Фан-клуб Гастона

Йти ельфійською стежкою було дивно. Ніби і земля під ногами, і дерева навколо, але відчувається, що все чуже. Молоді люди міцно трималися одне за одного і швидко йшли за провідником. У просвітах між деревами можна було побачити різні пейзажі: ось промайнуло пасторальне поселення з білими будиночками, а там високий мур навколо міста, з одного боку виднілися юрти серед безкрайнього степу, а з іншого неприступна фортеця високо у горах.

— Ми на місці! — оголосив ельф зпустившись на землю. Вони пройшли через другий прохід і опинилися у занедбаному парку біля похмурого замку, під проливним дощем. Вони поспішили заховатися від зливи у найближчій альтанці. З замку чулися звуки битви, і незабаром з вибитих дверей повибігали люди. Дівчата упізнали своїх сусідів.

— Дивіться! Там! — Клод звернув увагу на балкон. Там хтось був. Есмеральда придивилася, і по червоній сорочці упізнала Гастона. Ельф щось забурмотів. Між долонями він утворив кульку світла і запустив її прямо у мисливця. Нічого не сталося. Та Кориця не виглядав засмученим. Він просто з похмурим виразом обличчя не відводив погляду від того, що відбувалося нагорі.

Прискакли Бель з Морісом. Дівчина побігла всередину, а її батька мало не збив жовтий вихор.

— Де ж ви були? Я так хвилювалася! — лепетала Жоржета зтискаючи чоловіка у обіймах, і поливаючи сльозами. Той відсторонився і придивився:

— Я тебе знаю. Ти дочка коваля. Жоржета здається.

— Тааак. — протягнула та розмазуючи по обличчю сльози і дощ.

— Мосьє, ви можете пояснити, що відбувається? — запитала Есмеральда. Розі намагалася заспокоїти подругу. Клод лишився наглядати за ельфом. Старий винахідник, поки його вели до укриття, почав розвовідати:

— Чудовисько виявився хорошим. Він відпустив мою дочку. Але потім прийшов Гастон, називав божевільним і хотів забрати мене. Бе... — Розі поспішила закрити йому рота долонею.

— Більше жодних імен. — і кивнула головою у бік ельфа, чия увага була повністю прикута до битви на даху.

— Дочка моя, щоб довести, що чудовисько не витвір хворої уяви — показала його у чарівному люстерку. Але це не допомогло. Гастон переконав усіх, що чудовисько небезпечний, що він збирається усіх зжерти і треба напасти першим. Нас зачинили. А потім...

Розповідь обірвав вигук ельфа. У миготінні блискавок було видно, що створіння, схоже на одну з горгулій з даху — тримає Гастона над прірвою. Здавалося розлючений звір ось-ось жбурне хлопця. Але ні. Він відпустив його.

На балконі з'явилася тонка дівоча фігура. Бель вже встигла піднятися нагору і простягувала руки до свого колишнього полонителя. Кудлатий звір спритно підіймався до красуні, не помічаючи загрози, що лишив за спиною. Щойно він дістався до перил, як Гастон встромив йому ножа під ребра. Але не довго радів перемозі. Не витримавши рівноваги — брюнет впав.

Дівчата завмерши дивились на повільний політ униз. Гастон звісно той ще покидьок, але спостерігати як твій знайомий ось-ось розіб'ється — дуже страшно. Але за мить до зіткнення з землею ельф зробив рух, ніби підтягує щось до себе — і ось він тримає у руках зайця.

— Тепер будеш ставити капкани? — зло запитав ельф дивлячись у сині очі тваринки. Дівчата видихнули. Хоч як вони не любили Гастона, проте не бажали йому смерті. Хоча не відомо, що гірше — смерть чи вічне рабство у ельфа.

Тим часом на балконі щось відбувалося. Спочатку замість дощу летіло світло. Потім щось щось спалахнуло. Хмари розійшлися і у світанковому світлі замок почав перетворюватися: страхітливі фігури горгулій перетворилися на пустотливих амурчиків, а колючий терен, що обплітав стіни, вкрився ніжними квітами.

— Що ж. — сказав ельф. — Схоже їм вдалося зняти прокляття в останній момент. А шкода. Та думаю це втішить мою хазяйку. Вона давно шукала цей артефакт. — він вертів у руках люстерко.

— Шановний Корице, схоже ви виконали своє завдання. — обережно сказала Розі відволікаючи чоловічка від розглядання завитків на зворотньому боці люстерка.

— Так! Милі дами, на цьому я з вами прощаюся. — він цереммоно вклонився. Дівчата схилилися у реверансі, і навіть Клод кивнув.

Ельф крутнувся на місці і зник разом з зайцем.

Розі ніби щось згадала:

— Пікколо! Братик! — і вона побігла до замку.

Есмеральда теж, про щось задумалася:

— Потц, Потц. Точно! — вона ляпнула себе по лобі. — Це ж моя тітка, мамина сестра. — і вона потягла Клода знайомитися з найближчою (звісно після мами) родичкою.

