Моє імʼя Дора

Моє ім’я Дора

Я сиджу в клітці, передчуваючи, що зараз станеться щось моторошне, непоправне і страшне. Я не вірю, що моя Мама, захлинаючись сльозами, киває чоловікові, від якого смердить ліками і ветеринарною клінікою, яку я, зізнатися, ненавиджу з першого візиту.

За тиждень до цього

Мене звуть Дора. Я – сором’язлива, але гарна і благородна собака породи джек расел, а точніше, та сама порода з фільму «Маска». Мені шість років, в людському літочисленні я - доросла і самостійна дівчина, але не будемо про вік, так як це завжди хвора тема для нас, представниць прекрасної статі. Я досить вгодована і надзвичайно розумна собака (опустимо випадкові затемнення на сонці, які виражалися в поїданні мною фекалій наших домашніх кішок Нори і Мури, огидних створінь, до яких Мама небачено прихильна, але я впевнена, що Мама по-справжньому любить тільки мене).

Тим злощасним ранком ніщо не віщувало біди. Я, як завжди, лежала на балконі другого поверху і спостерігала за убозтвом, іменованим котами і людьми. Не впевнена, що Мама поділяла моє презирство.

У домофон різко подзвонили і я з гавкотом кинулася охороняти, розполохуючи перед собою Нору і Муру, які мирно дрімали у мене на шляху. Мама накричала на мене і замкнула в дитячій, оскільки звук мого дзвінкого голосу приголомшує не тільки її, але і очікуючих за дверима сусідів, гостей і листоношу. Крізь двері я чула голоси Мами і когось незнайомого. Я вщухла і прислухалася, але раптово мені в мій чутливий ніс професіонала-мисливця вдарив мерзенний запах, абсолютно моторошний, що збиває з лап і позбавляє свідомості.

Стрибнувши на ручку, завдяки своїй прекрасній формі і фігурі, я відкрила двері і з усіх лап понеслася в коридор. Мама осідала біля стіни, чомусь закривши очі і відкинувши голову назад, а незнайома фігура йшла по коридору прямо на мене, виділяючи моторошний запах смерті.

- Мамо! Мамо! - Я за частку секунди зрозуміла, що моїй найулюбленішій з людей погано і що всьому виною ця страшна фігура, що прямо зараз рухається по нашому коридору. А в другій дитячій кімнаті мирно спить молодше мамине дитинча, не таке розумне і красиве, як я, звичайно, але я люблю його. Не так, як люблю Маму, звичайно, але все одно люблю. І перегризу горло за нього і за Маму.

Ще на частку секунди я завмерла і почекала, поки фігура наблизиться до мене, і з місця зробила унікальний, єдиний в світі стрибок на місці у висоту. Пролітаючи вгору, я подумала, яке щастя вміти захистити свою сім'ю і, природно, вміти так ідеально стрибати з місця в висоту.

Я встромила свої гострі ікла прямо в горло незнайомій фігурі, яка від несподіванки і шоку, вдарилася головою об стіну в коридорі і поповзла до виходу, намагаючись віддерти мене від свого горла. Я гарчала, не розтискаючи свої щелепи, поки фігура не виповзла за поріг.

Обнюхуючи Маму мене саму мало не знудило, так як від неї йшов запах страшної отрути, якою труять в тих білих будівлях, іменованих лікарнями. Я побігла в дитячу, розбудити Мамине молодше дитинча і з його допомогою, опускаючи епізоди з криками і плачем, ми викликали з роботи тата, який викликав швидку і поліцію, яка довго розглядала бризки крові в коридорі, які зникали за порогом.

Я сиджу в клітці, передчуваючи, що зараз станеться щось моторошне, непоправне і страшне. Чоловік у білому халаті швидким рухом відкрив клітку і залізною хваткою притиснув мене до сталевих прутів клітки. Я заскиглила і вперше за моє недовге життя, з моїх прекрасних карих очей-черешень градом котилися сльози. Я вже здогадалася, що більше не побачу Маму, не побачу її божевільних дитинчат, тата, марних, але милих котів, за якими я буду сумувати десь там, на собачій веселці. Адже навчені досвідом пси говорили мені про те, що буде після. Я останній раз театрально зітхнула, Мама завжди сміялася, коли я це робила і закрила очі.

Після

Мама притиснула мене до себе міцно-міцно і поцілувала мене в ніс.

- Дора, ти що тут задумала знепритомніти? Тебе привезли на плановий огляд і щеплення, а ти тут театр з втратою свідомості на тридцять хвилин влаштувала, нашого доктора довелося викликати.

- Гарна акторка! Що тобі наснилося, га? - Мій знайомий лікар посміхнувся мені і поплескав по моєму пружному боці, - цій мадам можна переходити на менш калорійний корм, а то вона вже виходить за лінії норми.

Я зробила вигляд, що пропустила його нетактовне зауваження повз вуха, але серветки з кушетки нібито ненавмисно скинула.

Біля будинку Мама опустила мене на землю, щоб дістати ключі, коли двері раптово відчинилися. Наш сусід, дивно подивившись на Маму і мене, грюкнув під'їзними дверима прямо перед нами, не притримавши і секунди. Мама похитала головою і знову відкрила двері своїм ключем, а я помітила з якою ненавистю він обернувся нам услід.