4
Минуло зо два тижні перш ніж стався наступний випадок. Я уже щасливо забув про свою балаканину і нічого не підозрюючи жив собі в своє задоволення.
А от Саша ні. І поки я був тиждень в таборі, він розповів все це іншим, своїм друзям. Так, що коли я приїхав нарешті додому, то про так званих ілюміїв (як я їх назвав) знали вже всі малі на вулиці. І мали страх лазити десь хащами.
Одного дня, я собі сидів біля вікна і дивився телевізор. Раптом в хвіртку постукали. То були малі. Хлопці закликали мене до себе.
– Ти знаєш, ми тут гуляли і побачили, що в тих хащах – один з них показав рукою на старі зарослі, котрі ніхто ніколи не чистив, – щось велике зашурхотіло.
Ну ясна річ, що я геть забувши все сказане раніше, хотів їм сказати, що там нікого ніде нема. і мало не сказав. Вчасно рот закрив.
– О так-так, там всяке може бути! – підтримав їхній страх я. – Я ж вам казав, що вони є!
Попутно, я ще щось їм там розказав. І з відчуттям глибокого, аморального задоволення пішов додивлятися фільм.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!