Грішний Ангел

Спершу вибачаюсь за те що можуть бути помилки, кілька глав писалося з самого початку не українською, тому перекладалося не дуже детально.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ:

у главі присутнє насилля, знущання над тваринами, кров, лайка, перші признаки депресії, сексизм, неадекватні стереотипи. НІЧОГО З ЦЬОГО АВТОР НЕ ВВАЖАЄ АДЕКВАТНИМ Й З ЖОДНИМ НЕ ПОГОДЖУЄТЬСЯ. ДЕ ЛИШЕ ДЕМО-ВЕРСІЯ ЯКА БУЛА ВИКЛАДЕННА У ЛЮДИ.

Грішний ангел.

Книга перша.

Розділ 1.

Емоції — тригерна точка кожного.

________________________________________

Руки заплямовані у крові.

Мої очі бігали з одного кута підвалу до іншого.

На язиці відчувався залізний присмак.

Звук відлунював від стін, як соковито відривався кожен шматочок мʼяса.

Затхлий запах підвалу лише посилював мій невпинний голод.

У воді виднілося відображення дівчини з жирним, коротким бірюзовим волоссям, по її губах до підборіддя стікала кров. Голодні, скляні, втомлені очі пронизували її ж душу наскрізь. Погляд повільно сковзав вбік, на труп, ще теплого кошенята з розірваним брюхом, здалося що він ще дихав. У горлі здавалося відчуття сухості, дівчина потягнула свою руку до шиї, потираючи її холодну шкіру.

«Боже, де ж ти? Чому я тут? Як я дійшла до такого?».

Щось шепотіло мені на вухо нерозбірливими словами.

Щось дихало мені у оголену шию.

Мені я чула позаду себе мявкотіння.

Міцуки панічно різко озирнулася назад, на зачинені двері, зі кровавими відбитками нігтів тягнучимися прорізами вниз. Важкий, розриваючий горло кашель ледь виходив з людини, вона майже падала зі сходів нижче, по її гірлянці піднімалася кров якою вона блювала, зі шматками мʼяса які щойно проковтнула з охочим апетитом, лилися між її губ без перерв, аж доки вона не відкинулася на спину, відчуваючи знайоме спустошення у шлунку, закинув голову назад, догори дригом на дверях не було жодного відбитку, а тіло кошеня було охоловшим, де на нього зліталися вже різна мошкара.

Несвідомо зелені очі заплющилися.

«Коли ж ти Боже, почуєш хоч одну мою щоденну молитву у цьому пеклі?»

«За який же гріх я опинилася тут?»

«Як я опинилась тут?»

________________________________________

Міцуки відчинила старі, скрипучі двері під’їзду. На одному плечі вона несла маленький рюкзак, а з іншого плеча вже спадав чорний шопер з документами та ще деякими речами що змушували тканину випирати. Плечем дівчина тримала телефон біля вуха, постійно поправляючи шопер вільною рукою.

— Анастасія Олександрівна, Даня занесе ключі від квартири завтра вранці. — Міцуки вийшла з дому, не встигнувши зачепити двері під'їзду, й ті хлопнули, зачинившись з гуркотом що доносився ехом по вулиці.

— Ох, добре, дорогенька, щастить вам у сімейному житті, — з телефону почувся хрипкий, але водночас добрий голос літньої дами.

— Дякую вам велике, гарного дня, — Міцуки не встигла закінчити, як співрозмовниця вже закінчила дзвінок, і почулися лише гудки.

Дівчина важко зітхнула і попрямувала до машини, припаркованої на стоянці прямо під будинком, біля красиво оформлених клумб бабусь в цьому будинку. Вокзал, навіть тут, у дворі було чутно активний рух й автобуси що виїзджали. Двері водійського місця трохи відчинилися, і зсередини почувся голос чоловіка.

— Дорогенька, ти там скоро? Ні? Може, мені без тебе поїхати? Чого ти так довго? Сама не можеш впоратися?

Молодий чоловік Міцуки, Даня, вже почав психувати, його гострі вуха ледь опустилися від незадоволення. Він не любив чекати, хоча сам зазвичай запізнювався, й рук аби пришвидшитися не докладав, виправдовуючи кожен раз новим «болить» чи «втомило».

Міцуки підняла багажник і поклала туди свій рюкзак і цей ненависний, але водночас цінний шопер, залишивши на собі лише бежеву сумочку з телефоном і гаманцем. Легенько зачинивши багажник, дівчина обійшла машину і сіла на заднє сидіння.

