Воїтель Моравії

Ім'я моє - Сідрік Куравський,

Серед цих темних джунглів я лиш блукалець бідний,

Що життя за звільнення людських земель від лиха змієлюдів віддати був готовий!

Свого часу я з Тінистих Гір спустився,

В золотих степах із королевою Малґою радо зустрічався,

Із нею не прагнув я битися,

А про вічний союз наш я домовлявся,

Бо від Матері-Природи наші народи на цей світ народилися,

І хоч вчення наші зі степовою ріднею розійшлися,

Проте низовики горянам завжди братами й сестрами доводилися!

Разом із ними лихо Мороку ми долали,

Разом і жорстокість камарантів зустрічали,

А коли під Вільшанськом змієлюди нас обложили,

То Малґа й люди її за нас першими життя там поклали,

Камарантів нещадно рубали,

Дорогу до свободи нам проклали!

Моя пані світозарна,

Малґожата Божественна,

Я вічно буду дякувати тобі за спасіння,

В молитві ніжній тебе згадувати,

Цю землю прекрасну, по якій ти колись ходила,

Тепер я буду цілувати й обіймати!

Ти провідницею волі Аґнії при житті стала,

А Аґнія ж - то нашої Матері-Природи мудра донька була,

Твоя хоробрість й міць, о, Малґожата,

Й мені нагадала про всепрощення лагідної Матінки!

Так невже я дам ворожим камарантам богині нашої завіти порушити?

Невже наважуся пам'ять Святої Малґи нахабно зганьбити?

Невже вороги наші будуть потішатися, як королеву вільних аґрестійців вбивали?

Ні, цьому не бути!

Я здатен особисто свою честь богам та смертним явити!

Саме тому приймаю я запрошення імператора Ейталіона,

Разом з вірними людьми своїми на камарантську Ґардаріку я буду наступати,

Навічно ті східні джунглі від ворога присутності звільнити,

Той мир та спокій, що Матінка-Природа нам заповіла, врешті людям принести,

Від нелюдей-язичників їх надійно захистити!

Ми, моравці, хоч і зростом маленькі,

Але на полі битви хоробренькі,

Зайшовши вглиб Ґардаріки,

Вздовж кришталевих вод Вести-ріки

Ми камарантів сили хоробро зустрічали,

Неслися за мною в бій всі моравці,

Не відставали й імператора недійці,

Блискучі обладунки на сонці грали,

Мечі й списи в наших руках пісню слави співали,

Коли ми їх на голови камарантів рішуче опускали,

Безжально ворогів ми все рубали,

Милості їм не дарували,

Бо камаранти вже давно моравців у свою окупацію, як худобу, заганяли,

Нас від степових аґрестійців відділяли,

Нам смерть та горе принесли,

Найкращих, як Малґа, навіки погубили!

Під захистом Матінки-Природи ми переможемо,

Страху змієлюдям не покажемо,

Ми їх навічно за Сідарум відкинемо,

За Магічну Аномалію раз і назавжди відженемо,

Мир та гармонію на ці землі принесемо!

Напирайте ж на язичників, воїни Моравії!

Не полишайте ж ви надії

На приборкання цих непривітних земель,

За честь та волю ми тут власну кров проливаємо,

Для свого народу нову землю здобуваємо,

На якій не одне покоління виростимо,

Що буде завіти Матінки-Природи вічно оберігати,

Про діяння попередників добре пам'ятати!

Камаранти теж не прагнули так легко Ґардаріку союзним військам нашим віддавати,

Вони темною магією нас проклинали,

Списи в тіла людей метали,

Отруєними стрілами засипали,

Щільно й хоробро власними тілами своєї богині ідоли закривали,

До нас нахабно кричали:

Ɖu ne āgyfaþ ūnsara lanta fremlingum! Betra ys wir swelgēaþ blōd fēondlic, swā þæt Sney'Kīn blissige!*

Ми відважно на камарантів напирали,

Вони ж, у відповідь, нас теж тіснили,

То ми їх в джунглі гнали,

То змієлюди нас за болота відступати змушували!

Але моравці не збиралися так легко здаватися,

Вночі ми знову на ворога посунули,

Із військами імператора Ейталіона у рішучому наступі воз'єдналися!

Попереду війська моравського там я на коні виступав,

За собою на бій народ свій кликав!

А моравці позаду все гукали:

"Найтіель боронить тебе лагідною рукою,

О, вождю Сідріку, вірний Воїтель Моравії!"

Воістину, богиня ходить серед нас на полі битви,

Рукою стріли вона відвертає,

Нашим коням та воїнам наснаги додає,

А ворожу богиню геть відганяє!"

В очах Матері Святої ми всі рівні,

Для неї ми діти рідні,

І її любов для кожного моравця дорожча за всі світові скарби!

Найтіель нам з новим світанком нарешті посміхнулася,

В серцях наших знову сила прокинулася

І ми в рішучому нападі ворогів прогнали ген до морських низин,

На своєму шляху міста ворожі спалюючи,

Ідоли Сней'Кін руйнуючи,

Її владу тут назавжди стираючи!

І ось вже союзні війська до білого пляжу вийшли,

На нас там знову камаранти чекали,

То вирішальний бій для нас усіх був,

В цій низині ми мали переваги, атакуючи ворогів з висот,

Змієлюдям же не було куди тікати,

Позаду лиш море, попереду смерть на них радо буде чекати!

Йдучи вогнем та мечем по цим землям,

Нові міста вирішив я заснувати

На тому місці, де ворожі фортеці колись височіли,

Моравці радо там Лодомерію, Боґемію та Кейстут побудували,

Швидко й човники на ріку Весту тут спустили,

Водні шляхи моравці вміло осідлали,

Адже наші боги нас до цього дня провадили,

Щоб врешті й моравці власний дарований край отримали й у союзі з Аґрестією жили!

