Тіні минулого

Тема 188:

МОЛОДА, ВАГІТНА ЖІНКА, ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО БОСОРКИ, БО ЇЙ НАГАДАЛИ, ЩО ДИТЯ ПОМРЕ, ПІСЛЯ НАРОДЖЕННЯ.

Дарина, та частіше просто Даша, усміхаючись усім зустрічним, крокувала квітучою вулицею. Саме цвіли каштани, що тяглися вздовж дороги, аж до її будинку.

Ще з дитячих років Даринка уявляла, що це старовинні канделябри, на яких висять газові лампи, що освітлюють дорогу до палацу. А вона мов Попелюшка спішить на свій перший бал...

Іноді вона торкалася свого, ледь помітного животика, й усмішка сяяла на її обличчі. Вона згадувала про знімок УЗД, який вона покаже коханому, щойно повернеться додому. На знімку їхня крихітка, ще ледь помітна, але вже така гарна!..

Дарина раптом помітила жінку, яка на неї пильно дивилися. Погляд старої циганки спантеличив й трішки налякав молоду жінку. Стара, але ще доволі красива циганка була вбрана у барвистий, багатошаровий одяг. Сиве волосся, що вибилося з під яскраво-червоної хустки з китицями, додавало якоїсь загадковості жінці, що уважно вивчала Дарину. Вона наче магнітом притягувала (і це було майже фізичне відчуття) до себе.

Інстинктивно Даша прикрила живіт сумкою, схилила голову і хотіла прослизнути якомога швидше повз циганку. Та глянувши у її зелені очі, вона зупинилася, її ноги мов прикипіли до асфальту.

Стара взяла ліву руку дівчини, подивилася на долоню, хитнула головою і з сумом мовила:

— Дарино, після народження, твоя донечка помре! Шукай босорку Євдокію, з карпатського краю. Тільки вона допоможе вам запобігти горю...

В очах молодої жінки потемніло, наче хтось накинув на голову чорну хустину. Серце упало до п'ят, а потім загупало у скронях. В голові билася лише одна думка: "Такого не може бути! Лікарка говорила, що все в нормі!?."

Коли Дарина оговталася, стара зникла, мов розчинилася в повітрі. Жінці здалося, що то не каштани цвітуть, а свічки горять обабіч дороги. У вухах лунало: "Шукай босорку Євдокію!"

Решту дороги вона не пам'ятала, розпач і безупинні сльози туманили очі. Руки тремтіли й вона ніяк не могла відімкнути вхідні двері. Коли Роман їх відчинив, Даша майже впала в руки чоловіка. Він міцно обійняв бліду дружину, поклав її у ліжко і налив гарячого чаю.

— Розповідай, кохана, що трапилося, що тебе так налякало? З нашою дитиною все добре?

Даша віддала знімок.

— Ось наша крихітка. Зі слів лікаря з нею все гаразд, але...

І вона розповіла про несподівану зустріч з зеленоокою циганкою.

— Не звертай уваги! Ну бовкнула стара, заробити хотіла. Я довіряю лікарям.

— Але вона знала моє ім'я і сказала, що у нас буде дівчинка! На УЗД ще нічого не видно. Я дуже хвилююся!

— Я поряд, кохана! Все буде добре.

В ніч, перед черговим оглядом у гінеколога, Дарині наснилася бабця з лицем у бородавках. Сиділа стара на лавці біля біленької хатини. Вбрана вона була у вишитий гуцульський одяг. Бабця перебирала трави, а біля її ніг скрутився рудий кіт.

Очі! Ті самі зелені очі, що були у циганки, пильно дивилися на Дашу.

— Часу залишається все менше й менше! Я чекаю на тебе!..

В коридорі поліклініки до Дарини підбігло усміхнене зеленооке дитя.

— У вас буде дівчинка!?- запитала малеча.

— Євдокійко, я давно тебе шукаю! Більше не тікай, будь ласка! - почувся голос схвильованої жінки.

Мама взяла за руку свою доню і вони пішли коридором. Раптом мала озирнулася, з під її брів блиснули зелені оченята!

Огляд завершився. Молода лікарка звернулася до літньої медсестри:

— Євдокіє Петрівно, роздрукуйте, будь ласка, Дарині фото її чудової дівчинки!

Дашу, аж в жар кинуло. Втретє за короткий час те саме ім'я, почуте від циганки. Думки роїлися в голові...

— Хто це? Може цілителька, мольфарка. Саме про мольфарів вона бачила передачу по телевізору. Але де шукати цю Євдокію!?

Вдома Дарина розповіла про свій сон і дивний збіг Романові. Чоловік сприйняв усе доволі серйозно, і подружжя почало збирати інформацію.

Роман робив запити через інтернет, а Даша дзвонила до рідних та знайомих. Саме її бабуся й дала ниточку надії, згадавши розповідь своєї шкільної подруги про те, як босорка Євдокія допомогла їй в скрутний час.

Молодята почали збиратися в дорогу.