— Я б уже поїхав без тебе, — Даня поправив дзеркало заднього виду. — Чого ти сидиш на задньому сидінні? Я тобі дозволяв?

— Я хоча б подрімала пів годинки. — У відповідь дівчини Даня лише тихо фиркнув і пробурмотів щось під носа, будучи роздратованим. Міцуки розслабилася на всіх трьох сидіннях, підклавши руки під голову і роззувшись, щоб не чути чергових нарікань, що дама прибиратиме салон автомобіля своїми руками, при такому грубому ставленні до чистоти автомобіля. Міцуки поправила своє бірюзове, шовковисте волосся, яке тепер ледве прикривало її плечі, сховані під осіннім пальто кремового кольору. Незважаючи на досить виразну зовнішність Міцуки, могло здаватися, що вона сирена, адже такі незвичайні риси часто зустрічаються у них. Але дівчина була звичайною людиною серед безлічі інших створінь, які відрізнялися від неї. Люди могли дозволити собі жити в столиці, але їм було важче знайти роботу, адже не всі хотіли брати працівників на 3-5 років. Вони потребували співробітників на віки, щоб уникнути постійних проблем зі зміною персоналу. Міцуки саме через це не затримувалася на роботі більше 4 місяців. Заплутані думки дівчини почали стихати під шум дороги, її повіки стали важчими, чи то від втоми, чи від спокою, якого їй дали. Міцуки заснула не більше ніж за 3 хвилини.

…

День перший, сподіваюся, останній

Міцуки прокинулася уже не на теплих сидіннях авто та, на диво, не в теплому, затишному ліжку біля свого хлопця, а вже на прохолодному, черствому матраці, просякнутому запахом плісняви та іржі, серед сирості і холоду, серед огидного аромату, ніби хтось уже помер у цьому підвалі. З кожним днем осені ставало все холодніше. Вийти на вулицю без теплого пальто чи куртки означало ризикувати захворіти через пронизливий вітер і тривалі дощі. Дівчина піднялася, впираючись рукою та тримаючи плед, вона була укрита частково порваним пледом, а на самій Міцуки було лише спіднє білизна. Зі стелі капала іржава вода, утворюючи неподалік від Міцуки калюжу. На одній зі стін було щось схоже на віконце, але замість скла там була звичайна залізна решітка, вся в моху та бруді. З цього "віконця" дув прохолодний вечірній вітер, ще більше охолоджуючи і без того холодне приміщення. Дівчина загорнулася в плед, хоча він майже не грів її, і уважно оглядала кімнату, так детально, ніби це могло чимось допомогти. У кімнаті не було нічого, окрім миски, ймовірно з собачим або кошачим кормом, і маленької пляшки води об’ємом 0,5 л поруч із матрацом. Дівчина піднялася, тримаючи в одній руці кінці пледа на грудях, і, ступивши оголеною ногою на льодяний підлогу, миттєво відчула сироти по шкірі, маленькі волоски на тілі стали дибом. Єдиний вхід у підвал знаходився недалеко від матраца. Сходи, на превеликий жаль Міцуки, були не дерев’яні, а глиняні, такі ж холодні. Переборовши холод, дівчина швидко пробігла кілька сходинок і почала тягнути за ручку двері, яка була заперта ззовні. Вона протяжно простогнала, спустившись донизу. Ноги уже трішки звикли до прохолодної підлоги. Підійшовши до вітряного віконечка в стіні, яке було якраз на рівні очей, вставши поряд із сирою стіною, вона побачила галявину, осінні дерева, що огортали галявину, і знайомий для Міцуки пам’ятник у лісі. До дівчини дійшло: вона була в підвалі на дачі Дани. Вона була тут усього один раз, але все ж упізнала це місце, адже вже ходила до тієї могили та пам’ятала, що пам’ятник поставили на честь хрещеного Дані, який і переписав дачу на свого хрещеника перед смертю.

— Ні… ні… мені ж, напевно, здається… Даня може й злий… та весь час незадоволений… але він би навіть не подумав мене тут залишити… певно... так? — Дівчина бурмотіла собі під носа, розмовляючи сама з собою, намагаючись хоч трохи заспокоїтися від нав'язливих думок. Єдині думки, які можна було назвати логічними, поки що залишалися в здоровому глузді Міцуки.

…

День другий.

