Петро Гузiк "Ритуал"

Сліпе око місяця пробивалося крізь зарості джунглів, освітлюючи невелику галявину суші та убогу хатину, що притулилася на її краю мов загублена душа. Дрімуча темрява навколо дихала холодом і страхом, посилюючи відчуття ізоляції та безвиході. На веранді в кріслі-гойдалці сидів старий жрець вуду. Він палив люльку, дим якої здіймався вгору, змішуючись з болотним туманом навколо. Його глибокі зморшки пориті часом свідчили про тягар століть, а порожній погляд, здавалось, бачив не лише темряву ночі, але й тіні минулого.

З кожним гойданням крісла, що скрипіло неначе віко труни жрець чекав на того, кому служив він, та не одне покоління його сім’ї. Здавалося, що сама природа замовкла в очікуванні, навіть вітер затамував подих. Усе було готове до приходу незримого відвідувача.

Кроки в темряві вивели жреця з роздумів. На галявині з’явився дух Лоа. Висока тінь, темніша за саму ніч, здавалася матеріалізацією страху і загадковості.

– Ти прийшов, – жрець підвівся з крісла, – ти точно цього хочеш?

– Так.

– І ти передаси мені свою силу і вміння?

– Так.

– Ти розумієш, що назад дороги не буде? І після того, як твоя смертна оболонка помре, Бондіє забере твою душу?

– Так.

Тінь впритул наблизилася до старого. Той вдихнув повітря, наповнене запахом вологи і тління, і сплеснув у долоні. З хижини вийшли мамбо, несучи ритуальні предмети, їхні обличчя були серйозними і зосередженими. Одна з них вела зв'язаного юнака, який боязко оглядався, не розуміючи, що його чекає.

– Дух Лоа, ти прийшов обміняти свою силу на тіло цього юнака і стати людиною, хай буде так.

Під спів мамбо жрець обмив свої руки і обличчя юнака кров’ю чорного козла. Він беззвучно шептав молитви, кривим ножем порізав руку юнака і припав губами до рани. Лоа тим часом увійшов в тіло і очі хлопця наповнилися темрявою. Жрець жадібно пив кров, юнак кричав нелюдським голосом, одна з мамбо вклала ляльку вуду в руку хлопця. Судоми пробігли тілом старого і він почав змінюватися. Його риси розчинялися і перетворювались на тінь. Ритуал знетемнення завершився. Лоа котрий тепер став юнаком зробив декілька рухів немов перевіряв нове тіло. Наймолодша з мамбо кинулася до нього в обійми. Новий дух Лоа задоволено посміхнувся.

-Насолоджуся новим тілом, але пам’ятай людське життя коротке, сподіваюсь ваше кохання того варте. Скоро Барон Самеді прийде по тебе,- він повернувся і розчинився в ночі.