Пожовкле листя

- Жадан, Забужко, Кідрук! – кричав голос старшої людини. Літній чоловік сидів біля онлайн –кафе і вигукував імена авторів книг, які продавав.

Довга сива борода, неголений і зарослий . Зморшкувате лице, чорні очі та картавий ніс. Майже відсутні всі зуби в роті. Старе лахміття замість одягу. Чорна дірява шапка, яка лежить на столику біля книг. Бездомний чоловік вигукував імена великих письменників, заохочуючи пересічних до купівлі книг. Продає книги з метою, щоб вижити і зацікавити літературою покупців.

Світ дуже змінився від того часу, коли обдаровані українські письменники писали свої великі твори для людства. Сучасність стала більш вдосконалена технологічністю. Крутіші інформаційні чіпи, багатофункціональні протези на всі випадки життя, робото замінні пристрої вбудовані в організм людини, підсилюючи фізичні потреби людини. Крутість в цей час залежить лиш від підсилюючих форм технологічного буму.

Інформація – найсильніша сила. Знання і можливості їх використовувати вийшли на новий більш вдосконалений рівень розвитку у 2062 році. Нанотехнології і біотехнології, радіотехніка і передача великих об’ємів інформації з швидкістю мікросекунди на відстані сотні тисяч кілометрів.

Форми зв’язку вражає власну уяву, а говорити нічого. Часи змінюються завжди. Кожен період розвитку суспільства приносить свої зміни і свої цінності. Спілкування стало зручним до божевільних масштабів. Подзвонити до когось, необхідно лиш натиснути вказівним пальцем на свою долоню іншої руки. Зв'язок завжди є, без жодних проблем в любій точці світу. Раніше, до появи самих крутих гаджетів, люди розмовляли годинами про все що завгодно і це було нормою життя в суспільстві. Люди слухали одне одного і це було класно.

В 2062 році – тенденція скупості слова. І цьому не варто дивуватися. Головна проблема суспільства – це слово. Його не хочуть читати, його не хочуть чути, його не хочуть говорити. Суспільство перестало дбати про свою мову. Акцент зроблений на віртуальну валюту, смайлики і картинки з котиками замість звичайного «Дякую!».

В 2044 році держава повністю перейшла з текстових на віртуальні носії всю базову документацію. Після чого дійшла черга і до освіти. Все навчання перейшло на навчальні комп’ютери і нововведені гаджети. На той час це мабуть було правильно. Треба вчитися по-сучасному. Треба рухатися разом з науковими досягненнями суспільства. Варто вчитися більш краще. Звичайно, нові технології мали покращити можливість кожній дитині розкрити свій талант і досягнути своєї мети. Жаль, але не всі діти проявляють свої вміння і переконання, щодо супер крутого комп’ютера, який зробить вашу дитину генієм, залишилися лише повним нищівним обманом батьків.

Що сталося з системою нових пізнань дитиною світу, лиш використовуючи монітор ноутбука?

Діти забули про книгу. Не варто обманювати, дитина в двох тисячних роках почала прилипати поглядом до екрану комп’ютерної гри «World of Tanks», де ночами знищувала ворожих танків свої Т-34, але приходив ранок і розуміння реальності, моментально переважало над віртуальною грою. Діти не охоче, але читали художню літературу. Навіть, збереглися файли в архівах споруд з інформацією у 2062 році про проведення літературних форумів, де всі охочі купляли книги, і малі, і великі. З фотографій архіву, можна впевнено сказати: «Молодь читала! І їм було цікаво!». Гра у 2001 році і гра у 2062 році – ігри залишаються бути іграми, звичайно чим новіша гра, тим у неї краща графіка і сюжет, але вона залишається бути просто грою для дозвілля.

Яка причина ? Чому перестали читати ? Чому забули про художню літературу ?

Держава розвивалася у технологіях, але не в моралі. Не сприяння влади народу розвитку своєї мови, своєї культури призвело до духовного занепаду нації. Хоча про яку націю можна говорити ?

Люди раніше теж цуралися своєї мови і ненавиділи свою культуру. Хтось з попередньої влади говорив: «Яка різниця ?». Він любив свою державу, але не любив свою мову, свою культуру, бо ніхто не сміє говорити «Яка різниця ?» про спілкування іншою мовою на своїй землі, про культурні цінності іншої держави на своїй рідній землі. Ненавидіти своє, полюбивши чуже. Один народ, одна мова, одна культура. Це основа нації.

«Яка різниця ?» - з таким лозунгом державі стало начхати на цілий культурний світ свого народу.

З 2044 року всі книги перевели в електронні варіанти і аудіо книги. Звичайно, це стало більш зручно у використанні, але…Молодь не стане слухати аудіо книги і читати книги на своїх гаджетах, бо у них є вибір. Гра, соціальні мережі, кіно і серіали. Художня література з роками втрачала свою актуальність. Причиною стала втрата необхідності молодій людині читати. Думати, красиво говорити, сприймати інформацію, вести дискусії на різноманітні теми. Людина перестала цього хотіти.

Для розвитку свідомості людині необхідна книга! Без літератури людина втрачає свою головну зброю поміж інших. Знання – це сила, яка зникає без читання книги.

У 2052 році всі літургії церковних обрядів перестали існувати у паперових носіях. Лишилися електронні молитви і повне, поступове винищення всіх віросповідань. Завдяки науці можна пояснити все навколо. Це не зовсім точно, але як причини не вірити в Бога досить значна. Люди перестали вірити у Всевишнього. А для чого ходити в Храм Божий, якщо можна прочитати молитву картинками, не виходячи з туалету ? З кожним роком людей, які ще мали віру у Творця, меншало і зникала віра…

Віра, книги, культура, а на заміну прийшла Величність Технологія…

Думки про збагачення своїх статків, без емоцій і без любові до життя.

