Під льодом

Розділ містить зображення жорстокості та насильства. Будь ласка, читайте з обережністю.

***

Магнус відчував нестерпну слабкість у ногах, які більше не тримали його. Він закрився у вузькій кабінці туалету і, притулившись спиною до стінки, сповз вниз, сидів, не моргаючи, втупившись у протилежну білу стіну. Він навіть не помічав, що плаче. План провалився, не розпочавшись. Він – не Берт із добре розвиненою мускулатурою і витривалістю, він не зможе втекти від великого і навченого альфи. На втечу здатні ті, хто сильний фізично і морально.

У Магнуса не було ні тих, ні тих сил. Він просто хотів, щоб його дали спокій.

— Що ви там копаєтеся? – через пів години почувся неприємний голос професора.

— Пане Нордхейм, я не знаю. Ноги бачу. Він там.

— Витягни його звідти, — пролунало ліниво.

Тоді серце Магнуса підскочило до горла і стиснулося. У кабінку постукали.

— Виходь.

Магнус булькнув горлом, намагаючись щось сказати. Це зіграло йому на руку – відповідати не довелося.

— Здається, його там нудить.

Нордхейм трохи мовчав, Магнус затаївся. Але тишу розрізав наказ:

— Іди. Чекай на вулиці.

Двері громадського туалету скрипнули і тихо зачинилися.

Бах!

Магнус затремтів. Двері його туалетної кабінки ламали. Наче професор бився в неї плечем.

Бах!

Від страху Магнус навіть не міг з ним говорити.

Бах! Тріск… Ш-ш-ш...

Дверний замок був зламаний.

Скріііп...

Двері тихо відчинилися назовні.

— Магнус. — Він дістав із кишені штанів білу накрохмалену хустинку, складену по ідеально нагладженим лініям. — Я не знав, що ти такий боягуз, — він простягнув руку з хустинкою до куточка губ Магнуса і змахнув слину. — Твій батько був набагато сміливіший. — Він кинув хустинку в унітаз. — Змий.

Це був наказ.

Магнус не слухався. Він відвернув голову і не дивився на чуже обличчя, що стало жорстким.

— Не треба грати в ігри, Магнус, — пальці Ларса розтріпали й зарилися у світле і все ще вологе волосся на потилиці. Він міцно стиснув їх, змушуючи Магнуса відкинути голову. — Вибери одну лінію поведінки, і тоді нам стане простіше.

Магнус морщився від болю, але не промовив ні звуку, ні сльозинки.

Ларс розтиснув руку, встав, педантично тряхнув край пальта. Потім зняв його і закинув на верхівку білої перегородки між кабінками. Магнус спостерігав за ним краєм ока.

Професор розстебнув портупею, клацнувши замками, і відправив її туди ж, до пальта. Недовго роздумуючи, він усміхнувся і забрав портупею, покрутив її в руках.

— Вставай. — Це був ще один наказ, який Магнус рішуче проігнорував. Однак на обличчі професора розпливлася шалена, божевільна, крива усмішка. Він схопив Магнуса за комір пальта, поставив його на ноги. Безвольні руки були намертво зв'язані шкіряною портупеєю, яка врізалася в тонку шкіру на оголених зап'ястях.

Магнус спробував протиснутися боком і вислизнути повз велике тіло, що закривало прохід, але напоровся на побічний ефект – до його ребра приставили ніж.

Холодний піт пройняв Магнуса. Серце перестало битися. Температура повітря в туалеті опустилася значно нижче нуля. Його зуби неконтрольовано застукали.

Ніж порізав пальто по шву: з боків і на спині.

Клаптики частково впали на землю, а частково повисли на руках, закриваючи зап'ястя, що синіли.

Безжалісний ніж, коли пальто стало кількома клаптями, пробрався до шкіряного ременя, який обхоплював тонкі стегна. Професор Нордхейм із легкістю перерізав і його. Дві половинки, з'єднані металевою пряжкою, вислизнули з петель штанів і з жалюгідним звуком упали, цокнувши об підлогу.

Ларс штовхнув Магнуса вперед. Той похитнувся, опираючись плечем об стіну, намагаючись не втратити фізичну рівновагу.

Його штани були тут же безжально стягнуті з пласких сідниць. Ґудзик відлетів, а блискавка розійшлася.

Професор Нордхейм не був ніжним. Він не робив м'яких рухів, не пестив, не грав, не дражнив.

Серце Магнуса билося так швидко, коли той із легким звуком, що відбивався як грім у його голові, розстебнув свою ширінку.

Він не знайшов сили озирнутися і подивитися через плече. Фізіологічно альфи сильніші, більші й могутніші всюди... Яку б частину тіла не брали, альфи будуть більшими. Чортові Слейпніри! Неймовірно великі нащадки давніх збоченців, які бажали самостверджуватися за рахунок фізичної сили.

Його щиколотку болісно копнули:

— Розстав ноги ширше, — грубо наказав Ларс.

Магнус спробував звести ноги ближче, не виконуючи наказу, але цього разу його копнули по згину коліна, залишивши брудний слід від взуття.

— Ах! — Магнус намагався утримати рівновагу, але ноги підкосилися, і він упав. Кров хлинула з садна на лобі прямо всередину зливної чаші, не залишаючи крапель на кахельній підлозі.

Твердий, хоча й покритий м'якою шкірою, член, що пульсував був приставлений до його анального отвору, як дуло пістолета до скроні.