В спробах проспати кілька діб все ж виходило хоч якось скоротати час у цьому чортовому місці. Так, уже проспавши до самого вечора, хоча раніше Міцуки було складно заснути навіть у теплому затишному ліжку, а може, просто вона морально втомилася від усієї навантаження. Уже трохи темніло, з вулиці почулося шелестіння трави й здавалося невиразний шепіт. Міцуки встала і підійшла до єдиного отвору, вставши на навшпиньки, було помітно, як до «віконця» щось наближалося, потроху вимальовувалися обриси невеликого силуету якогось звірка. Нарешті, звірок підійшов досить близько. Білий і пухнастий кролик — поки що перше, що змусило усміхнутися Міцуки в цьому підвалі. Раніше вона бачила кроликів лише в клітці, але зараз усе було з точністю до навпаки. У клітці була вона. Кролик сів навпроти очей дівчини. Якби вона була трохи вищою, то змогла б його погладити, адже він сидів явно ближче, ніж витягнута, ніжна жіноча рука. Міцуки тільки спробувала встати на навшпиньки й погладити кролика. Їй в обличчя бризнула кров, що повільно покотилася по щокам. Тільки-но як кролику прокусили горло криваві ікла вовка, роздираючи тварину з явним апетитом і чавкаючи, що аж краплі крові потрапили на обличчя невинної дівчини. Помітивши Міцуки, вовк спробував пащею пролізти до дівчини. У Міцуки підігнулися ноги, і вона миттєво відступила на кілька кроків назад, ще коли хижак вчепився у шкуру беззахисного звірка. Вовк ляскав пащею, намагаючись хоч за що-небудь вчепитися. З його шкури розтікалася кров по підлозі, а може, просто кров кроля з його трупа неподалік, на і без того сирий підлогу підвалу. Дівчина сіла на матрац, притиснувши до грудей коліна і перехрестившись. Хоча Міцуки не загрожувала сильна небезпека від хижака, поки він був за стінами підвалу, їй залишалося лише чекати, поки хижак сам піде. Важке дихання Міцуки почало різко обриватися, по щоках покотилися холодні сльози. Дівчина почала тихо схлипувати і крізь тремтячий голос тихо шепотіти молитви. Звір різко затих, і паща хижака захлопнулася, по ній потекла кров. Паща повільно зникла з поля зору Міцуки. Не минуло й хвилини, як у приміщення влетіла нижня щелепа вовка. Ззовні почувся грубий сміх. Дівчина ще не відійшла від побаченого з кроленям, як уже бачить нові знущання над бідними звірками. Міцуки заверещала, щелепа відбилася від протилежної стіни дірки і підлетіла майже до її ніг. За гратами почав лунати ще божевільний, чоловічий, захлинаючись голос сміхом. Міцуки закрила руками свій рот.

…

День третій.

«Я прокинулася вже не від відчуття, що виспалася і не можу знову заснути, а від пронизливого холоду» — перше, що підсвідомо вимовила Міцуки. Холодний матрац, який був промоклий. Дівчина вперлася спиною в найближчу колону, скрутившись калачиком та вперлася рукою до кута матраца, він прогнувся. На руку потекла крижана вода. Оглянувшись, з'ясувалося, що з стелі все ще текла вода, але тепер вода лилася ще й через вентиляцію в стіні, вперемішку з кров’ю, кінцівками кроля і брудом. На краю матраца сиділо маленьке сіре кошеня, здавалося, він був розміром з долоню. Нарешті Міцуки зрозуміла всю тривожність ситуації, і вона прокинулася остаточно від охопившої її паніки. Матрац остаточно промок. Відчувши крижану воду, вона скрутила порваний плед і підняла його так, щоб він не торкався води. Хоча кінці й промокли, це було не настільки важливо в цей момент. Підклавши плед під пахву, вона взяла кошеня в руку і швидко попрямувала до сходів. На диво, прісну воду в пляшці ще не змило водою, тому вона захопила її. Незабаром вона пробігла до сходів, знову переконавшись у їхній крижаній температурі, і сіла на передостанню сходинку. Міцуки розстелила плед так, щоб він міг гріти і ноги, сівши з ногами під сідниці, укутавшись і не забувши про кошеня. Вона посадила його собі на коліна, єдину частину тіла, куди плед міг гріти досить добре, адже його лише половина була в дірках і розтяжках. Кошеня тихо замуркотіло, вистачило лише трохи погладити його, як воно почало нявкати і гріти руки своїм теплом, обтираючись об дівчину, ще більше гріючи. Вона прибрала руки з кошеняти, і воно затихло. Знявши з себе плед, вона закутала кошеня міцніше і поклала його ближче до води.

