Кривава троянда

Цікаво, у що я повірила цього разу? Його словам? Поцілункам? Дотикам, які виявилися наполегливими настільки, що не піддатися їм було просто неможливо?

Напевно, це жалюгідно — так відчайдушно, істерично чіплятись за нього. Адже якщо міркувати тверезо, а не як остання дурепа... то він же звичайна брехлива сволота, яка користується мною, скільки хоче. І це «користування» щоразу ні до чого його не зобов'язує. Цей чоловік знає, що може отримати мене будь-коли. Просто прийти та взяти. Лише прошепотівши кілька банальних слів про те, що шалено мене кохає і не може відмовитися від наших стосунків. Я чула ці слова стільки разів, а потім, коли він, отримавши мене, йшов, усвідомлювала, наскільки ж по-дурному було знову піддаватися йому.

«Наші стосунки»… які, до бісової матері, стосунки? Саме поняття відносин має на увазі хоч якісь зобов'язання один перед одним. Ну а я лише ідіотка, яка вже третій рік чекає незрозуміло на що!

Так, я чудово розуміла все це, варто мені почати міркувати холодним розумом. Та тільки зараз — коли його язик люто вчепився в мій, а пальці наполегливо ковзнули під шовкову блузу, — ні про який «холодний розум» не могло бути й мови. А ж сьогодні я була рішуче налаштована відмовити йому, хоча б раз. Навіть залишилася на подвір’ї, в невеличкому садочку, замість того, щоб пройти з ним у будинок, де мене з порогу потягли б до спальні. Наївно вважала, що його зупинить страх бути поміченим моїми сусідами, які можуть вийти на подвір'я і випадково зазирнути, що ж там відбувається у моєму саду, за стінами з трояндових кущів, що цвітуть білими запашними бутонами. Звичайно, чого б це йому соромитись моїх сусідів? Адже про наші «стосунки» не знає ніхто. Він лише чоловік, який іноді сюди приходить, а зробивши свою справу — їде у власну квартиру на іншому кінці міста.

На жаль я не встигла навіть пройти до садового столика, за яким планувала напувати його чаєм і в процесі пояснювати, що я жінка, яка має гідність. Цей виродок успішно довів мені протилежне, без чаю та тривалих розмов. Для цього йому досить було повалити мене на траву і вчепитися в мої губи.

Опиратися було марно. Я вже чудово знала це почуття — безпорадної пристрасті, яка не залишала іншого вибору. Іноді він справді був ніжним, але це траплялося нечасто — зазвичай він ніби навмисне давав зрозуміти, що я для нього наче ганчірка, якою витирають підлогу. І з якою роблять все те, що «поважний чоловік не стане робити зі своєю дружиною». Від такого ставлення мені було бридко, але в той же час я не могла просто взяти та зупинити це.

А ще він ніколи не турбувався про те, щоб я не завагітніла. Йому подобалися всі ці відчуття — повного володіння мною. Тож мені доводилося ковтати протизаплідні пігулки, від яких було зле.

Коли все закінчилося, він упав на спину. А я, наче цуценя, підповзла до нього і притиснула щоку до його грудей, у яких шалено калатало серце. Але я не дивилася на його обличчя. Просто слухала удари серця, тупо витріщаючись на квіти, які солодко пахнули довкола. Білі троянди, ці знекровлені рани...

— Я кохаю тебе, — несподівано прошепотів він, цілуючи мої тремтливі губи. Його дихання все ще було засапаним, прискореним.

Обіймаючи міцне, треноване тіло, я солодко торкнулася губами його шиї. Я повірила у ці слова. Я вкотре повірила словам. Наївна ідіотка.

— Ти знову спав із тією жінкою? — тихо запитала я, витримавши паузу.

— Я не маю іншого вибору. Вона моя дружина...

— …і у вас двоє дітей. Це я вже чула, — холодно перервала я. — Так само, як і те, що ти не можеш кинути їх заради мене. Але невже все життя я повинна бути для тебе на другому місці?

— Ти ніколи не була і не будеш для мене на другому місці, — суворо заявив він. — Тому що тебе я кохаю. А її, відколи ми з тобою зустрілися — ні. Але залишити свою сім'ю заради іншої жінки я не можу, не маю права.

Сім'ю.

Заради іншої жінки.

Мої кулаки стиснулися. Щосили. До болю.

Якось я, на зло йому, переспала з іншим і сказала про це прямим текстом. Після цього він побив мене, а потім взяв незважаючи на те, що я була проти і погрожувала подати заяву до поліції. Він просто… просто знав, що я цього не зроблю.

— Але я не хочу… не можу ні з ким тебе ділити! — зірвалась я, стискаючи пальцями його плече. — Я погодилася з тим, що належу тільки тобі, більше навіть не намагаюся шукати стосунки з іншими чоловіками. І тепер хочу, щоб ти теж був моїм! Коли я уявляю, як твої руки торкаються тієї жінки, як ти цілуєш її... я не можу цього витримати, витерпіти, дозволити!

— Вибач, — прошепотів він, ховаючи погляд. — Але інакше я не можу.

Тієї миті мої очі заблищали від гірких, відчайдушних сліз. Я обіймала його, пестила, гаряче цілувала. А рука сама по собі ковзнула під трояндові кущі. Ті самі кущі, що так приємно пахнули.

Лише на мить сонце лизнуло поверхню відполірованого гострого металу. Коли ж ця мить минула, на моїх губах розквітла сумна, але водночас по-дитячому щаслива посмішка. Мені мало було одного удару. Хоч я й знала, що цього вистачило, але так хотілося зробити це ще раз і ще, і ще! По удару ножа в його трекляте серце за кожен раз, коли цей брехливий виродок володів мною! Я продовжувала, незважаючи на те, що моє тіло тремтіло, що вся шкіра була забризкана кров'ю, а на моїх руках з'явилося кілька ран від того, що лезо, натрапивши на ребра, зіскочило і поранило мене саму.

Зрештою, відкинувши ножа, я вирішила відчути це своїми руками — просто переконатись, а чи є в нього взагалі серце?

Пальці легко прослизнули в роздерту рану. Але, на жаль, якщо серце там і було, то я просто не зрозуміла, де воно, серед цих шматків понівеченої плоті.

Перш ніж підвестися і накинути на себе розірвану сукню, я схилилася над м’язистими грудьми, щоб поцілувати розквітлу на них велику червону троянду. А потім, злизавши з губ солоно-металевий вишневий сік, кинула погляд на лопату, що стояла біля високого паркану.

Тепер аромат моїх троянд буде ще солодшим!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.