Під льодом

— Чорт, Магнус, мої співчуття! — Берт простягнув руку і обійняв Магнуса.

На обличчі того не було нічого, крім болю. Чорний колір одягу підкреслював темні кола під очима. На бедро він прикріпив ланцюг, який зазвичай носив на їхні невеликі музичні зібрання групи «Бети — сильний пол». Магнус і Берт були схожі, як брати-близнюки, розділені в глибокому дитинстві: з білосніжною шкірою, трохи вкритою прозорими веснянками, блакитними очима-льодинками і світлим неслухняним волоссям. Коли вони вперше побачили один одного в університеті, не могли повірити, що зустріли свого двійника.

Проте одна відмінна риса все ж таки була. Берт був круглолицим, з м'якими рисами, веселим характером, екстравертом з активним стилем життя. Він також був активістом за права бет в суспільстві і організував музичну групу «Бети — сильний пол», гасло якої було: «Ми не залежимо від запахів, ми не поводимося як тварини, дайте нам більше прав!». Їхні марші з плакатами і революційна музика на фестивалях у стилі хіп-хопу двохтисячних з елементами нового витку кар'єри Бейонсе проходили безкровно.

Берт чудово співав, грав майже на всіх музичних інструментах у групі: синтезатор, гітара, барабани. Він був солістом у всьому. У той час як «холодний принц» Магнус залишався на задньому плані групи зі старенькою електрогітарою. Йому навіть не давали бек-вокальні партії, настільки він був глухим на вухо. Але він був бетою. І він був другом Берта. Його протягли в групу по зв'язках. Це знали всі, навіть деканат.

Маленький холодний, неопалюваний актовий зал був темним. Вони були вдвох, і хоча похорони ще не відбулися, Магнус прийшов на репетицію, адже вже активно готувалися до зимових святкувань. Настрій був похмурий з багатьох причин, однією з яких був проливний дощ, що здавався нескінченним. Сірі важкі хмари нависли над містом і над серцем Магнуса.

— ...Він запропонував мені змінити стать.

— Нізащо! — Скочив і закричав Берт, почувши цю історію.

— Тихіше! Тихіше! — Магнус схопив його за поділ толстовки. — Сядь і не кричи.

— Ти не можеш змінити стать, — закриваючи рот руками, прошепотів Берт.

— Технічно... можу.

— Ти — бета. Тобі не потрібно бути тварюкою... Оці феромони, божевілля, укуси, течки, пологи! Ти взагалі про це думав?! Та й спати з ним... фу якось... До речі, хто він?

— Професор економіки, — крізь зуби, неймовірно тихо, ледь чутно, пробурмотів Магнус.

— Хто? — не почув Берт.

— Професор... економіки.

— Що? — Він зморщився, намагаючись розчути бурмотіння Магнуса.

— Ларс Нордхейм! — рявкнув Магнус.

— Професор економіки?! — Він знову закрив собі рот руками, які тільки-но прибрав від губ.

— Так, — знизив голос Магнус. — Він, виявляється, член «Драугра».

Берт мовчки подивився на Магнуса, і його погляд був колючим і пронизливим:

— Прийми пропозицію Рікі й почни з нею зустрічатися. Впевнений, він відмовиться від тебе.

— Жартуєш? — Язвно запитав Магнус. — Ми йому винні грошей, і йому плювати на мої стосунки. До того ж, якщо він зробить мене омегою, то стосунки з іншою омегою приречені на провал.

— Чому? Я можу дозволити тобі змінити стать, тільки якщо ти вступиш у нетрадиційні стосунки омег, — хихикнув Берт.

— Йди ти! Забий. Не дуже допомагаєш...

— Ти ж не прийшов по допомогу. Хей, чувак, давай чесно, ти хочеш це зробити? Пройти фармацевтичний, а можливо, і хірургічне пекло і спробувати стосунки з альфою, де спробувати він буде тебе, а не ти кращого життя бети? — Берт схрестив руки на грудях.

— Не докоряй мені, — він закрив обличчя руками, витираючи холодний піт, що проступив на лобі. — Я заплутався. У мене похорони на носі й величезний фінансовий борг на плечах. Я не бачу іншого виходу. Я не хочу бути омегою. Не хочу бути чужою сукою. Не хочу! Але... — Його голос зірвався. Він стиснув кулаки. — Це найменше зло.

— Твоє назавжди зламане життя?

— Чому... назавжди?.. — Він глупо питав, і сам розуміючи. — І правда... назавжди ж?.. — Його нижня губа затремтіла, а очі наповнилися сльозами.

— Утікай.

— Як?! — Його очі широко розкрилися. — Як, чорт?!

***

Це був ще один холодний, дощовий, похмурий день. Чорний колір зовсім не личив Магнусу. Він надто підкреслював втомлений тьмяний погляд, що вигорів від сліз. Магнус не був у силах навіть розкрити парасольку. Його світле волосся мокло під проливним дощем, стаючи якимось сірим і брудним. Вони хаотично прилипали до лоба, скронь, брів. Упевнено намагаючись потрапити в очі. Магнус опустив голову, розглядаючи сірі штани й край глухого чорного пальта, старанно намагаючись не дивитися на ліву руку з тонким золотим кільцем на безіменному пальці. Воно було таким же холодним, беземоційним, функціональним як і ці похорони.

