Записане водою

Зі мною це вперше сталося в душі. Разом з гарячою водою, мого тіла торкнулося слово. Воно прийшло само. Я його не кликала. Скоріше гнала якнайдалі. Але воно не покидало. Я просила аби краплі води змили цю маленьку, незначущу думку. Я знала. Знала. Знала.

Якщо я почну записувати, то більше не зможу зупинитись.

Це таки відбулось. Взяла папір. Заплющила очі. Рука почала виводити хаотичні закарлючки на папері. І так хвилин десять. Відкрила очі, сподіваючись не зрозуміти нічого.

Дідько! Навіть із заплющеними очима вийшло розбірливо.

Ну все. Назад шляху немає.

Це було народження першої глави. І мого книжково-психічного розладу.

***

Реальність потроху зникала. Точніше вона існувала, але скоріше була лише фоновим шумом. Я дихала повітрям героїв книги. Я жила їх життями. Я робила їх помилки.

І це було неймовірно.

***

Образ головної героїні з’являється сам по собі. Я навіть не напружуюся над його створенням.

Це є я.

Зі своєю психологією.

Зі своєю світобудовою.

Зі своїми самоповторами.

Меридит

“Слухати Parov Stelar. Перекладати слова з однієї коробочки для сірників у іншу. Переплітати літери з нотами. Хай в уяві. Хай в мені. Хай…

Куди подіти 38 дерев’яних смужок, замість яких тепер слова? Слова, нанизані на нитку голосу.

Людство замислюється над важливими питаннями щодо війн, хвороб… Але чому ніхто не звертає уваги на таке важливе питання: “Куди подіти сірники, якщо коробка з-під них заповнена словами?”

Я знаю, лікарю, що це звучить дивно, але хоча б ви розумієте важливість та значущість цього питання?

Зміна треку. Зміна коробочки. 38 клаптиків паперу переїжджають у нову домівку, а ці кляті сірники так і залишаються безхатьками.

Я не впевнена, що покажу вам цей лист, краще прибережу його для Поета. Він принаймні не дивиться на мене таким осудливим поглядом як ви.

Новий ритм. новий дім. Старі безпритульні.”

***

Кирило. Ні.

Ростислав. Ні.

Михайло. Ні.

Валерій. Ммм… Можливо.

Святослав. Я вже дуже близько до потрібного імені персонажу.

Ростислав. Ні.

Звучання не таке як я собі уявляю.

Станіслав. Так! Це саме те, що я шукаю.

Пробач, Стасе. Найближчі вісімдесят глав тобі не буде спокою.

Станіслав

«Жити за звичкою. За інерцією. Просто плисти за течією. Знаходити відраду в роботі. Забутись. Загубитись. Віднайтись.

Я тікаю. Останні десять років свого життя. Тільки те й роблю, що тікаю.

Тікаю від спогадів.

Тікаю від болю.

Тікаю від себе.

Багато чого собі забороняю.

Забороняю думати про будь-що окрім роботи.

Забороняю слабкості.

Забороняю… спогади.

Я ні на що не сподіваюся.

Я нікому не вірю.

Лише собі.

Ну… і можливо Меридит.

Так, їй я вірю. Бо…

Бо вона особлива.

Єдине що…

Шкода, що все так сталося.

Після темряви завжди приходить сонце.

Після чорної смуги завжди наступає біла.

Після втрати завжди знаходиш щось або когось.

Вона знаходить «риму», а я знаходжу «її».

Я навіть не знаю чи прокинеться вона знов.

Чи в її свідомості випливе слово любов.

Чи в темряві думок прокинуться нові почуття,

Чи хоча б раз вона відчує СПРАВЖНЮ жагу до життя?

Вона вчепилася зубами у шкіру. Мою шкіру.

Хто вона? Звідки? Що з нею відбувається?

Не знаю.

Але її отримані рани говорять самі за себе.

Мовчання.

Тиша.

Згусток тиші.

Вловлюю звук.

Я чую як гояться рани.

Її рани.

***

Я майже перестаю спати.

Образи міста, в якому зупинилось життя приходять до мене вночі, змушуючи прокидатись і записувати.

Намагання ігнорувати їх марні.

Також приходить і ВІН.

Худорлявий чоловік, одягнений у чорне.

Худорлявий чоловік, якому на лоба постійно падає пасмо волосся.

Худорлявий чоловік, що проводить мене в інший світ.

Світ поезії.

Світ темряви.

***

Поет

«Поезія – це гіпнотичний потік,

що сягає глибин.

Твоєї свідомості»

З усіх слів, що можна знайти в словниках, мене цікавлять ті, котрими звертаються до померлих. Саме ними я звертаюсь до Меридит. Саме ними я настановляю її на шлях праведний. Шлях темряви. Темряви, що приведе її до нового життя. Життя, що втратить важливість. Мені не важливі наслідки того, що вона вчинить. Важливі причини.

Я наповнюю її все моїм нічим.

***

Це оповідання мало б бути написане зовсім на іншу тему, але ці троє не дозволили мені. Кожен день, разом з водою мого тіла торкається слово. Слово Меридит.

Слово Станіслава.

Слово Поета.

***

Врешті, моє слово …