Сподіваючись, що її можуть почути в домі, якщо вона підійде до дверей і закричить, Міцуки вагаючись вирішила спробувати. Ця ідея крутилася в її голові, вона то піднімала руки, щоб почати стукати і створювати хаос, то опускала їх, передумуючи. Хоча це була і дурна ідея, але факт того, що хтось все ж був у домі, давав надію, адже щоранку вода знову наповнювалася і була чистою. Вставши, Міцуки підійшла впритул до дверей. Вони були дерев’яні і за механізмом відчинялася зовні.

— Допоможіть! Хтось є зовні? — кричала вона якомога голосніше. Якби вона кричала довше, то точно зірвала б голос, паралельно стукаючи по дверях.

Не замовкаючи вже 10 хвилин, може 15, а може й зовсім 5, вона збилася з рахунку часу вже на 3 хвилинах. Нарешті за дверима почувся чоловічий голос, той, який Міцуки хотіла почути в останню чергу:

— Ти вже заспокоїшся нарешті?! Грьобана сучка, — голос Дані почувся поза дверима.

Зі злості вона востаннє вдарила по дверях і закричала що є сили:

— Щоб ти здох, мудило, — сама того не помітивши, по щоках покотилися краплі сліз, від усвідомлення, що йому спочатку було наплювати на неї і на те, що він замкнув її тут.

Дівчина відчула, як її горло дере зсередини. Здавалося, що вона вже не зможе викричатися, все, що було на душі, але дере не тільки від болю, а й від клубка злості, який, здавалося, душив її, перекриваючи доступ до кисню. За нею почувся роздираючий писк кошеняти. Міцуки озирнулася і побачила, як з води стирчала лише голова змії, що вчепилася кошеняті в живіт. Вона була готова кинутися рятувати бідне звірятко, але розуміла, що не маючи нічого, навіть волі, нічого не зробить, лише нашкодила б собі. Уже як належне, вона прийняла, що він помре. Її розривало зсередини від психологічного болю, поки кошеня розривало фізично. Коли кошеня замовкло, змія поповзла назад у воду, залишивши лише мокре місце від живота кошеняти. Обережно вона зняла плед з-під кошеняти і сіла прямо біля дверей, укутавшись цим же пледом, теплим від крові тварини.

Міцуки нарешті втратила всяку надію на те, що не скінчиться в цьому ж підвалі. Але її розривало лише від двох питань: «Навіщо? Навіщо йому тримати мене тут?» — здавалося, вона вже сходила з розуму, бо чула голоси в голові, а може і не в голові, які тільки й твердили одне: «Голод», щоразу, коли дивилася на кошеня. Людина може прожити без їжі близько трьох-чотирьох тижнів, але не вона, якій і без того доводилося майже не їсти. А якщо і їсти, то після прийому їжі кожного разу бігти в убиральню і вставляти два пальці в рота: «Будь стандартом краси, і я одружуся з тобою», — твердив їй кожен раз її молодий чоловік. «Внушили мені ще в дитинстві, знайти істоту, яка полюбить мене, людину, це буде як джекпот у лотереї на мільйон, тому я і слухала його, хотіла, щоб він одружився», відкидаючи факт, що він їй був огидний. Хоч вона і готова була терпіти все заради майбутнього щастя, якого, очевидно, для Міцуки вже не настане. Навіть з останньою надією, вона намагатиметься вижити, хоч і не знала, як буде вибиратися звідси, чи Бог її почує і пошле їй ангела, який її врятує, навіть самого грішного. Дівчина потяглася до тіла кошеняти і відірвала шматочок плоті, окровавлений і ледь теплий. Заплющивши очі, вона через силу змусила себе проковтнути мерзенний і водночас соковитий шматок, нещодавно живої тварини. Напевно, якби Міцуки не голодувала до «переїзду в прекрасний дім», то виблювала б усе. Але, ймовірно, совість буде її мучити до кінця життя.

…

День четвертий.

Вода затихла і перестала текти з отвору в стіні, але все ж залишалася в підвалі, їй не було куди стікати. Прокинулася Міцуки, здається, ввечері, а може вранці, точно не знала, але хотіла проспати все життя і не бачити далі ці муки. Вона почала говорити з собою, вже без особливого відрази відкриваючи шматочки плоті кошеняти, поки його можна було їсти і воно не стало гнилим. Хоча вже з’явилася нудота від своїх же дій, але Міцуки не припиняла. Закінчити так життя, їй здавалося, це те саме, що просто подавитися і більше не вдихнути. Зі сходів підвал здавався ще холоднішим і темнішим. Здавалося, вона вже почала бачити у воді відображення людей.