Нам перемогу на своїх крилах Матір Всього Сущого несла,

Богиня зримого та незримого!

Нові землі ми Моравською Аґрестією назвали,

Але камарантів наша присутність не задовольняла,

Чинили їхні війська нам спротив,

Аж поки сюди до моря ми їх не витіснили рішучими діями!

В останній битві з камарантами тут ми зійшлися,

Рубали їх та палили, аж поки більшу частину їх не розбили,

Інших же на човни посадили

Та й на Фалінесті відіпхали,

Щоб й духу зміїного тут не чути!

З тріумфом ми до захопленої ворожої столиці в'їхали,

За моїм наказом моравці все тут перебудували,

На ямшитових верхівках дубів дивовижна Мезаріча виросла -

То столиця вогнів й таємничої краси природи,

В ній намісником королеви Аґрестії я посів,

А ці землі нам сам Ейталіон в якості нагороди подарував,

Бо кожен моравець за її звільнення тут свою кров проливав!

Я той, кого називають Сідріком Воїтелем Моравії!

З моїм вірним списом Арканоном я всі битви пройшов,

У Тінистих Горах свободу народу боронив,

Для звільнення Вільшанську з-під облоги камарантів стільки зусиль доклав

І врешті тут, на сході, змієлюдів за море я прогнав!

Всією Моравію чудова новина поширилась,

Про те, як Сідрік, вождь моравців,

Хоробро з камарантами боровся,

Ні разу від битви з ними не відступився,

І в кінці над камарантами славетну перемогу здобув,

Свій власний народ до тінистих джунглів привів,

Чудові нові міста тут заснував,

І намісником королеви Маґди зробився,

Трон Мезарічі посівши!

Щастю людей не було меж,

Коли засновано було Східну Моравію,

Нарешті, дві Аґрестії знову зможуть жити в мирі своїх богів разом,

Об'єднавши два свої народи в один

І королівства теж зробивши єдиним та непорушним!

З величним тріумфом на своєму поні

Так у завойовану Ґардаріку вступав Сідрік Переможець Камарантів,

На кінчику свого списа він ніс свободу, надію й віру священну,

Котрі він все життя так рішуче відстоював!

"Я - Сідрік Воїтель Моравії!

Я той, хто завойовує та перемагає,

Коли прапор гордої гірської Моравії на вітру Аґнії за моєю спиною літає!

Що за чудовий день для вірян Найтіелі,

Нарешті побачити,

як криваві слуги Сней'Кін

від страху за море починають тікати,

Наш народ та імперію людей тихцем проклинати,

А ми завжди на повернення камарантів будемо чекати,

Щоб раз за разом їх знову проганяти!"

Королева Маґда, прибувши зі своїм почтом на коронацію Сідріка, таке йому сказала:

"Ти зайняв місце, уготоване тобі богами,

Тебе я вітаю, о Сідрік Воїтель,

Багато років ти матері моїй служив,

А тепер вповні за жертву її під Вільшанськом ти віддячив,

Борг моїй родині вповні повернув!

Місіонером я до Моравії прибула,

Світле мирне слово Аґнії із собою принесла,

Від жахів кривавої війни дух моравців вилікувати прагнула,

Проте, в цих джунглях я титул Квітки Вітру за це отримала,

Але нікого в аґнізм не навернула,

Адже тут священна віра в Матінку-Природу сильно жила,

Вона вам і землю цю дала,

І від лиха захистила,

Вона ж моравців від темної плями зла лікувала,

Найтіель - то ж мати нашої Аґнії,

Тому й мирно будуть співіснувати наші дві релігії,

Як вічним та непорушним залишиться той союз Аґрестії та Моравії!

Ці східні землі по праву крові й честі тобі богинею даровані,

Так слався ж у віках, Сідрік Воїтель Моравії,

Той, хто привів свій народ додому,

Той, хто над камарантами рішучу перемогу здобув,

На довгі роки нам всім мир та спокій приніс!"

"Я - Сідрік Воїтель Моравії!

Для мене честь в себе приймати королеву Аґрестії!

На боці нашому правда Богині-Матері була,

Вона присутність кривавої Зміїної Королеви тут не схвалювала,

Саме тому нас на схід своїм співочим голосом Найтіель покликала,

І нам розгромити камарантів остаточно допомогла!

Мій спис палав її вогнем,

Коли на полях битви вигравав велично я конем,

В серці праведний гнів богині до загарбників відчував,

Правду, честь та свободу вільних народів я тут захищав,

Усіх в своїх очах зрівняв,

Нікого не забував!

Завдяки Матінці-Природі, а не мені, простому смертному,

Ми виграли цю вирішальну битву за існування людства на цих землях,

Своїми трудящими руками з руїн Нову Моравію побудували,

В ній мир та злагода знову запанували,

Хвалу богині ми радо тут співали,

Серед блакитного небесного склепіння та зелених лісів її природні храми стояли,

Вони для кожного відкритими були,

Адже слово Найтіелі в кожному із нас живе,

Воно ніжне та турботливе..."

А якщо знов ворожі кораблі за

горизонтом моря з'являться,

То знову потреба у Воїтелі Моравії виникне,

Знов до бою за собою він всіх моравців гукне,

Надію й хоробрість до наших сердець поверне,

Ворога полум'яним списом рішуче зустріне,

Будь-які ворожі сили геть за море віджене,

Моравію ворогам на поталу ніколи не полишить!

Примітки

*Ми не поступимося своїми землями чужинцям! Краще проллємо кров ворожу, щоб Сней'Кін раділа!