Готель "Пурпурова Мілена"

Ванда ненавиділа сидіти на одному місці. Особливо тяжко давалися довгі поїздки та нескінченні пересадки. Валіза була не дуже важка, але тягати її за собою дівчина вже стомилася. Від місцевої електрички до воріт готелю її доправило таксі. Хоча пригоди і були на першому місці - іти від платформи через ліс - не ризикнула. Сонце поволі сідало за горизонт, між деревами згущувалися тіні: їх холод відчутно лоскотав оголені литки. Дівчина була одягнена в мішкуваті бриджі зеленого кольору та кофтину з довгими широкими рукавами. Ліза завжди називала такий стиль «вилізла-з-американського-серіалу», адже вкупі з кошлатим каштановим колоссям вона виглядала саме так.

Ванда міцно стисла руків’я валізки, вглядаючись в химерний маєток. Він був неймовірний: чотириповерхова будівля із темної цегли, прикрашена виступами та статуями левів; фасад мав безліч завиток і нерівносте; привертали увагу майже чорні віконні рами. Було щось таке, що вдихало в нього життя і робило не просто будівлею. Можливо, справа в історії, можливо, в атмосфері місця. Дівчина витягнула телефон і зробила кілька знімків фасаду.

На сходах біля дверей юрмилися люди – мабуть також щойно прибули. Ванда подумала кілька хвилин, а потім вирішила зробити фото збоку, щоб закинути щось в сторіс та навести хвилю зацікавленості. Вона звернула ліворуч на гравійну доріжку та мала намір робити фото збоку саду.

Правда, про наявність валізи вона подумала не одразу, але вже була тут. Ось так, якщо чесно, дівчина пояснювала більшість речей у своєму житті: я вже тут, я вже йду по цій доріжці, звертати з неї нема сенсу. Найцікавіше, що саме так вона переїхала до Києва, закінчила академію мистецтв, навчилася кататися на велосипеді й купила безліч непотрібних речей. Блог створювався так само, але з більшою дрібкою ентузіазму.

Раптом хтось верескнув. В жилах миттєво похололо, змушуючи заклякнути на місці. Треба було негайно щось робити – вона увімкнула камеру і кинулася на звуки. Під вікнами хтось борсався, тріщали гілки. Ванда добре знала, що привиди не крекчуть так, наче їх щойно хтось відлупцював. Всупереч очікуванням, дівчина все ж скрикнула – виключно від ввічливості: очима побитої собаки на неї дивився напівголий рудий хлопець.

- О, Господи, - долонею прикрила очі, але майже одразу ж розсунула пальці.

- Боже, я дуже прошу вибачення, - хлопець заквапився на підйом, але замість піти глибше, вгруз у гіллі ліщини, презентуючи половину голого заду.

Ванда не знала куди дівати очі.

- Святі, я не дивлюся.

- Я лише голий.

- Всього лиш.

- У мене простирадло.

- Слава Богу.

- Але воно заплуталося.

- Господи, що я тут досі роблю, - Ванда прибрала долоні з очей і тепер просто вирячилася на гніздо з рудого волосся.

- Я виліз з вікна, - якби він не мав настільки серйозного вигляду та переляканих очей, Ванда подумала б, що це тупий розіграш.

- Користуватися дверима стало не популярно?

За хвилину, з гори, на його голову посипалися зіжмакані речі. Ванда підняла голову, щоб побачити хто це був, але встигла помітити лише кінчики білявих пасем.

Хлопець анітрохи не виглядав здивованим. Скидалося на те, що такі польоти практикувалися щодня.

- Мене звати Микола, - він простягнув руку, так і знаходячись напівлежачи в чагарнику. Простирадло прикривало лише найцінніше. – Але в Польщі мене кликали Ніколасом, тому я більше люблю коротке – Нік.

- Ванда, - дівчина влізла в компанію до поломаного гілля і простягнула руку у відповідь.

- Допоможеш?

- Тільки пообіцяй тримати цю ганчірку як слід.

Хлопець захихотів, але виконав умову. Після кількох хвилин вовтузіння, Ніку таки-вдалося вибратися.

- Тобі пощастило, що це не акація.

Він натужно звів брови, вочевидь уявляючи свій роздертий зад. З речей, які впали додолу, вдалося знайти сорочку та штани. На взуття шалена коханка поскупилася.

- Ти підеш босий?

- А у мене є вибір? – Нік посміхнувся досить чарівною посмішкою. – Я не бачив тебе тут раніше. Сьогодні приїхала?

- Я не думала, що відвідувачі готелю повинні знати один одного в обличчя.

Вони вийшли до квітників з фонтаном та бетонним мощенням. Де-не-де уже підсвічували садові ліхтарі.

- Не повинні, просто я живу тут трохи більше року. Я проводив реставрацію «Мілени» і зараз допрацьовую ще деякі моменти в інтер’єрі.

Ванда зрозуміла, що зірвала джек-пот – у цього хлопчини сто відсотків є фото маєтку до реставрації та історії за час роботи.

- Супер! А тепер ти допоможеш мені.

Нік здивовано звів очі.

- Так швидко? Я навіть не запропонував відплатити за твій жест доброї волі.

Попри зауваження, в його голосі звучали веселощі.

- Я авторка містичного блогу і приїхала сюди заради крутих історії. Мені цікаво та потрібно все!

На цей раз хлопець спохмурнів. Від веселощів не залишилося і сліду.

