Знайти руду паскуду

—Ану біжи швидше, бегемоте! — бадьоро поквапила Марина свого цивільного чоловіка Святослава на пробіжці у парку.

— В мене вже голова паморочиться, а ніг я взагалі не відчуваю, Маринко! — похмуро відповів дружині Славко, продовжуючи повільно бігти доріжкою ландшафтного парку, що звивалась пагорбами поміж височезних старих кленів та уквітчаних білим цвітінням кущів.

Минулого року Святослав переїхав зі свого будинку у Закарпатті до Марининої квартири в одному з прилеглих до центру районів Києва. З того часу хлопець встиг набрати близько десяти кілограмів ваги. Це й не дивно, адже рухався він вкрай мало. Облаштувавши в одній із кімнат собі ювелірну майстерню, Славко працював вдома, лише зрідка відвідуючи виставки -продажі ювелірних виробів. Його невеличкий ювелірний бізнес поки що існував переважно в онлайн форматі, що теж не дуже сприяло рухливому способу життя його власника.

—Маринко, мені зле!! — встиг тихо вимовити Святослав, перед тим як знепритомнів і впав під кущ квітучої спіреї.

—Годі придурюватись, ти нам так всю пробіжку зіпсуєш! — впевнена в тому, що її чоловік впав жартома, Марина підбігла і копнула його ногою.

Переконавшись, що Славко насправді втратив свідомість, Марина разом із перехожим, що гуляв із собакою взяли його за руки та за ноги і поклали на найближчу лавку. Хтось із відвідувачів парку дав пляшку мінералки. Марина набрала воду до рота і пирснула нею в обличчя Славку, тим самим допомігши йому опритомніти.

—То що, викликаймо швидку, чи сам з моєю допомогою додому дістанешся? — турботливо запитала молода дружина.

—Та не потрібна мені швидка, по-тихеньку дійдемо, Маринко, — важко дихаючи, прохрипів Святослав.

Діставшись квартири, Марина виміряла тиск чоловікові і констатувала, що він у нормі.

—Ось дивись, Славко: тиск у тебе нормальний, пульс також. Тобто, в будь-якому разі прямо зараз ти не помреш. Тож, тобі просто потрібно припинити настільки часто і багато жерти, тоді й запаморочень не буде! — відверто звернулась до коханого молода жінка.

—Маринко, ти ж маєш здібності! Перевір мене щодо наявності різної чортівні, прошу тебе! Відчуваю, що мене могли пристріти на виставці, де я представляв свій бізнес минулого тижня! — не маючи сумніву в містичній природі свого нездужання, благав дружину Святослав.

Марина і справді мала надприродні здібності, які вона одержала випадково, коли була ще підлітком. Майже шістнадцять років тому одна могутня відьма, не дочекавшись своєї черги на оплату квитанцій у поштовому відділенні, померла та перед цим встигла вхопити за руку Марину, що стояла поруч, та передати їй свій дар. З того часу наша героїня встигла допомогти багатьом своїм знайомим, що знали про її магічні здібності.

Торік Марина зазнала настільки сильного емоційного вигорання від свого надприродного дару, що поїхала аж на Закарпаття в село Старі Мухомори до відомої тамтешньої чаклунки - босорки, щоб та допомогла їй його позбутись. Проте, побачивши в Марині перспективну відьму, босорка не схвалила її намір відректись від надприродного. Натомість, хитра стара чаклунка влаштувала все для того, щоб звести Марину та свого сусіда - майстра ювелірної справи Славка. Як бачимо, їй це вдалося.

— Мені образливо таке чути, котику! Невже ти вважаєш, що живучи з тобою я б не помітила зробленого тобі псування! — зареготала молода відьма.

— А хто зна! Можливо я комусь так запав у душу на тій виставці, що мене намагались приворожити у могутнішого за тебе практика, тому ти і не помічаєш нічого! — дражнив дружину Святослав.

— Так, акуло ювелірного бізнесу, перевірю тебе щоб ти нарешті заспокоївся! — Марина пішла за свічками, склянкою води та сірниками.

