Пекельний пиріжечок

Хто сказав, що у відьми обов’язково має бути чорний кіт? У мене, наприклад, чихуахуа. Білий, наче хмаринка, та злий, як чортяка.

Думаю, це не дарма. Замолоду він проковтнув проклятий ґудзик. Я була нажахана. Такі предмети небезпечні та непередбачувані. Песик же лиш гикнув і пішов у своїх справах. На здоров’я мого улюбленця інцидент ніяк не вплинув, а от характер спаскудив остаточно. Моєму Куцику палець в рота не клади — відкусить по лікоть. Проте зі мною він чемний. Любить сидіти на колінах, обійматися та спати разом під теплою ковдрою. Ну, просто мамин солоденький пиріжечок. Куцик мене любить. Часом навіть приносить каблучки з дорогоцінним камінням. Щоправда, їх доводиться знімати з відгризених пальців. Та то дрібниці.

Куцик майже ідеальний пес та фамільяр. Хоча має один серйозний недолік. У нього почуття страху відсутнє взагалі. Ця куряча гроза не боїться нікого. Може кинутись на упиря, лішака, ведмедя. Одного клишоногого якось навіть насмерть задрав. Можливо, такий недолік був би незначним у звичайному житті. Проте я відьма, часто зустрічаю небезпечних істот по роботі.

Нещодавно проводила ритуал із виклику демона вищого порядку. Ретельно підготувалась. Потурбувалась про безпеку. Оточила місце появи демона кільцем з тертих трав та розставила довкруг п’ять потужних кристалів. Вони мали втримати істоту всередині кола.

Пиріжечок увесь час спокійно спостерігав за моєю роботою. Він підходив понюхати трави та лизнути мене в щоку. Ще мить і перед нами постав демон — стовп пароподібної темряви, рясно поцяткованої червоними спалахами. Куцик пчихнув, виструнчився, увімкнув режим берсерка. Він кинувся до демона, перетнувши захисний бар’єр так швидко, що я не встигла його перехопити.

— Куцику! Ні! — та песик розчинився у зловісній темряві.

Мене повело, аж раптом мій песик виринув з іншого кінця демонічної сутності. Він любісінько оминув захисний бар’єр, як і мав би зробити чемний хлопчик. Я підхопила його на руки.

— Ти не поранився? — запитала, оглядаючи крихітне тільце

Куцик кахикнув та виплюнув щось мені в долоню. Печатку. Судячи з енергетичних вібрацій, дуже древню, сповнену первородної магії. Мені до подібних речей зась. Не той рівень. Варто було предмету торкнутись руки, як той почав шипіти, розчинятися та всотуватись у шкіру. Дідько, цього ще бракувало!

Куцик взявся обнюхувати мою руку та радісно замахав хвостиком. На долоні красувалось свіженьке татуювання у вигляді чорного кільця.

— Що це в біса таке? — я збентежено дивилась на символ.

— Маю те саме питання, — почулося поруч.

Кімнату заповнив пронизливий вереск. Мій. Я так злякалась, що мало не впустила пиріжечка. У захисному колі стояв незнайомий чоловік і вичікувально дивився на мене.

— Хто ти? Що тут робиш? — гаркнула з переляку.

— Маєш знати. Ти ж мене кликала.

— Демон? — чоловік ствердно кивнув у відповідь. — Ти наче мав інший вигляд? — я почала сумніватись.

— Так, демон. А тепер втілився. Звичайна справа.

Куцик зістрибнув із моїх рук та підбіг до потойбічного гостя. Песик обнюхав йому ногу, дзвінко загавкотів.

— Що це за чудовий хлопчик? — демон потягнувся до Куцика і на мій подив почухав його за вушком.

Це не схоже на мого пиріжечка. Зазвичай він ладен відтяпошити руку, аби його не гладили незнайомці. А ще Куцик ненавидить чоловіків. Всіх до одного. Якось до мене залицявся вовкулака — малому це ой як не сподобалось. Словом, якщо ви колись побачите вовкулаку з посіченим на локшину вухами, то знайте — це мій колишній.

Тим часом демон узяв песика на руки й сунувся у мій бік.

— Ану, стій! — я виставила руку.

— От дідькооо, — протягнув демон, закотивши очі, і став, як укопаний.

Здається, я зрозуміла, що відбувається. Усвідомлення прокотилося по тілу приємним поколюванням.

— Тепер ти мій! — прошепотіла я, — Ти мене слухаєшся. Зроби крок назад.

Демон звів брови, ніби сумніваючись, а потім ступив назад, у захисне коло.

— Тепер віддай песика! — той неохоче повернув Куцика, який чомусь невдоволено бубонів.

Чудово! В моїй владі демон вищого порядку. Нарешті в житті почалася світла смуга. Хай тепер виконує замість мене всю важку роботу: винищує упирів, миє посуд, сплачує оренду. Матінко, що за життя почнеться? Просто казка!

— Я б не квапився. — мовив гість крізь криву посмішку, — Угода з демоном завжди має підводні камені. — він почухав потилицю, вийшов із захисного кола. — Крок назад! — звелів далі.

Я заклякла. А потім якась шалена невідома сила змусила мою ногу ворухнутись. Поза бажанням я підкорялась демону.

— Вклонися мені, — правив той і я вклонилась. — Бачиш? — демон розвів руками, — Цей зв’язок діє в обидва боки. Підводні камені.

— Мені таке не підходить! — обурилась я та випросталась.

— Пізно.

— Скасуй зв’язок! — демон вдав, що замислився.

— Ні! Це так не працює, — пояснив він, — Наш світ має певні закони, яким ми мусимо слідувати. Тож, якби й хотів — а я дуже цього хочу, повір, — не зміг би розірвати наш зв’язок. Мої руки скуті.

Демон підійшов ближче, перехопив Куцика і пішов на кухню з наміром знайти «найсолодшому у світі пиріжечку» щось смачненьке.

Я ошелешено стояла, вивчаючи порожнечу. Нічого не можна вдіяти? Як так? У магічному світі завжди є вихід зі складної ситуації. Схаменувшись, наздогнала демона. Він саме годував мого песика печивом. Куцик так виляв хвостиком, що ледве не звалився.

— Треба щось із цим робити, — впевнено мовила я.

— Не зможу, — відрізав демон і через мить додав, — але можеш ти. — Я нашорошила вуха і Куцик теж.

— Що? Що я можу зробити?

— Переворот влади у пеклі. — Повисла тиша.

— Серйозно?!

— Не дивуйся, — демон дістав ще одне печиво, — ти не підкоряєшся законам нашого світу. Отже, у тебе більше можливостей… для зміщення запліснявілої бюрократичної верхівки там, внизу. А вже нова влада спробує відредагувати деякі закони, розумієш до чого я? Дивись і розірвемо наш незручний зв’язок.

— І кого я маю просунути на посаду царя пекла? — я не приховувала скепсису. Очі демона загорілися.

— Того, хто по праву має очолити армію зла, — він урочисто підніс Куцика над головою. Пиріжечок враз став дуже серйозним.

— Нарешті я поверну свою владу, — прогарчав він.