Камінь. Біографічний роман. Книга перша. Перші кроки до світла та назад.

Проблема НКВС-ників

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1941 рік, серпень. Томаківка.

"Воронок" Запорізького обласного НКВС уже протягом години шукав у селищі Томаківка вулицю Радянську, але ніяк не міг знайти. Це був не підвідомчий населений пункт, а щодо часу – вже близько 11-ї години ночі. І більшість людей після спекотного трудового дня умиротворено спали. Непримітну, нещодавно перейменовану на «Радянську», вулицю, більше схожу на зубожілий провулок, у цьому величезному селищі мало хто знав. Принаймні, з того десятка місцевих жителів, яких представникам держбезпеки вдалося зустріти в Томаківці, ніхто не зміг або не захотів направити їх за адресою, що значилася в ордері на арешт. А прізвище ворога народу начальство наказало не розголошувати.

За останні хвилин 20 вулиці повністю спорожніли. Двічі співробітники НКВС заходили в двори, стукали у вікна та просили до смерті переляканих господарів вказати дорогу. Однак у відповідь одна стара взагалі не змогла сказати жодного слова, а мужик наполегливо повторював, що він бідняк і член колгоспу, а все його майно перебуває в колгоспній власності.

Врешті роздратовані НКВС-ники зовсім утратили надію знайти потрібний будинок, розвернули машину і, тихо спіймавши облизня, поїхали назад.

– Нічого, завтра приїдемо вдень та з новішою картою селища, – вирішили вони.

"Воронок" бадьоро котився центральною вулицею. Раптом фари вихопили на узбіччі бредучого старигана, якому, мабуть, не спалося.

– Пригальмуй, запитаємо ще у цього: чим чорт не шуткує, – дав шоферові команду лейтенант держбезпеки, котрий керував операцією і сидів на місці пасажира.

Машина рипнула колодками й зупинилася поруч зі старим.

– Діду, де вулиця Радянська? – з місця в кар’єр запитав лейтенант.

Побачивши "воронок" та форму НКВС, дід спочатку страшенно перелякався. Ноги самі собою зупинилися й стали, як ватяні. В остовпінні він тупо, з виразом жаху на перекошеному обличчі, дивився на офіцера.

– Та не бійся, діду! Твої старі маслаки нам не потрібні. Ми тільки хочемо дізнатися, де вулиця Радянська. Скажи, де вона – і ми поїдемо далі… Ну? – підбадьорливо та з сарказмом усміхнувся лейтенант.

Заспокійливі слова справили свою дію, і старий спробував древніми мізками прокрутити сказані офіцером фрази у зворотному порядку. Перше, що він зміг збагнути, так це те, що варто йому вказати дорогу – і вони поїдуть. Зраділий, дід одразу ж показав вулицю, на якій жив і сам:

– Так ось же вона, через три будинки ліворуч. Їдьте сюди. Ось вона!

Машина рушила в указаному напрямку, а стариган стрімголов, забувши про свою старість, кинувся геть у протилежний бік та зник в найближчому провулку.