Перед тим як застосувати допоміжні засоби для виявлення псування, наша героїня підійшла до свого чоловіка, обхопила його голову обома руками та пронизливо поглянула йому межі очі.

—Ти ж тільки голову не відірви мені, Маринко! — Славка кинуло в холодний піт від випромінюваної його дружиною потужної енергії.

—Дідько!! Я чітко бачу руду лахудру, яка зробила тобі псування!! Ану зізнавайся що це за одна і на що вона розраховувала з тобою, бо таке з нічев’я не роблять!! —Марина змінилась в обличчі та ледь стримувалась від того, щоб міцно потримати Святослава за шию.

—Так це мабуть Христя — моя сусідка зі Старих Мухоморів, яка бігала за мною у старших класах, її колір волосся можна назвати рудим. Та я завжди ставився до неї тільки як до друга і мені здавалось, що вона давно вже заспокоїлась. До речі, її мати, пані Оксана знайшла туристів, яким я на літо здав свій будинок, — ледь помітно посміхався Святослав, якому трохи лестила думка про те, що він настільки бажаний наречений в себе на малій батьківщині, що і після від’їзду звідти все ще зазнає магічних впливів.

Марина нічого не відповіла чоловікові, а взялась зосереджено водити у нього над головою запаленою свічкою, з якої пішов чорний дим. Потім молода відьма запалила три сірники, зачекала поки вони згорять та кинула їх у склянку з водою.

—Так, я не помилилась в тому, що тобі було зроблено псування, — вже більш спокійно озвучила результат своєї діагностики відьма.

—То як же ти раніше не помітила цього, Маринко? — здивувався Святослав.

— Добре сховала псування та падлюка, що тобі його зробила. Мені потрібно прізвище твоєї Христі, — похмуро зітхнула та легенько штирхнула Славка ліктем молода дружина.

— Копач. А тобі це для магії потрібно, так Маринко? — несміливо поцікавився Славко.

—Поки що тільки для того щоб знайти її пику в соціальних мережах, —зловісно відповіла Марина, шукаючи зображення карпатської шанувальниці свого чоловіка за запитом «Христя Копач, Старі Мухомори».

Фото рудої однокласниці Славка знайшлось досить швидко. Її сторінка була заблокована, а інформація включала тільки маленьке фото профілю, ім’я та прізвище. Марина довго не зводила очей з невеличкого зображення дівчини. Святослав трохи збентежився і, попри цікавість, так і не наважився нічого спитати у дружини. Молодий чоловік пішов до іншої кімнати, яка слугувала йому майстернею, та заходився створювати прикраси зі срібла та напівкоштовного каміння. Та цікавість не дозволяла Святославу зосередитись на його авторських виробах і змушувала його час від часу визирати з кімнати в надії швидше дізнатись про побачене дружиною.

—Ну що, що ти побачила?! — нетерпляче вигукнув Святослав до дружини, як тільки вона підійшла до його майстерні.

—Я бачу, що або ти даремно обмовляєш нормальну людину, або Христя майстерно ховає свою темну сутність, бо мені так і не вдалось її виявити. Навпаки, ця дівчина видається мені дуже світлою людиною. До того ж, я побачила, що в особистому житті у неї тепер все гаразд, вона спокійно планує своє весілля. Єдине, що Христину трохи хвилює — це перспектива переїзду закордон до її нареченого, — замислено повідомила чоловіку Марина.

—Оце так!! Тітка Оксана ще позаминулого року хвалилась жінкам в магазині, що її дочка має залицяльника з Катовіце! Я вражений, що одного фото в інтернеті тобі вистачило щоб побачити їх весільні плани! — щиро захоплювався здібностями дружини Славко.

Знявши зі Святослава псування, Марина запевнила його в тому, що весь негатив повернеться до рудої кривдниці. Після цього, з багатьох напівкоштовних камінчиків, з якими працював її чоловік, Марина обрала блакитний агат, який довго тримала в руці, щось пошепки промовляючи.

