Дружина Диявола

1258 рік, Франція. У саду з’явився чорний портал. Чоловік, який у цей час збирав там квіти, злякався так сильно, що схопився за хрестик на своїй шиї. З порталу вийшла дуже вродлива жінка. Її волосся було коричневе, очі — чорні, на голові в неї була чорна корона з гілок, одягнута вона була в червону сукню, без взуття. Вона подивилася на чоловіка й почула, як його серце почало дуже сильно битися.

— Не бійся, — сказала вона.

— Ти демон чи хто? — запитав чоловік.

— Можна й так сказати. А ти, я бачу, священник?

— Так, я священник. Моє ім’я Крістоф.

— А моє ім’я Селена.

— Я щось не чув про таких демонів, — здивувався Крістоф.

— Я розкажу тобі історію про те, як я тут опинилась. Я жила на небі, була ангелом, навіть херувимом. Я довго жила на небі, але я закохалася в Люцифера, а він хотів бути на рівні з Богом. Він пообіцяв мені, що ми будемо правити разом. Бог довідався про його наміри й прогнав його і всіх ангелів, які були за нього, у тому числі й мене. Коли ми впали на землю, він зрозумів, що не буде правити на висоті, як Бог, тому вирішив правити в Пеклі. Я і Люцифер стали королевою і королем Пекла... Люцифер дуже розумний, і він придумав таке, що ніхто не зміг би придумати. Він знав, що Бог створив двох людей, і в цих людей було одне правило, яке не можна було порушувати. І він подумав: «Бог править ангелами, Раєм, людьми й землею, а я — лише демонами й Пеклом. Я відберу в нього все». І він це зробив. Диявол полетів до Раю, перетворився в змія. І спокусив Єву з’їсти заборонений плід, а потім і сам Адам спокусився. І Бог розгнівався на них за те, що вони порушили правило, і вигнав їх із Раю на землю. План Диявола спрацював: він почав правити Пеклом, людьми й землею. Я правила в Пеклі з Дияволом багато століть, але прийшла жінка на ім’я Ліліт. Вона була першою дружиною Адама, і Диявол закохався в неї. І вона посіла моє місце, тобто стала королевою Пекла. А я стала непотрібною. І я покинула Пекло, і тепер я знову стою на цій землі.

— Мені дуже шкода, що з вами таке сталося, — сказав Крістоф.

1275 рік, Франція. Час відьом. Люди називали відьом диявольськими створіннями, дочками Ліліт. І хотіли винищити їх, тому що вони зло. Й ось у Франції інквізиція засудила дворянку на ім’я Анжела де ла Борт.

— Анжело де ла Борт, тебе звинувачено в чаклунстві й буде страчено, — сказав суддя інквізиції.

Кат підійшов до Анжели із факелом у руках. З натовпу за ними спостерігала Селена. Її обличчя було сповнене злості на цих людей, вона б хотіла їх зупинити. І в мить, коли вона збиралася діяти, хтось узяв її за руку. Селена обернулась і побачила неймовірно вродливого чоловіка. Він забрав її з натовпу. Вона одразу зрозуміла, хто це був.

— Що тобі потрібно, Люцифере? Ти хочеш зупинити мене, щоб я не завадила спалити цю невинну жінку? — запитала Селена.

— Ні, вона все одно буде страчена, — відповів Люцифер.

Селена почула крик жінки, обернулася, і з її очей потекли сльози, тому що жінка вже горіла.

— Я хочу, щоб ти зробила для мене дещо, — сказав Люцифер.

— Що? — здивовано запитала заплакана Селена.

— Я знаю, що це прозвучить дивно, адже я прогнав тебе з Пекла. Але я зробив це спеціально, щоб ти довела мені свою вірність. Ти зобов’язана виконувати те, що я кажу, якщо ти знову хочеш посісти свій престол, а ти ж цього хочеш?

— Так, хочу. Що потрібно робити?

— Потрібно убити всіх відьом, — сказав він і засміявся.

— Гаразд, я зроблю це.

— І після того, як ти все зробиш, ти знову станеш королевою Пекла... А Ліліт піде в забуття, — пообіцяв Люцифер.

Селена робила те, що сказав їй Люцифер, дуже довго. Вона розказувала інквізиторам, де живуть відьми, і вони їх страчували.

1682 рік, Англія. Селена в образі простої селянки забігла в церкву.

— Я щойно бачила, як одна жінка чаклувала, — сказала вона.

— Давно вже такого не було... Як її звати? Де вона живе? — спитав суддя інквізиції.

— Її звати Темперенс Ллойд. Я покажу вам, де вона живе, ходіть за мною.

Інквізитори увірвались у дім Темперенс і схопили її.

— Селено, нащо ти їм розповіла? — прокричала Темперенс.

Темперенс кинули в клітку й повезли. Селена упала на коліна й заплакала. Її плеча торкнулася бабуся.

— Ти забула, що маєш робити. Ти забула, чиї це діти. Згадай, хто забрав у тебе все, — сказала вона.

Селена задумалась, витерла сльози, встала й пішла.

Новий день. День, коли Темперенс Ллойд буде страчено.

— Темперенс Ллойд, тебе звинувачено в чаклунстві й буде страчено, — сказав суддя інквізиції.