Ваза з тонкого китайського фарфору з традиційним синім малюнком простояла на його столі три дні, в останній — наповнена пилом праху. Всі почуття в його душі були глибоко заморожені льодом. Він більше не відчував горя — перед внутрішнім зором стояла чортова розписка невпевненою рукою. Син у заставу. Якого чорта?

Ще один холодний, дощовий, похмурий день. Над його головою перестав капати дощ. Хтось розкрив парасольку. Хтось конкретний, але зовсім не особливий. Його... професор економіки.

Про жодного нареченого мова не могла йти. Магнус радів, що не може відчувати запахи омег і альф, і вдихав аромат брудної розмоклої землі після багатоденних дощів. Йому здавалося, що якщо запахне якимось феромоном, його тут же вирве. Він не міг іти проти своєї природи. Берт правий.

Бети народжуються бетами, щоб прожити краще життя. Жодних страждань. Його батько був бетою. Мати була бетою. То чого йому ставати омегою?

Священик швидко виголошував похоронну промову, плакальниці плакали. Навіть по щоці Магнуса сповзла одна сльозинка. Але більше він не сумував за батьком. Тільки за собою. Він плакав тільки за собою. План Берта — дитячий, наївний, ризикований, необхідний. Неважливо, наскільки правильне було прийнято рішення, але Магнус не витримає туги за самим собою, тим, ким він є.

— Не варто псувати собі здоров'я, — пролунав набридливий голос у вусі. Професор любив наставляти не лише стоячи за кафедрою. — Тобі доведеться пройти через багато що. Зміна статі змушує тебе бути здоровим.

Дякую, дурень. Я знаю. Магнус, звісно, проковтнув ці слова.

Одна ін'єкція з необоротними наслідками. Кілька тижнів спеки, агонії, лихоманки, болю, яку не можна знеболювати, щоб була можливість пацієнту вказати на її джерело й лікарю, який зробить УЗД, перевіряючи, чи правильно ростуть нові статеві органи. Згодом, якщо тіло переживе цей ад, початок течки. На щастя, у перші дві-три заборонена вагітність. Але хто ж слухатиме омегу, найслабшу стать, рот яким із віку в вік затикають тим, що вони ні на що не придатні, крім народження дітей?

У омег було тільки одне перевага, яку мало хто з них міг повноцінно використовувати — їм давали роботу. Справжню повноцінну професію. Бетам залишалося тільки підмітати вулиці, навіть після блискучої освіти, або будувати свій бізнес.

Ось, виявляється, батько Магнуса будував свій бізнес, облизуючи задниці «Драугру» — більш ніж гидко. На особистість альфи теж можна змінити стать. Чому б не скористатися тоді цим методом?

Магнус не знав, чим керувався батько, але гони, впадання в агресію й виняткова залежність від омег — теж прояви слабкості. Принаймні, таке було вчення «монаха» Берта.

Так, альфи дуже залежні від омег. Кожна їх течка — це провокація гону, запаморочення, нудота, агресія. Також побут, який вони, як істинні побутові інваліди, не в змозі підтримувати без своїх омег. І одне з найгірших — пошуки своєї істинної через сотні, ні, тисячі, чужих задниць, коли все визначає запах.

— Підемо. Похорон закінчено, — Ларс Нордхейм взяв Магнуса під лікоть.

Закінчився й холодний дощ. Тільки зараз Магнус відчув, що продрог. Погода завмерла, затихла. Леденячий душу вітер завив, сумуючи за Магнусом. На чужій могилі лежав свіжий букет рожевих чайних троянд. Потрібно втекти з похорону — такий був план. Вшанувати батька й бігти. Ніхто не хоче привертати на себе гнів предків, відданих землі.

— Ось, візьміть, — йому простягнули білу вазу з тонкого китайського фарфору з традиційними синіми малюнками. Попіл висипали в невелику круглу воронку, зовсім не схожу на могилу. Надгробок був масивнішим за місце безпосереднього поховання.

— Мені потрібно до туалету, — притискаючи руку трохи нижче мечоподібного відростка ребер, торкаючись живота, десь між жовчним міхуром і проекцією шлунка на передню черевну стінку. Його блідо-біле, крейдяне обличчя з виразними чорними колами від сліз і недосипання, робило його ще більш болісним на вигляд, ніж він міг би бути.

— Я візьму, — Ларс Нордхейм простягнув руки й обережно, навіть любовно, взяв вазу в руки, викликаючи у Магнуса справжній спазм шлунка.

Отримавши короткий кивок професора, Магнус кинувся в туалет, краєм ока помічаючи переслідуючого його альфу-охоронця.

Дійсно, помилка померлого стає тягарем на плечах живого.