— Ось тримай амулет від будь-якого гидотного впливу, але не забувай його вдома коли кудись йдеш — поклавши чоловікові в долоню камінчик, суворо наказала молода відьма.

Марина вирішила зателефонувати карпатській босорці, завдяки візиту до якої вона познайомилась зі Святославом та розповісти їй про нахабну магічну атаку. Нашій героїні, на відміну від багатьох інших людей, було зовсім не лячно спілкуватись з босоркою. Вона могла просто зателефонувати бабці і довго розповідати їй і про Святослава, і про свою роботу, і про свого чорно-білого кота Панду. Марина не ображалась, коли стара чаклунка казала їй, що дуже заклопотана і не має часу довго теревенити.

— Я чую, Маринко, але мені дивно, що тебе спантеличило таке буденне питання! Зберись докупи, ти ж сильна відьма! Я найближчим часом тобі не допоможу, бо маю навалу відвідувачів. Тримайся і навіть не думай скиглити! Чоловікові вітання! — намагалась збадьорити свою молоду співрозмовницю заклопотана босорка.

Молода відьма просила вищі сили хоча б натякнути їй уві сні про особу рудої відьми та її мотив зашкодити Святославу. Та тієї ночі побачити віщий сон Марині так і не вдалось. Майже відразу після того як молода жінка задрімала, вона прокинулась від звуку мікрохвильової печі, якою скористався її чоловік для приготування гарячих бутербродів. Тоді Марині довелось прочитати довгу лекцію, що мала б спонукати Славка припинити нічні набіги на холодильник. Та Святослав лише посміхався до своєї сонної та злої дружини:

—Давай я і тобі бутербродика нагрію! Можу каву зварити!

Наступного дня Святослав представляв свої авторські ювелірні вироби на черговій виставці - продажу. Подарований дружиною амулет він з неуважності залишив вдома. Однак, з мистецького заходу наш герой повернувся в піднесеному настрої, адже йому вдалось підписати контракт з відомою ювелірною компанією. Тепер Славкові потрібно було завершити роботу над своєю новою колекцією прикрас у формі звірів, що граються з напівкоштовним камінням, та передати вироби до одного з магазинів відомої ювелірної мережі. Молодий чоловік відразу ж взявся створювати красу зі срібла з камінням, але робота аж ніяк не йшла: руки постійно тремтіли, а очі погано бачили.

Святослав дочекався коли його дружина прийде з роботи і спершу поділився з нею доброю новиною — про визнання його майстерності з боку великого ювелірного бізнесу. Потім дійшла черга і до поганої новини — про втрату здатності працювати саме тоді, коли це дуже потрібно.

Уважно подивившись на чоловіка, Марина побачила над ним примару тієї ж рудої відьми та вирішила, що Святослав ще не відновився від негативного впливу, якого він зазнав напередодні. Марина була спокійна за свого чоловіка, оскільки виявлене днем раніше псування вона успішно зняла і не мала сумніву в тому, що повернула всю гидоту її власниці.

—Славко, тобі потрібно відпочити. Найми якогось помічника, щоб він швиденько доробив колекцію за твоїми зразками, а ми з тобою хоч ненадовго поїдемо на природу, — весело запропонувала Марина.

—Це ти слушно кажеш, Маринко! Мушу найняти когось тямущого, щоб встигнути з колекцією! До речі, я знаю одного талановитого ювеліра – початківця. Маю надію, що він не відмовиться підзаробити, — пожвавішав Святослав.

Славкові дуже подобалась ідея відпочинку на природі разом з дружиною. Водночас, він любив свою творчу роботу і йому було трохи прикро від необхідності звертатись до когось по допомогу.

Молодий ювелір дбав про свій бізнес і завжди працював наполегливо і натхненно. Чоловік планував невдовзі перевезти свою ювелірну майстерні з квартири в невеличке нежитлове приміщення, для придбання якого він вже майже назбирав кошти. Справа в тому, що використовуване ним обладнання для обробки ювелірних матеріалів працювало досить гучно, чим створювало дискомфорт для сусідів. Чималі кошти Святослав витратив на шумоізоляцію кімнати в якій він працював, але його сусіди при зустрічі волали:

—Йолопе, може ти нас тепер і не чуєш, а ми тебе чуємо як і раніше!!