Лишившись наодинці з Морісом, Жоржета наважилася:

— Знаєте, я давно хотіла вам сказати, що кохаю вас! — і вона міцно поцілувала чоловіка у вуса. Засоромившись вчиненого — лишила приголомшеного чоловіка, і побігла за подругами притискаючи долоні до червоних щік.

Незабаром до замку зійшлися жителі міста. Навіть ті хто раніше намагався взяти його штурмом.

Люди плакали обіймаючи родичів про яких забули на довгі роки.

Розі притискала до себе якогось хлопця, що мав такі ж як і у неї відстовбурчені вуха, не прикриті волоссям:

— Це мій брат Пікколо! Він грає на флейті. — представила радісна дівчина свого родича.

Есмеральда обіймалася з пухкою жіночкою, що була схожа на трактирницю. Навколо них бігав хлопчик років семи.

— Це моя тітка Потц. А цей бігун мій кузен Чіп! — дівчина підхопила хлопчика і разом з ним закружляла. Малий сміявся. Так добре було нарешті мати руки і ноги. А найголовніше — йому тепер не треба спати у серванті!

Увечері влаштували велике свято на честь дня народження принца Адама. Прийшли всі жителі містечка. Їм потрібно було познайомитися зі своїм правителем.

Спостерігаючи за тим як принц дивиться на Бель під час танцю, а та сором'язливо червоніє у його обіймах — Жоржета зробила певні висновки:

— Знаєте, ще буквально вчора Бель усіма кінцівками опиралася заміжжю. А тепер подивіться на неї — хоч негайно під вінець. Запам'ятайте мої слова — скоро нам доведеться погуляти на весіллі першої красуні та принца.

— Ну це ми, ще подивимося. — пробурмотіла Есмеральда, що намагалася витягти Клода зі схованки за портєрою. Досягнувши успіху — вона потягла, гарно вбраного і причесанного, хлопця танцювати.

Розі нічого не сказала. Вона насолоджувалася музикою свого брата. Жоржета вирушила на пошуки Моріса. Той весь день уникав її. Намагався підібрати слова, щоб відповісти на її зізнання не образивши.

Сталася не проста розмова. Поки усі розважалися, Моріс намагався пояснити Жоржеті, що вона насправді любить не його, а образ який вигадала.

З молодими дівчатами таке трапляється. Сама придумала, сама повірила, сама полюбила. Та це мине.

Дівчина мовчки вислухала аргументи чоловіка. Подумала. І погодилася з ними. Хоч з точки зору розуму і логіки все було правильно сказано, та вона всеодно розплакалася. Так завжди буває коли перше кохання минає.

Отримавши обіцянку дати роздивитися інструменти і навіть доторкнутися до нових винаходів — Жоржета заспокоїлася. Її любов до різних механізмів була непідробною.

Наступного дня Лефу забив на сполох — ніде не було Гастона. Бель сказала, що в останнє його бачила, коли він падав у провалля. Білявки не стали додавати, що його ельф перетворив на зайця і забрав з собою.

Його тіло так і не знайшли. Справили поминальну службу і забули про нього. Ніхто за ним особливо не сумував. Лише Лефу був безутішними, не знав куди себе подіти. Доки Розі не взяла його під своє крило:

— Він звісно дурник. Але свій. Не можна покинути напризволяще. — казала вона своїм подругам.

В особі дівчини він отримав новий сенс для життя. З таким же інтузіазмом, з яким він раніше тягав здобич за Гастоном — тепер він носив за Розі сумку з ліками. Її мати не могла нарадітися поверненню сина. Вона так перехвилювалася, що злягла. І тепер дочка мала подбати про хворих.

Жоржета, як їй і було обіцяно, роздивилася нові винаходи Моріса і відразу запропонувала вдосконалення. Вона навіть показала йому свій записник. Вони разом почали обговорювати можливості втілити її ідеї. Захоплена дівчина забували знімати окуляри виходячи у місто. Так всі дізналися про її поганий зір. Але дражнити не стали, чого так боялася дівчина. Тому вона перестала соромитися і носила їх постійно.

Есмеральда активно виводила Клода в люди. Вона змусила його працювати у таверні. Спочатку він звісно шугався усього, не дивився у очі. Багато посуду перебив. Та дівчина була терплячою, і незабаром хлопець почав спокійно розносити замовлення і навіть почав розмовляти з відвідувачами. В день коли це вперше сталося Есмеральда, щоб відсвяткувати такий прогрес приготувала улюблений пиріг Клода. Той вийшов настільки смачним, що хлопець розплакався, а потім поцілував дівчину. Та завмерла. Він відсторонився уважно подивився їй у очі, шукаючи у них дозвіл. Отримавши мовчазну згоду він знову припав до її вуст.

Есмеральда почала часто усамітнюватися з Клодом у затишних містечках.

Але як і казала Жоржета — першою до шлюбу пішли Бель з Адамом.