Життя бульдоже

— Ну що, Фросько, покажемо тебе тому симпатичному блогеру, — мрійливо говорив Степан, одягаючи на улюблену собаку костюмчик. — Він викладені тебе в інтернет, на ютуб...

Мертвий погляд Фроськи неначе промовляв до Степана: «Хазяїне, ти дурний? Куди ти мене тягнеш? Думаєш, він погодиться випити с тобою кави й не розіб'є твою людську мордяку?» А можливо, то говорив в ньому його внутрішній скептик... Але для Степана приказка «хто не ризикує, той не п'є шампанське» була життєвим кредо. Тож подумки відмахнувшись не то від Фроськи, не то від самого себе, він почав відмикати двері у великий світ.

Був звичайний сірий осінній день. Йшла мряка. Фроська як завжди не хотіла виходити з затишного під'їзду в таку погоду. Але Степан був рішуче налаштований на зустріч з блогером, на ім'я Кіндрат. Познайомилися вони випадково, поряд з богом забутим кіоском. Фроська якраз зацікавилася шнурівкою його кросівок. Степан вже хотів засипати того юнака вибаченням, але... Той, здавалося тільки зрадів зустрічі з такою породистою собакою та її господарем. І вже сам засипав Степана інформацією про свій собачо-котячий блог, і що не відмовився б від інтерв'ю з господарем французького бульдога. А сам Степан, здавалося, втратив дар мови, коли цей прекрасний молодик повернув до нього своє обличчя ідеальної форми та обрамлене білосніжними пасмами.

Швиденько пробігти по вулиці, вони звернули в сквер та стали під розлогими деревом. Мряка майже не вражала їх під таким прихистком. Фроська, заспокоївшись, почала оглядати парк в пошуку цікавинок. На жаль, в подібну погоду людей тут було мало. Тільки Степан стояв з нею під деревом та ще двоє телепнів, що стрімко наближалися з іншого кінця парку. Той що був вище ніс щось об'ємне. Після протирання окулярів від крапель залишених мрякою, Степан усвідомив - високий ніс камеру. А його супутником з парасолею був той самий Кіндрат! Зупинились вони за кілька метрів від їхнього з Фроською прихистку. Оператор, відібравши у Кіндрата парасольку, увімкнув камеру. А сам горе-блогер, підставивши усміхнене обличчя негоді, заліз прямо на газон та почав вітатися з аудиторією:

— Дощик, сльотка, листопад! Якщо ви бачили ту ж картинку що і зараз я, значить ви опинились на найкращому каналі про тваринок в українському ютубі! — раптом він круто розвернувся прямо до дерева, під яким і стояв Степан з Фроською. — А героїнею нашого сьогоднішнього випуску буде собачка, породи французький бульдог! Ось зараз її хазяїн і розкаже нам...

Вище згаданий дощик маже закінчився, тож до «знімальної команди» Степан вийшов зі спокійною душею. Фроську теж не довелося тягнути силою — це ж був її улюблений парк. На щастя, на газон до Кіндрата вилазити не довелось. Як і скандалити з ним, вимагаючи не псувати громадську власність! Поки оператор з різних ракурсів знімав задоволену такою увагою Фроську, Кіндрат сам підійшов до Степана з якимось аркушем паперу.

— Як там тебе звуть?

— Степан...

— Так, ось, Стефане, може відпустиш собачку з повідця, пограєшся з нею? — Кіндрат ще раз поглянув на аркуш, а потім на здивованого співрозмовника. Мрійливо продовжив: — Щоб у Денчика було більше соковитих кадрів для музичної павзи...

— Звісно, — Степан підізвав до себе Фроську та взявся знімати повідець. Зніматися у відеоблозі геть розхотілося.

Здавалося, його настрій сильніше зіпсуватися не може... Але тут різкий свист змусив всіх трьох чоловіків озирнутись та завмерти від жаху. На дорозі, зовсім неподалік, хтось не міг впоратись з керуванням. Машину заносило то на одну, то та іншу смугу напівпорожньої дороги. Водій викермував прямо в парк. Пролетівши на шаленій швидкості в декількох метрах від Степана, він продовжив свій шлях смертника десь за межами парку. Першим, як не дивно, опам'ятався оператор Денчик. Він відразу взявся дзвонити в поліцію, поки Степан з Кіндратом кліпали очима. Аж раптом погляд Степана зачепився за те місце, де мала бути Фроська. Вона мов випарувалася.

— Фросько? — Степан взявся нервово озиратись. — Фросько?!

Не довго думаючи, він кинувся в першому ж ліпшому напрямку. Горезвісні блогери кинулися слідом за ним, не забуваючи заглядати за всі зустрічні кущики та лавки. Протягом всього хаотичного пошуку Степан злився. На необачного водія, що напевно вже вбився в іншому кварталі. На Кіндрата та Денчика, що паралельно з пошуками продовжували знімати. «Ось ми й отримали документальне підтвердження, що собаки цієї породи бояться різких звуків!» Впасти і не жити, яка несподіванка! Але найбільше Степан сердився на себе. За те що послухався цих покидьків... Фроська знайшлася в іншому кінці парку. Вона лежала на землі. Її бік хворобливо здіймався й опускався. Її порожній погляд був ще промовистішим. «Хазяїне, ти таки дурень...»

— Пробач, пробач, маленька... — зашепотів Степан, опускаючись поруч з нею на коліна.

— Заводчик попереджав вас про можливі вади серця? Серед її родичів вже траплялися подібні... — горе-блогер відразу ж замовк, зустрівшись з крижаним поглядом господаря. Оператор опустив свою камеру.

Підхопивши собачку на руки, Степан кинувся, геть з парку.