- Не раджу тобі це афішувати. Папарцці тут не люблять, - Ніколас встромив руки в кишені і оглянувся на котресь з вікон. Імовірно, на те, з якого випав. – Навіть інтерв’ю, які дає Вацлав, ідуть виключно по його сценарію. Не бовкай зайвого – ти фотограф, не більше, оскільки за камеру доведеться пояснювати.

Захват повільно перетікав у пересторогу – стає дедалі цікавіше.

- Ми незнайомі, навіщо попередив?

На його обличчі знову з’явилася та чарівна посмішка.

- Бо я не гнида. Мені нема резону тебе закладати, а ще не кожен полізе рятувати голого чувака з кущів. До слова, я думав ти волатимеш і збіжиться вся охорона – тоді довелося б туго.

Ванда посміхнулася. Він дійсно не скидався на гниду чи якогось козла, був при гуморі та приємно спілкувався.

- Тоді, дозволь поцікавитися, чому ти виліз з вікна в одному простирадлі?

Посмішка видалася кривою й невпевненою. Він злегка скуйовдив волосся, роблячи кілька кроків уперед.

- Невдала історія кохання.

- Яка скінчилася?

- Скоріше взяла чергову паузу, - Нік розчаровано видихнув.

Вони вийшли на головну доріжку, і зупинилися поруч з кам’яними сходами. Біля дверей стояв швейцар. Ніколас привітався з ним коротким кивком голови.

- Тобі допомогти з речами?

- Не варто, ти допоміг мені з дечим важливішим. А валіза – це дрібниці.

Попри засторогу Ванда почувалася просто чудово. Такого шаленого знайомства у неї в житті ще не було. Окрім того, хлопець був відкритий до спілкування, і якщо вона не ризикне розпитувати ще когось, Нік все одно надасть якусь інформацію.

- Якщо буде твоя ласка – ми познайомилися при більш прийнятних обставинах.

- А я просто фотограф.

Вони потисли руки один одному та попрощалися. Ванда піднялася по сходах і увійшла в розкриті двері. Всередині готель вражав не менш, ніж ззовні. Все було облаштовано в стилі арт-деко: в темних кольорах, по багатому та зі смаком. За стійкою рецепції блогерку зустріла приємна дівчина.

- Вітаю, чим можу допомогти?

На бейджу золотими буквами виблискувало ім’я Тетяна.

- Доброго вечора. Я бронювала номер. Ванда Рамик.

Дівчина щось клацнула в своєму комп’ютері, потім виклала на гладеньке темне дерево магнітну карту в складній книжечці.

- Чудово, пані Вандо – ваш номер типу класік з видом на парадний вхід. У вартість номера входять сніданок, безоплатні напої, інтернет та телевізор. Також сьогодні увечері відбудеться третій прийом на честь відкриття готелю, на який запрошено всіх відвідувачів.

Ванда у нетерпінні підсунула до себе ключ. Чудово, вона навіть встигла на урочисту частину.

- Ваш номер знаходиться на третьому поверсі, ліворуч. Швейцар допоможе донестиречі до ліфту. Бажаю чудово провести час.

- Дуже дякую.

Дівчина передала валізу швейцару у віці та поспіхом попрямувала до ліфту. За мить до того як вона натиснула кнопку, погляд затримався на чоловікові, що підійшов до рецепції. Він з силою гепнув якусь річ на стіл і сказав щось адміністраторці. Ванда не розібрала слів, але вираз його обличчя говорив сам за себе. Чоловік мав широкі плечі і високий зріст. Нижню частину обличчя підкреслювала легка щетина, а вкладене на бік волосся було злегка розкуйовджене. І все би нічого, якби не рушниця, що косо звисала з-за його спини.

Уже вкотре Ванда відчула легкий холодок між лопаток, але цього разу це було щось значно більше.

Імовірно, він помітив незвану глядачку краєм ока, і повернув голову в бік ліфту. Дівчина зустрілася поглядом з темними очима і суворим обличчям. Перший імпульс, який тіло подало мозку – небезпека. Вона поспіхом натиснула на кнопку і повернулася спиною до виходу. Та в дзеркалі на стінці ліфту чудово відображалася картинка залу: поки до біса повільні двері зачинялися, невідомий продовжував свердлити її спину.

«Дідько!»

Ванда не могла пояснити такої реакції, серце немов здуріло, і збиралося покинути її тіло геть.

- Як ти збираєшся писати про містику, якщо так реагуєш на якогось сумнівного чувака?

«Чувака з рушницею, бляха!»

Коли ліфт дзенькнув, попереджаючи про прибуття, Ванда ледь не наробила в штани. Подумки лаючи себе за таку реакцію, вона схопила валізу та попрямувала у пошуках номера.

Коридори готелю були вузькі, освітлення дещо приглушене та м’яке. Варто було зробити кілька знімків, але найбільше Ванда хотіла опинитися в своєму номері. Коли магнітна карта увійшла до спеціального отвору, і двері відчинилися, дівчина відчула, як зі спини злягло як мінімум два здоровенні валуни.

Час прийти в себе.

Тут було дуже тихо, чисто і доволі просторо. Одномісне ліжко з білим матрацом та шовковими простирадлами мигдалевого кольору, білі колони з срібною вставкою, два при ліжкові столики з темного дерева, телевізор, софа, абстрактні картини.

Ідеально.

Ванда припарковала валізу біля дверей ванної кімнати і поспіхом роззувшись, упала на ліжко. Цей день був дуже довгий та досить цікавий. І він ще не закінчився – попереду вітальний прийом від власника готелю.