Омелка

“Ну, чому в школу потрібно йти саме тоді, коли найбільше не хочеться?!”

Такі думки приходили до мене кожного понеділка. Та, ще й контрольна з матем! Чомууууу?! Я неохоче встала та натягнула цю бридку, шкільну форму. Якщо, її не одягнеш то Макґонгел закатить такий скандал, що на завтра, це вже буде знати мер.

Я зайшла на кухню та побачила записку:

“Омелко, я пішла на роботу у мене завал. Якщо, захочеш перекусити зі школи, вчорашня піцца у холодильнику, розігрієш. Погуляєш, сьогодні після школи з дівчатками, а то сьогодні на вечерю прийде гостя, тобі буде не цікаво, гаразд?

Цілую,

Мамця

хх”

Ненавиджу своє ім’я. Точніше моє справжнє ім’я мені подобається більше — Олеся. Скорочено — Леся, але всі називають мене Омелкою. Мені це не подобається, але сказати не наважуюсь. Коли, я стану рішучешую?

Цього я не знала, як іще баагато речей на світі.

" " "

-- Результати тесту з української мови! -- басовито сказала вчителька та дала наші листочки.

8... Такими темпами, 11 за семестр мені не набрати. Мама замутиться... Я почервоніла, як помідор.

-- Ти чого, Лесь! -- підштохнув мене ліктем Лев.

Моє перше кохання... Напевно, я його люблю за те, тільки, що він називає мене Лесею. Він каже це настільки особливою. Ця вимова, як бальзам на душу!

-- Нічого, -- буркнула я.

Повернулася додому і посварилася з мамою. Що за життя! Бабуся розповідала, що мама ще хужіша була!

Складний підліток... Зненавидивши все я лягла спати так і не зробивши Д/З.