Тож, єдиною можливістю для Святослава нормально працювати та мирно співіснувати з сусідами було якнайскоріше перевезення свого невеличкого ювелірного виробництва до призначеного для цього приміщення.

—Чуєш, Маринко, я майже впевнений, що це наші сусіди, яким заважає шум від мого обладнання могли зробити мені ту магічну чортівню, — поділився з дружиною своїми підозрами ювелір.

—Я добре знаю тих скандалістів. Вони, звісно, неприємні люди, але я не бачу з їхнього боку жодного магічного впливу на тебе, — сумно посміхаючись, відповіла чоловікові молода відьма.

—То хто ж тоді у біса та руда паскуда, через псування якої я і досі не оклигав? — лютував Славко.

—Ти не уявляєш, наскільки мені теж кортить знайти ту руду паскуду, — сердито примружила очі Марина.

Для того щоб скоріше втілити свою мрію про справжню майстерню, Святославу потрібно було встигнути вчасно передати вказані в контракті вироби до магазину. Відтак потрібно було діяти. Вже наступного ранку Славко запросив до своєї кімнатної майстерні молодого ювеліра Дмитра, який мав працювати з його колекцією прикрас та складати компанію Панді, котрий не любив залишатись у квартирі сам.

—Дивись, Дмитрику, ми з Мариною будемо вдома пізно. Чим більше встигнеш зробити за цей час — тим більше заробиш. Можеш їсти все, що знайдеш у холодильнику та користуватись кавомашиною. Ось тут мисочки нашого Панди. В обід та ввечері, будь ласка, перевір чи є в нього корм та свіжа водичка. Корм ми тримаємо тут, у шухляді. Воду наливай йому тільки фільтровану, — залишив настанови своєму помічникові Славко і вирушив разом з Мариною до заміського ресторану біля річки.

Незважаючи на свій молодий вік, Дмитро добре знався на ювелірній справі. Він швидко призвичаївся до Славкових інструментів та, вивчивши залишені йому зразки виробів, взявся сумлінно доробляти колекцію. Дмитро працював легко та із задоволенням, роблячи перерви на споглядання розкішного кота Панди, який спав лапами догори на своїй м’якій лежанці.

Дорогою за місто Марина розповіла Святославу, що тієї ночі чітко побачила руду відьму, обличчя якої їй здалося знайомим, та вона аж ніяк не могла пригадати хто це.

—Ще одна важлива деталь, Славко, яку я побачила — це дуже гарне намисто з бірюзою у формі квітів на шиї у цієї падлюки.

—А це вже гарна зачіпка, Маринко! Можу тобі сказати, що минулого разу на виставці я познайомився з майстром, який робить саме такі намиста. Продавати вироби йому допомагала подруга. То невже це така заздрість його охопила, коли я розповів йому про свій контракт, що він не погребував зробити мені псування?! — розлючено вигукнув Святослав та заходився шукати фото жінки, яка складала компанію його конкуренту на виставці.

—Ти або кермуй, не відволікаючись на телефон, або я сяду за кермо! — зробила зауваження чоловікові Марина.

—Та зачекай, Маринко, зараз я знайду її фото! На виставці я фотографувався з багатьма колегами! Ось тільки колір волосся тієї жінки, подруги майстра з бірюзи, я зовсім не пам’ятаю! — кермуючи однією рукою, не припиняв нишпорити у телефоні Славко.

Неуважність Святослава за кермом призвела до того, що авто в’їхало у чималеньку яму на дорозі, що призвело до пошкодження колеса.

—Ось тепер я взагалі не маю сумніву в тому, що носії нечистої сили мене і пристріли, і навели на мене псування, і взагалі познущались з мене як хотіли!! — змінюючи колесо, засмучено бурмотів Славко.

