Собака-неборака

Висолопивши язика, Тимко з усіх ніг мчав вздовж збитого з обпалених дощок паркана, вишукуючи зацькованим поглядом, вириту собачими лапами, лазівку. Невеличка западина, яка поросла жаскою кропивою, мала стати його порятунком. Збуджені вигуки проклятущих переслідувачів ставали дедалі гучнішими. Перший камінь просвитів повз пошматоване Орестовим пітбулем вухо, змушуючи втікача угнути голову до стежини. Другий поціливив у задню лапу — Тимко взвив від болю, квапливо просовуючи пошрамовану морду в западину. Позаду нього почувся розчарований зойк та невигадлива лайка малолітніх догхантерів, що влаштували полювання на безхатнього собацюру. Тимко так поспішав пролізти під парканом, що обдер шкіру на хребцях, які випинали з кістлявої собачої холки. Але то пусте — головне що йому вдалося втекти від своїх друзів. Колишніх друзів! За Ореста йому було особливо образливо. Саме від найкращого друга і натравленого на нього Зевса, Тимкові дісталося найбільше. Перетворитися з мисливця на жертву було в біса неприємно та лячно.

— Куди зник блохастий? — почулося зовсім поряд.

— Хто зна. Наче крізь землю провалився...

— Шукайте лазівку в паркані!

Засапано хекаючи, собака-неборака дошкутильгав до халабуди, збитої з піддонів й фанери місцевими волонтерами.

Донедавна, загнаний на територію занедбаної недобудови Тимко ставився до волонтерської діяльності зі зневагою й глумом. Мовляв, що може бути безглуздішим за допомогу безпритульним шавкам, життя яких не вартує й гривні? Ба більше, на минулому тижні він навіть обійшов з Орестом всіх сусідів, з наміром зібрати підписи під петицією на відстріл безхатніх тварин. Очистити елітний район від блохастих волоцюг було його життєвим кредом. Але тепер, зализуючи рани, Тимко думав: як же йому пощастило, що того дня їм лишень три карлючки вдалося зібрати. А на останок, їх з порогу нагнала рушником сварлива карга, викрикуючи навздогін прокльони.

«Бійся своїх бажань...» — вкотре за цей нескінченний день, прошелестів в голові утікача моторошний старечий голос.

Тимко був майже переконаний, що його перетворення на блохасту шавку, справа рук цієї божевільної жінки. Однак це небораку наразі хвилювало найменше — полювання на нього було у самому розпалі і він дуже сподівався, що окрім ватаги одурілих колишніх друзів, на лови не вийде хтось більш досвідчений. Одна справа — ховатися на недобудові від гарячкових підлітків, підігрітих бажанням отримати винагороду за каліцтво безхатька. Інша — отримати кулю від справжніх мисливців.

— Він тут! Я його бачу!

Помітивши люстерко, прикріплене до селфі-палки і просунуте під дошками, Тимко розпачливо вилаявся. Сиплий гавкіт прокотився луною по недобудові.

— Агов! Чого завмерли? Лізьте через паркан! Гремлін сам до нас не вийде! — скомандував своїм поплічникам у лихій справі Орест.

— Я пас. Ти небо бачив?

— А й справді. Зараз дощ почнеться.

— Ну то й що?! — невгавав ватажок.

— Ми йдемо додому.

— Добре, повернемося сюди пізніше.

Рвучкий вітер зібрав над містом густі хмари. Перші краплі хляпавки затарахкотіли по руберойду, прибитому до стріхи халабуди, притуленої до паркана, що огорожував нове обійстя Тимка. Якби йому ще вчора хтось сказав, що він буде доживати тут віку, хлопець би розреготався цьому блазневі в лице. Наразі ж жертва власної дурості був втішений, що принаймі має місцину, де можна заховатися від негоди і почуватися у відносній безпеці. Якби не низка обставин, то й цього б він не мав... Та й не втрапив би у халепу.

