. — Про взаємовідносини народностей материка розповісте на Політології.

— Так, пане професору. Хоча вчені вважали, що сахма цілком безпечне і надійне джерело енергії, в 953 році від сходження елінів стався вибух на найбільшій станції з видобутку сахми. В результаті вибуху була вивільнена невідома субстанція, названа згодом Пітьмою. Пітьма, він же Посмерк накрила не лише станцію, а й всі селища і міста в радіусі одинадцяти мільйонів чотириста сорока тисячі кілометрів. За загальним підрахунком в перший день вивільнення Пітьми загинуло понад тридцять мільйонів імперців. Смертоносна хвиля вибуху знищила вісім великих імперських міста та кількадесят поселень на півночі та північному-сході. Пітьма випалила все, лишаючи по собі морок та порожнечу. Загадковим чином один вибух спричинив синхронічну ланцюгову реакцію. Одна за одною всі станцію на родовищах сахми зупинилися. Ця страшна трагедія отримала назву Великий вибух або Великий катаклізм. 

Ашула нарешті спиняється, зустрічається поглядом з викладачем, і завмирає від несподіванки. Професор задиркувато їй  всміхається кутиком губ. Як це не схоже на нього. 

— Все вірно, Ашуло Айшар. Саме з цього моменту закінчилося царювання Імперії богів, і почався вік правління шамахів! 

Золоті зірки на довжелезній матнії мерехтять все яскравіше, збільшуються в кілька разів. Світ починає тремтіти, страшне гудіння, що інколи передує Сутінкам розриває напружену тишу. Сусіди по парті, аудиторія — тепер вже все мерехтить, й поступово перетворюється на яскраву круговерть.

[1] Юрлунггур — це назва «райдужного змія» у аборигенів Австралії.

[2] Алшера, Алшерінга — тут: назва Світу снів, буквальний переклад «вічний, нестворений». Загалом це термін заснований на перекладі арандського слова alcheringa, яке використовується народом Аранда  Центральної Австралії. Сновидіння — це термін, розроблений ранніми антропологами для позначення релігійно-культурного світогляду, пов’язаного з віруваннями австралійських аборигенів. Сновидіння використовується для представлення концепцій аборигенів «Щоразу», під час яких землю населяли особи предків, часто героїчних розмірів або з надприродними здібностями.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.