- Дитинко, купи книжечку, - попросив бідненький чоловік у прохожої, який вже порядком замерз на вулиці. Сьогодні його вже двічі виганяли працівники порядку через заборону продавати «словесні матеріали» в паперових примірниках. Заборона продавати книги.

Їх не хочуть, навіть бачити в очі книгу. Штраф не виписали. Жалість ще присутня у серцях людини. А що візьмеш у бездомного ?

- Ні, не стану купляти, - гнівно промовила дівчина. Вона на хвилинку зупинилася неподалік від столика з книгами літнього чоловіка і почула його прохання, щодо продажу своїх книг і миттєво відповіла йому, але в цей момент у неї появилася цікавість…

- Дядьку, а ви чули, що друкована книга вбила ліси? – запитала вона у бездомного.

- Пишуть в довідках, що потрібно велику кількість дерев знищити, щоб виготовити одну книгу, - продовжила говорити дівчина до старого продавця художньої літератури.

- Ліс знищила людська жадність і байдужість до живої природи. – відповів бездомний. Це питання, так як і докази взяті з архівів жодним чином не здивували його, бо сучасні методи знищення духовності використовують будь-які нісенітниці заради своєї мети. Тупість народу. Не думаючих людей легше керувати.

- Книги – це життя душі людини і ніякої шкоди деревам вироблення паперу не спричинили, - промовив чоловік.

- Я тобі більше скажу, в 2031 році наші українські вчені придумали виготовляти папір із опалого листя, а саме таке виробництво допомогло зменшити викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря при його спалюванні, - продовжив розмовляти з дівчиною старий чоловік.

- Цей винахід, хоч трішки допоміг природі, - сказав бездомний.

- А це як? – здивовано, запитала дівчина. Вона весь час не зводила свого погляду з чоловіка. Їй було шкода людину, але не могла зрозуміти для чого бездомний так відчайдушно захищає книгу.

- Восени, люди спалювали опале листя. Дерево готувалося до зими, а паління їх листя завдавало шкоду повітрю димом від горіння, - відповів старий чоловік.

- Люди перестали любити книгу, - сумно сказав чоловік.

Дівчинка стояла біля бездомного продавця художньої літератури і була сильно вражена почутим від нього. Вона не хотіла вірити, що вчені робили все заради створення книги. Заради літератури і природи. Їй лише 12 років, і вона роздивлялася книжки на столику з нерозумінням. Думала про себе «навіщо?». Вона не могла збагнути, що дає художня література людині. Деякі з книг були по-справжньому габаритні вагою і не зручні для зберігання і зручного користування при перенесення з місця на місце. Жодної назви дівчинка не могла згадати. жоден автор не був їй знайомий, але якесь дивне відчуття у неї було. Можливо, глибоко в душі, вона хотіла познайомитися з неймовірним світом книги, але пояснити свої почуття не могла.

- Що мені дасть книга? – запитала дівчинка у чоловіка.

- Все, - коротко відповів продавець.

Дівчинка метушилася біля столика з книжками. Лише дивилася на продавця і на книги, але брати в руку книжку боялася.

Літній чоловік роздивлявся молоду дівчинку з неабиякою цікавістю. Досить рідко люди взагалі звертають на нього увагу, окрім патрульних працівників, які його виганяють з кожного місця. «Не мішай! Це нікому не потрібно! Це нісенітниця» - здебільшого з цими словами з ним спілкуються люди, а також велика порція нецензурних слів. А тут дивно йому стало. Можливо, причина в юному віці дівчинки, хоч дітвора теж не однократно кидала в нього каміння з криками: «Ці листки запхай собі …». В душі у немічного бездомного чоловіка появилася надія при спілкуванні з дівчинкою. І навіть не про заробіток мова йде, хоч поїсти не помішало б, а про читання молоді. Голодувати він привик, але отримати надію щодо читання дитиною книги. Він хотів, щоб вона читала. Чоловік не знає і ніколи не буде знати дівчинку, але він в думках мріяв, щоб вона почала читати художню літературу. Книга повинна бути необхідною для всіх.

- Вибачте, іншим разом, - промовила дівчинка і неспішним кроком почала віддалятися від столика з книгами. Вона ще декілька секунд не зводила погляду з друкованих книг. Дівчинка сама не розуміла, що вона хоче і чому не може байдуже піти від книг.

Бездомний засмутився швидким прощанням з ймовірним покупцем, але великої надії на продаж книги у нього не було. Надія була лише щодо читання дванадцятирічною дівчинкою художньої книги. Він прекрасно розумів про відсутнє бажання читати у молоді, але сильно хотів цього.

- До побачення. – попрощався продавець книг з нею.

Минуло декілька хвилин після зустрічі між бездомним і дівчинкою. Чоловік поринув у свій світ самотності, лиш доносився шум падаючого листя від парку відпочинку, що напроти онлайн – кафе, де зараз мерзне продавець книг. На дворі золота осінь. Листя жовтої окраси опадають навколо. Вітер гуляє ними по милих велосипедних доріжках парку. Холодний вітер пронизує бідний одяг бездомного.

Осінь. Пожовкле листя навкруги. Бездомний поринув у світ художнього пера великих українських письменників. Надія залишається надією на повернення любові до книги у людей…