Однак тут ніхто не вставляв одну кулю в револьвер, пропонуючи грати з життям. Поки чужа міцна рука давила на спину Магнуса, змушуючи нахилитися нижче, він відчував, що тут йому взагалі не пропонують вибору. Він – річ. І йому від цього нудило.

Сльози покотилися по його щоці одночасно з відчуттям розриваної плоті. Здавалося, чужий член дістав до шлунка. Інакше, чому його так сильно знудило?

Професор схопив його за загривок і потягнув на себе, змушуючи хрипіти від болю.

Магнусу хотілося втратити свідомість. Йому здавалося, що коли він прокинеться, все закінчиться. Але чомусь він не міг. Його тіло і мозок для чогось вирішили повністю записати цей файл на внутрішній жорсткий диск.

— АЙ! — Він видав черговий крик болю, відчуваючи, як криваві краплі струменіють по ногах. Тіло бети не пристосоване для такого досвіду. Втім, навряд чи омеги могли б переносити це краще.

Ларс відпустив його волосся, даючи лише короткий перепочинок шиї, але продовжував вбиватися в невинне тіло, розмазуючи його душу по брудній підлозі.

— Відпусти...те... — прошепотів Магнус, молячи про милосердя.

Але професор лише запустив руку в його волосся і знову потягнув голову на себе, змушуючи вигинати шию під не природним кутом.

— А треба було всього лише змити, — злобно прошепотів він, насаджуючи на свої стегна бідне тіло, продовжуючи катувати живу людину як шматок м'яса.

Куточки очей Магнуса сочилися слізьми. Коліна тремтіли від втоми, а живіт від пригнічених схлипів. Він повернув голову направо і вперся лівою скронею в обідок сидіння унітаза. Тепер згортальна кров на лобі більше не текла, а нижня частина його тіла стала німіти від болю. Магнусу стало байдуже, що там робить професор. Йому ніби поставили укол найсильнішої анестезії в хребет, і все що йому залишалося — це трястися від холоду і мовчки плакати. Він перестав помічати, що плаче. І йому перестало бути так дико боляче. Він — крижана пустеля. Охололий труп. Шматок замороженого м'яса. Просто тіло.

Його принизили, розтоптали, розмазали й знищили.

Серце Магнуса билося надто повільно, особливо для тієї швидкості, з якою хтось не дуже важливий вбивався в його тіло своїм товстим членом. Магнус зрідка охав, коли відчував, що з'явилася ще одна кровоточива тріщина, але це швидше тому, що він не хотів помирати ось так.

«Я не помру в туалеті.»

Гаряча сперма вилилася в його тіло.

Це було нове відчуття.

Весь його кишківник спазмувався. І Магнус закричав. Різь, що пронизала його живіт, була подібна ножовому пораненню. Вона була гострою, раптовою і сильною, схопивши його апендикс і граючись з ним, невмілою рукою, як зі здутою повітряною кулькою.

Внутрішньо він благав, у серцях він кричав як поранена тварина, молячи Одіна про втрату свідомості. Але чортова голова не хотіла відключатися! Нова порція сліз хлинула з його очей двома струмками.

На товстому члені утворився вузол. Професор спробував рухатися назад, але не зміг.

— Хм... Здається, у нас проблема. — Його голос був майже рівним, лише злегка збите дихання видавало ту гонитву, що сталася. — У будь-якому випадку, це не займе більше, ніж пару годин.

І тоді Магнус напружив усі м'язи свого тіла. Це було нелюдське зусилля. Долаючи біль, слабкість, сльози, гіркоту і сухість у роті, злі сльози, нудоту і кров, що сочилася з його тіла — він рвонув уперед.

— ААААААААА! — закричав професор.

Магнус боявся дивитися. Він вже не розумів: він вирвався з хватки сам чи прихопивши з собою ерегований член у дупі.

Однак, те, що для альфи таке жорстоке переривання вузла було жахливо болючим, він зрозумів по дикому звірячому крику.

Шкіряна портупея на руках Магнуса ослабла, і він труснув корпусом. Магнуса била дрож, його коліна не розгиналися, голова була постійно повернута направо – м'язи шиї спазмувалися. На його лобі була садна. Штани висіли десь на щиколотках. Пальто було порізане. Він був зґвалтований. Жалюгідний. І боягузливий. Але він хотів жити.

Колючка.

У його ногу, трохи вище місця, де висіли штани, щось встромилося. Магнус опустив погляд. Сріблястий шприц, вміст якого наполовину вприснули в його тіло.

Навряд чи це було щось хороше.

Очі Ларса закотилися, він важко дихав, наче був у комі. Його член виглядав потворно. Синьо-пурпуровий, зморщений, але... здається, цілий.

Магнус нахилився, вирвав шприц із ноги й з усієї сили вдарив ним у плече професора. Шкіра під сорочкою забарвилася в червоний. І тоді Магнус натиснув на поршень, спускаючи залишок ліків прямо в токсичну тварину.

На слабких ногах, він підійшов до високого вікна туалету.

Він не пам'ятав, як забрався на сусідній унітаз, розбив вікно, прослизнув через вікно, дряпаючи свої боки, і випав вниз, на підмерзлу землю.

Магнус натягнув штани та тремтячою рукою виявив у кишені телефон.

Гудок, другий... Механічний голос:

— Ви можете залишити голосове повідомлення.

— Берт... Врятуй мене. Дякую, — прошепотів він автовідповідачу охриплим і хворобливим голосом.

Сподіваючись, що його знайдуть раніше, ніж він стане тягарем.