Десь зо два роки тому, за наказом очільника міста, на цій ділянці залили фундамент під дитячу лікарню. Однак, чи то коштів на будівництво забракло, чи то потреба зникла у відмиванні грошей... Батько зрідка розповідав Тимкові про свою роботу, та й, якщо чесно, малолітньому балуваню долі було байдуже звідки старий бере гроші. Головне аби не забував давати йому кишенькові та тішити дороговартісними подарунками, які останнім часом зовсім не приносили задоволення.

Вмираючи від нудьги, Тимко, на передодні 13-річчя, вирішив цього разу сам зробити собі подарунка. Особливого. Який не був би схожим на попередні. Він нашвидкоруч створив онлайн-групу, з помпезною назвою «Хантери на районі», метою якої було розважити його відосиками з полюванням на чотирилапого волоцюгу, який муляв йому очі. Щоб підігріти інтерес до полювання, у новому дописі Тимко запропонував мисливцям винагороду у розмірі п'яти тисяч гривень за найкривавіше відео з участю саме Гремліна. Таке непривабливе прізвисько адмін групи навмисно вигадав для собаки-небораки. Бо ж хіба буде кому цікаво полювати на кволу стару собацюру зі звичайнісеньким прізвиськом, по типу — Сірко чи Дружок? Звісно що ні! Варто було додати перцю, створити обраній жертві легенду людожера, щоб розпалити жагу до перемоги над скаженою почварою. І це спрацювало. Щастю іменинника не було меж. Упродовж другої половини дня, до групи долучилося ще з десяток мисливців з сусідній районів...

Тимко не вбачав у своїй забаганці, отримати особливого подарунка від товаришів по духу, нічого поганого. Навпаки вважав, що таким чином він позбавить старезну шкапу від нужденного існування. На його думку Гремлін й так стояв однією лапою у могилі і що його давно треба було туди підштовхнути, щоб блохастий на завжди забув про одвічні: голод, спрагу і паразитів. Однак, сьогодні малолітній «мессія» на власній шкурі провідчув, як це, коли проти тебе повстав увесь світ. Нікому з мешканців елітного району не було діла до собаки-небораки і догхантерів, які глумилися з нього. Всім було байдуже до забивання безпритульного собацюри. Заклопотані своїми справами дорослі просто йшли повз, не зупиняючись і не оглядаючись на криваву розправу над бридким Гремліном...

У паркані рипнули дошки. Напружившись, Тимко нашорошив собачі вуха і з острахом висунув пошрамованого писка з халабуди.

— Доброго здоровля, іменинничку! — з іронійною посмішкою привіталася з переляканим перевертнем стара відьма. — Ну, як тобі розваги? Сподобалися?

— Ні, зовсім ні, — похнюпленим голосом відказав Тимко. А тоді з запалом запитав: — Що ви тут робите? Прийшли позловтішатися з мене?!

— Прийшла отримати свою винагороду, — скрипуче зареготалася жінка, замахуючись на собаку-небораку дрючком, — На одну пенсію важко прожити.

Нажахано вирячаючись на увімкнену камеру на телефоні і на дрючка, Тимко загорлав:

— Благаю, не займайте мене! Я засвоїв урок! Якщо ви мене розчаклуєте, я змінюся!

Сльози бризкнули з собачих очей.

— Пізно каятись, хлопче, — спершись на палицю, скрушно відказала сивокоса відьма, — Не вбивати я тебе прийшла, а нагнати. Мерщій біжи звідси, поки твої друзі не повернулися.

— Куди бігти? Хіба я не можу зостатися тут?

Халабуда здавалась надійною, хоча від неї й тхнуло чортом.

— Ні. Ти все зробив для того аби розпалити ненависть в серцях своїх однолітків та сусідів. Місця тобі тут немає.

— Але ж я не думав, що все так станеться!

— Не думав він, — передражнила перевертня жінка, — А треба було!

Через паркан перелетів шматок лікарської ковбаси, нашпигований отрутою.

— Вибір за тобою хлопче, — збагнувши що до чого, відьма вказала пальцем на шпарину, — Або ж пригощайся.