Пристрасть на даху

— Ліє, обережно, — Євген вів за руку кохану з зав’язаними очима на дах нової багатоповерхівки. Біля столу зі свічками й романтичною вечерею зняв із дівчини чорну пов’язку.

— Ой, Женю! Яка краса!

— Із днем народження!

Після приємної вечері Євген поніс Лію до імпровізованого ліжка. Вона задоволено закрила очі й раптом почула тихе «Клац-клац», схоже на чиркання запальнички.

— Ми тут самі, правда?

— Так, не переживай.

Женя опустився збудженими губами до стегон дівчини, як раптом звук повторився. Хлопець налаштувався бити морду тому, хто підглядає.

За метр від них із темряви виринуло осяяне вогнем запальнички худе обличчя.

— Ліє, ось так ти, значить? Спиш із цим блондином? А зі мною що? Гралась? — незнайомець шаленів.

— Хто це, Ліє?

— Це так, ніхто, — Бачимося іноді то на вулиці, то на роботі. Знаю, що звуть Арсеном.

— Як це я ніхто?! Аякже наша любов?! — розлютився таємний спостерігач.

Євген нахмурився:

— Ти зраджувала мені з ним?

— Ні! Ні! Ти що? Я зовсім його не знаю! — Лія змовчала, що маніячна увага Арсена тривала вже 3 роки.

Євген скипів і рушив горою на Арсенія. Той невідь-звідки витягнув ніж і з усієї сили штрикнув хлопця в бік. Женя впав. Лія підбігла до нього і прикрила рану руками.

— Навіщо ти це зробив, покидьку?!

Від люті очі Арсена вилізли з орбіт. Його теліпало, як наркошу після передозу. Він відтягнув Лію за волосся до краю даху, задер її сукню, міцно притиснув до підлоги і приспустив штани:

— Я так давно про це мріяв. Моя! Тільки моя!

Женя піднявся і, скрапуючи кров’ю, накинувся на Арсена. Той швидко встав й штрикнув хлопця в серце. Коли Євген упав, витяг лезо ножа і бив ще і ще, і ще.

— Тобі сьогодні 25, крихітко? Вітаю! – Арсен 25-ий раз вткнув ніж у мертве тіло.

Лія закричала, пропускаючи кожен порух леза крізь себе. Арсен не заспокоювався. Він вирізав очі Євгена й кинув дівчині.

— На, милуйся цим вилупком наостанок, — Арсен викинув труп юнака за межі даху. Потому присів біля Лії.

— Тепер ми тільки вдвох.

— Ти вбивця! Я твоєю не буду!

— Дурна, ти вже моя! Між нами особливий зв’язок, хіба не розумієш? — він наблизився впритул, стиснув її в сталевих обіймах і обнюхав волосся. — Твій запах, він завжди зводив мене із розуму, — Арсен облизав її обличчя. Вона скривилася й махом коліна вдарила його між ніг. Він скрутився. Лія ринула до дверей. Але відчинити не вдалося.

— Рятууууйте, хто-небудь!

— Ніхто не почує! Тобі нікуди бігти! Я все одно впіймаю.

Арсен повільно крокував, підсвічуючи ліхтарем. Лія хаотично шукала, чим оборонятись. Вона висмикнула дріт від супутникової антени, намотала його на руку і кинулася до шиї супротивника. Здавила. Але він вивільнився і штовхнув її на підлогу.

Вона підлізла до столу — і схопила десертний ніж.

— Не підходь! Уб’ю!

— А ти грайлива!

Він наблизився до неї, взяв за зап’ястя і різко притулив до своїх грудей.

— Виріж своє ім’я! Я хочу вічно його бачити!

Лія вимушено зробила це. З кривавими порізами Арсен голосно зареготав. Потім насупився і спрямував гостре лезо на неї.

— А тепер помремо разом, як справжні закохані.

— Ніі!

Лія позадкувала до краю даху. Арсен сунув на неї навіженим звіром. Вона перелізла через решітку і стала на край висотки.

— Куди зібралася без мене?

— Не наближайся! — серце вистрибувало з грудей. Вона уявила, як тіло вже летить із покрівлі і розбивається об асфальт. Помітила, що нижче між двома будинками є пожежна драбина. Якщо доплигне, врятується. Лія нахилилася — і відчула під собою невагомість. Потім удар об залізну драбину — і різкий біль у нозі.

— Куди ж ти, пташко? Я зараз спіймаю! — Арсен не розрахував силу стрибка й полетів униз.

— Я жива.… — видихнула вона і закрила очі від утоми.