—Та скільки разів тобі повторювати, що я зняла те псування з тебе! А в тому, що сталось на дорозі винен лише ти, бо дивився у телефон!! Крути-но швидше колесо і вези нас жерти! — квапила чоловіка дуже голодна Марина, яка зранку не встигла добре поснідати.

Діставшись заміського комплексу відпочинку, Святославу нарешті вдалось знайти та показати Марині фото майстра – автора квіткоподібних прикрас з бірюзою та його супутниці.

—Ці люди не зробили тобі нічого поганого, — уважно подивившись на фото, констатувала Марина.

—Ну а до чого ж тоді побачене тобою уві сні намисто, таке самісіньке як вони продають? — спантеличився Славко.

—Гадки не маю. Я кажу тобі лише те, що бачу. В будь-якому разі те псування я зняла, а ти маєш амулет — камінь, заговорений мною на твій захист, — з апетитом наминаючи шашлик, намагалась заспокоїти чоловіка Марина.

—Ось він, мій щасливий камінчик! Можливо, він врятував нас сьогодні від більш серйозної дорожньої пригоди! — Святослав обережно дістав з гаманця заговорений блакитний агат і з вдячністю подивився на дружину.

—Добре, що цього разу ти його не залишив вдома! — посміхнулась молода відьма.

Пообідавши в затишній альтанці, молода пара вирушила на прогулянку уздовж мальовничого берега річки, вода в якій мала зеленуватий відтінок завдяки рясним травам та кремезним вербам, що віддзеркалювались у ній.

Однак, і тут без негараздів не обійшлося. Бажаючи мати гарне фото на цікавій штучній споруді, що нагадувала величезне плетене гніздо, Святослав видерся туди драбиною, а спускаючись донизу впав разом з драбиною та не зміг самотужки підвестись.

—Ха-ха-ха! Як ти хвацько вилетів з гнізда, соколику! — реготала Марина, допомагаючи чоловікові звільнити ноги, що застрягли у драбині.

Молоді люди продовжили прогулянку мальовничим берегом. Вони насолоджувались свіжим річковим повітрям та криком вгодованих чайок, які підходили досить близько, аж допоки цю ідилію не перервав телефонний дзвоник.

Марині телефонувала її знайома карпатська босорка. Молода жінка одразу стривожилась. Вона розуміла, що старенька чаклунка, маючи дуже напружений графік прийому відвідувачів, просто так не телефонуватиме.

—Маринко, в тебе у хаті біда! А Святославу шкодить та відьма, що миє за ним підлогу! — коротко повідомила босорка, шокувавши сказаним Марину.

—Та в нас ніколи не було хатньої помічниці, і послугами клінінгу ми не користуємось, то про яку ж відьму йдеться? — не розуміла босорчиного застереження Марина.

—Я кажу тобі те, що бачу! Вона миє за ним підлогу! Будь обережна! Пильнуй свою хату! Чоловікові вітання! — попередивши молодих людей, босорка продовжила прийом відвідувачів.

Марина зі Святославом стривожились. Однак, телефонна розмова з Дмитром, який стверджував, що вдома у них все гаразд, трохи заспокоїла молодих людей.

—Маринко, а що як Дмитро —це відьмак і він зараз миє підлогу у нас в квартирі?! У нього і волосся якогось незрозумілого кольору, майже рудого! — прошепотів Святослав, перелякавши себе настільки, що волосся на його руках стало дибки.

—Про Дмитра ти дурню кажеш, але передчуття в мене недобре. Краще нам поквапитись додому, — голос Марини набув серйозного тону.

Тим часом, плідно попрацювавши над Славковою колекцією прикрас, Дмитро пішов на кухню для того щоб погодувати Панду і зробити собі каву з бутербродами. Хлопець спокійно поїв та став мити горнятко. Аж тут зірвало кран. Фонтан води вдарив в обличчя Дмитрові, який розгубився і заметушився квартирою, не розуміючи що робити. Тоді хлопець побіг до сусідів, сподіваючись, що вони зможуть викликати місцевого сантехніка, а той перекриє воду. Єдина сусідка, що відчинила двері довго не могла знайти контакти сантехніка. Дмитро побіг до консьєржки, але і вона не допомогла. Вода так і била фонтаном, аж поки не примчав розлючений сусід знизу, кухню якого добряче затопило, та не перекрив воду за допомогою спеціального крану, що був у ванній кімнаті, про що Дмитро не здогадувався.