Цієї ночі Дарині наснилася молода красуня. У дівчини було красиве, але неслухняне кучеряве волосся заплетене у дві тугі коси, обвиті кольоровими стрічками. На плечі у неї сиділа сіра пташка. Красуня підняла зелені очі й майже крикнула:

— Спіши! Часу вже майже не залишилось!

Роман взяв відпустку на роботі. І вони вирушили потягом спочатку до Львова, а потім автобусом до гірського селища, з назвою Старі Мухомори.

Був пізній ранок, коли вони добралися до місця.

— Старі Мухомори - це крайнє селище, далі автобус не їде... Вам ось сюди! - сказав дідусь, який показав молодому подружжю стежину, що приведе до босорки.

Тримаючись за руки молодята рушили під гору. Туман осів у долину. Здавалося, що вони бредуть по хмарах. Особливого враження додавали промені сонця, які пробивалися, наче знизу, спалахуючи у краплях роси між травою і на голках смерек.

Раптом туман зник, і Роман з Дариною опинилися прямо перед чепурненькою білою хатиною. На порозі стояла жінка. Як у сні Даші вона була вдягнена у вишите вбрання, а на голові була, чудернацько вив'язана, хустина. На лиці виднілися бородавки, а на плечі сиділа сіра пташка. То була зозуля. В ногах жінки крутився рудий кіт. Це була босорка Євдокія.

— Вашій біді ще можна зарадити, якщо ви докладете певних зусиль,- зненацька заговорила чаклунка й запросила гостей до хати.

Роман з Дариною зайшли до затишної оселі, в якій відчувався запах сушених трав та грибів.

Босорка принесла дві чашки чаю й поставила їх на стіл перед подружжям.

— Пийте чай і уважно запам'ятовуйте все, що побачите,- сказала Євдокія і наче розчинилася у повітрі.

Чай мав дуже приємний трав'яний смак. З кожним ковтком

тривога танула, звуки зникали, їх місце займали хиткі образи.

Дарина побачила сільську вулицю. Була рання зима, вже випав сніг. По дорозі котилися кілька підвід. Якісь люди тягли з кожного двору клунки (Даша не могла розгледіти, що саме вони тягнуть, все було розмито, але загальна картина вгадувалась). Дехто вів на налигачах корів, дехто за вуздечку вів коней. З деяких дворів гнали свиней, яких вантажили, як і клунки у вози. Корів і коней прив'язували до підвід. Селом котилося голосіння і прокльони. У крайній хатині, на порозі, стояла вагітна молода жінка, а до неї тулилися троє маленьких дітей. Молодиця благала чоловіка у шкіряній куртці:

— Василю, залиш хоч трохи картоплі та борошна, не доживемо до весни, до зелені...

Але той лише реготав і шипів мов змія:

— Здохнеш зі своїми вилупками, ти ж знехтувала мною, Оксано. А Василь тепер влада!

Картина раптом змінилася. Холодна хата, породілля замотує новонароджене дитя, синє від холоду й слабкості, у лахміття. Пологи були важкі, кровотеча не припинилася. Останнє, що побачила Оксана, це голодні оченята своїх дітей...

Роман побачив розвалену церкву, охоплену полум'ям, та дзвони, які валялися на землі. У диму наче витанцьовувала якась тінь, що топтала церковні книги...

Нарешті обоє прийшли до тями. У Дарини цокотіли зуби від холоду і жаху від побаченого. Роман був червоний, наче стояв близько біля багаття.

Євдокія пояснила видіння, наче сама була там присутня.

— Ти бачила здирання боргів за продрозкладкою у 1921 - 1923 роках. Василь, Дарино, твій далекий предок, який жорстоко помстився дівчині, що відмовила йому, та вийшла заміж за іншого. Її троє старшеньких вижили, бо сусіди віддали їх у сиротинець. А Оксана та її новонароджена донечка померли від голоду й холоду. Знайди нащадків Оксани та попроси у них пробачення. Встигнеш, твоя дитина виживе! Не встигнеш, на те воля Божа.

– Твій, Романе, предок осквернив Божий храм. Його відбудували у вашому містечку. Піди до храму, настоятель підкаже тобі, що треба зробити. Всі діяння записані у книгах кожного роду, нічого не списується, за все є розплата, яка лягає на плечі всіх членів роду. Якщо справитесь з такою ношею, ваша сім'я лише зміцніє. Діти зростатимуть у любові. Дарино, ти хотіла знати чому зозуля? Вона допомагає мені, та відробляє борг за підкинутих дітей. А кіт – це мій провідник у світі духів! Хай вам щастить.

Босорка лагідно, підштовхнула молоде подружжя до стежки, а зозуля закувала, даруючи багато років життя.

Дарина знайшла нащадків Оксани, одного аж в Італії й вимолила прощення. Вона народила здорову дівчинку.

Роман залишок відпустки працював на відбудові церкви у глухому селі. У сім'ї знову чекають на поповнення!

КІНЕЦЬ.