Це була остання страчена відьма в Англії.

8 червня 1692 року, США. Селена приїхала до міста під назвою Салем. Вона знала, що тут живе багато відьом, яких потрібно вбити. Селена зайшла в кафе й сіла за столик.

— Вам щось налити? — запитав служка.

— Ні, дякую. Скажіть мені, будь ласка, чи знаєте ви, де живе жінка на ім’я Бріджит Бішоп?

— Вона живе на околиці, але до неї краще не підходити, тому що вона дивна.

— Дякую, — сказала Селена й пішла.

Вона прийшла до будинку, де живе Бріджит Бішоп, і постукала у двері. Їй відчинила жінка.

— Добрий день! — сказала Бріджит.

— Добрий! Ви Бріджит Бішоп? — запитала Селена.

— Так, а ви хто?

— Можна увійти до вас?

— Так, звичайно, заходьте.

Селена зайшла всередину будинку. Бріджит зачинила двері.

— Може, ви хочете чаю чи чогось іще?

— Ні, дякую, я прийшла не для того, щоб пити чай із відьмою.

— Вибачте, що ви сказали? — здивувалася Бріджит.

Селена засміялася й сказала:

— Не вдавай із себе дурну, Бріджит.

— Гаразд, Селено.

— Що? Звідки ти знаєш, як мене звати? — перелякано й здивовано запитала Селена.

— Ти була королевою Пекла, і ти вбиваєш усіх відьом... Звідки я це знаю? Тому що я королева відьом і маю власний ковен.

— Дякую, що пояснила мені, — сказала і зникла.

Новий день. Бріджит проснулася, одяглася й почала готувати собі сніданок. Раптом у її будинок увірвалися п’ятеро чоловіків. Вони зв’язали її, кинули в клітку й повезли до церкви. В церкві вони повели її до судді інквізиції.

У церковній залі сиділо багато людей, і всі ці люди кричали до неї:

— Відьма! Спаліть її! Вбийте її!

— Тихо! Бріджит Бішоп, тебе звинувачують у чаклунстві. Ти чаклунка? — запитав суддя інквізиції.

— Ні, це брехня. Хто вам таке сказав? — відповіла Бріджит.

— Одна людина бачила, як ти чаклувала, і бачила, як ти вчила чаклувати інших, — сказав суддя інквізиції.

— І ви повірили цій одній людині? — обурилася Бріджит.

— Так, тому що ця людина — мисливець на відьом.

Відкрилися двері церкви, і зайшов мисливець на відьом.

— Так, я бачив, як вона чаклувала й навчала цього інших. Вона винна в тому, що інші жінки тепер теж стали відьмами, — сказав мисливець.

— Що ж, суд ухвалив рішення. Бріджит Бішоп, тебе і твоїх відьом буде повішено десятого червня на великому дереві. А зараз заберіть її в тюрму, нехай радіє своїм останнім дням.

Бріджит Бішоп сиділа в тюрмі під землею і плакала. Зайшов мисливець на відьом.

— Ти добилася свого, Селено, — крізь сльози промовила Бріджит.

Мисливець перетворився на Селену.

— Мені шкода тебе, Бріджит, справді, але в цьому всьому я не винна, — сказала Селена.

— А хто винен?! — прокричала Бріджит.

— Так, твоя правда, я винна, але я роблю все це тому, що є причина.

— І яка в тебе причина?

— Я не зобов’язана її тобі говорити. Бувай, Бріджит, — сказала й пішла.

10 червня 1692 року. Бріджит Бішоп і ще десять жінок було повішено на великому дереві.

1700 рік, Франція. Селена приїхала на те місце, де з’явилась. У цьому місці була інша атмосфера та інша аура. Вона створила портал у Пекло, але почула звук, ніби щось упало на землю. Селена обернулася й побачила архангела Гавриїла.

— Гавриїле? Що ти тут робиш?

— Не йди туди, там тобі не раді, — сказав Гавриїл.

— Що значить не раді? — здивувалася Селена.

— Селено, ти забула, хто твій чоловік. Він Диявол, йому не варто вірити. Він тебе використав для своєї цілі, — пояснив Гавриїл.

— Ні, я тобі не вірю!

— Повір. Добре, тоді чому він не прийшов до тебе, коли ти закінчила свою роботу? — спитав Гавриїл.

Із її очей потекли сльози.

— Я така нікчемна, що повірила йому! Ненавиджу себе! — прокричала Селена.

— Ліліт так добре зачарувала його, що він забув про тебе. Але ти можеш робити багато добрих справ тут, на землі. Господь Бог вірить у тебе, Селено, — промовив Гавриїл.

Селена кивнула, і архангел Гавриїл полетів на небо.

Минали роки. Селена зробила багато добрих справ по всій землі. І от якось вона задумалася над однією важливою справою.

1848 рік,США. Жіночий рух розпочала група суфражисток на чолі з Лукрецією Мотт і Елізабет Стентон. У цьому році вони провели перший з’їзд, присвячений боротьбі за рівноправ’я жінок. На з’їзді була й Селена. Вона боролася з ними за права жінок.

1920 рік. Жінки отримали свої права. Це було найкраще, що зробила Селена. Але це ще не кінець її історії.