Повернувшись додому, Мирина зі Святославом нервово розсміялись коли побачили, що Дмитро, пересуваючись навприсядки, миє підлогу у них на кухні рушниками ( хлопець таким чином намагався прибрати залишки води), а промені сонця, що потрапляють в кухню через вікно надають його волоссю рудого відтінку.

—Ну, доведеться мені відкласти придбання приміщення під майстерню, бо мушу тепер фінансувати ремонт у сусідів! —сумно зітхнув Славко.

—Я не знаю як це трапилось! Кран зірвало раптово! З усіх ваших сусідів відчинила двері лише одна жінка! А ваша консьєржка Валентина, руда гарпія, поставилась до аварійної ситуації більш ніж байдуже. Вона заявила мені: «Робіть що хочете, сантехнік найближчим часом не приїде».

За мить Марина вже була біля службового приміщення консьєржки. Швидко відчинивши двері, молода відьма побачила як у кріслі напівлежачи відпочиває жінка років п’ятдесяти із зібраним у високу зачіску рудим волоссям. Маринин погляд відразу ж зупинився на бірюзовому намисті з її сну, яке прикрашало шию Валентини.

—Ось я і знайшла тебе, руда паскудо!! — вигукнула Марина та сильними руками підняла за шкібарки консьєржку з крісла.

Валентина не заперечувала, що неодноразово наводила псування на Марининого чоловіка. Вона використовувала для цього купюри, які часто просила розміняти Святослава, котрий нічого не підозрював.

—Я невипадково наводила на нього псування грошима! Твій чоловік скнара, який в будинковому чаті переконав усіх в недоцільності підвищення заробітної плати консьєржів!! Кожну свою зміну я мию підлогу, а твій вепр натоптує найбільше бруду та ще й шкодує грошей на мою зарплату!! Ось я і робила щоб у нього не було сил працювати. Я сподівалась, що так ти його швидше виженеш, а мені підвищать зарплату! — вирячивши зелені очі, щиро пояснювала мотив своїх капостей руда відьма.

Також, Валентина жалілась на те, що сильно потерпає від « повернення», яке робила їй Марина.

—В мене і артроз загострився, і постійні розлади шлунку з діареєю, і лишай мене оперезав, ось бачиш? — руда відьма підняла кофтинку.

—Усі болячки я зведу з тебе якщо пообіцяєш залишити мого чоловіка у спокої! — суворо сказала Марина, дивлячись в зелені очі співрозмовниці вбивчим поглядом.

—Ти головне лишай швидше з мене зведи, бо один цікавий дідо запросив у театр, а я відкриту сукню одягти не можу!! —вкрадливо попросила консьєржка.

—Цей дідо і намисто подарував? —посміхаючись, поцікавилась Марина.

—Авжеж! Він знає, що я обожнюю бірюзу і не полінувався з’їздити за нею аж на виставку прикрас! — згадавши про свого шанувальника, розпливлась у посмішці руда відьма.

Вже наступного місяця за активного сприяння Святослава мешканцями будинку було затверджене рішення про підвищення зарплати Валентині та іншим двом консьєржам. Руда відьма вибачилась перед Святославом, а він на знак примирення подарував їй сережки з бірюзою, які зробив власноруч. Сусід із затопленої квартири поверхом нижче настільки бажав щоб Славко швидше перевіз своє ювелірне виробництво до нежитлового приміщення, що погодився взяти на себе частину витрат з ремонту.

— Ану біжи швидше, бегемоте! — вже за звичкою поквапила Марина свого чоловіка на пробіжці у парку.

Раптом Святослав, до якого повернулись життєві сили, наздогнав Марину, підхопив її на руки і закружляв, приємно здивувавши чоловіка з собакою, який нещодавно допомагав Марині переносити непритомного Славка на лавку.