Міцуки прислухалася до голосів за дверима, але як би вона не хотіла, кричати не могла, лише шепотіла. В спробах перед сном виламати двері, єдине, що їй вдалося, це залишити руки в крові, своїй крові, і отримати кілька матірних слів на свою адресу. Вона припинила, на жаль, не через бажання, а через безсилля. Як і в даний момент, їй доводилося терпіти. Хоч зараз у неї шанс був би врятуватися більший, ніж учора, вона лише постукувала потилицею по дверях, тим ще більше посилюючи свій головний біль.

Міцуки почула розмову за дверима. Голос Дани, ймовірно, проходячого повз двері в підвал, промовив:

— Упевнений? Ти ж сам раніше хотів, і у тебе завжди є зайві гроші.

— Я казав, що мені треба відпочити від великої кількості роботи, а не "потребую повію" — більш грубим голосом відповів співрозмовник.

Відразу після цих слів, Міцуки спробувала привернути увагу стуками, стукаючи своїм ліктем по дверях. За дверима не було чути питань про звук, лише мовчання та різкий удар по дверях з зовнішнього боку, від чого Міцуки здригнулася.

— вгомонися, сучко — на велике розчарування, ударив по дверях Даня, і, схоже, його співрозмовнику зовсім не було справи до того, що відбувається за стінами підвалу.

— Який же ти все ж таки виблядок, Рональде, навіть жінок поважати не вмієш — здавалося, це зверталися до Дани, але його назвали Рональдом?

Схоже, вони пішли в іншу кімнату, тому що було чути, як хтось із них грюкнув дверима, і голоси було складніше розібрати. Їхні слова дуже напружили Міцуки. Вони залишили її з думками, які поїдали її зсередини.

Може, все це... фальшиві надії? Ніхто не полюбить Міцуки, мама не порадіє за те, що вона знайшла своє щастя. Може, правда, люди нікому не потрібні...

Знову потекли сльози, горло все так же боліло й роздирало від учорашнього дня. Здавалося, що це місце тільки й могло живитися її стражданнями, горем і сльозами, що з кожним днем її думки ставали ще гіршими, нагадуючи прожите дитинство, де з кожним разом її душа виливалася болем ще більше. У думки знову влізли слова Дани при першій зустрічі, що йому потрібна покірна й ідеальна лялечка, лише тоді він готовий буде показати їй, що таке щастя. Після її одноманітних років навчання і майже щомісячних пошуків нової роботи із зарплатою хоча б для покриття вартості оренди квартири, в яку, на її жаль, вона, мабуть, вже ніколи не повернеться, не побачить світло від вуличних ліхтарів під покровом ночі та прелестної компанії друзів, де вони могли обговорювати все і всіх, усі свої переживання і незгоди.

За дверима, здається, щось упало або вдарилося, Міцуки точно не могла знати, але шум був значний. Вона здригнулася і витерла сльози з щік, намагаючись розібрати хоч щось. Міцуки не розуміла нічого, слова ніби не були пов'язані, і кожне нове речення було наче про щось інше. Можливо, вона просто не чула всього, бо чула лише те, що кричали. І здається, кричав знайомий їй голос, який вона впізнає з тисячі — Дани. Міцуки добре запам’ятовувала голоси, хоча іноді рідко плутала чийсь голос із голосом свого брата, що одразу кидало її в тремтіння, і в ті моменти їй хотілося себе проклинати. Від мучительних думок їй ставало душніше й спекотніше, до такої міри, що вона не помітила, як почала впиватися в свої руки нігтями, які вже були заляпані її ж кров’ю. Міцуки важко дихала, її вирвало і палило зсередини, з кожним вдихом здавалося, що в її грудній клітці залишалося все менше кисню. Як би не казали, що людина може прожити майже місяць без їжі, тиждень без води і жодної хвилини без кисню, Міцуки здавалося, що вона і тижня тут не проживе. У неї промайнула думка навіть про самогубство і про те, щоб увійти у воду і більше не виплисти або розбити голову об цю кляту двері.

З її уст вирвався мимовільний стогін від болю. Вона подивилася на свої руки, вже залиті її ж кров’ю, трохи нижче плечей залишилися сліди від нігтів. Через жар, який вона відчувала, вона не звернула уваги на біль у руках. Як тільки задумалася про це, вона відчула ту біль, яку мала б. Руки заливалися кров’ю. Ох боже, невже вона помре тут? Склала руки, вона почала молитися в надії, що Бог її почує, знову.

…

А чи є ще досі сенц рахувати?

Міцуки була загорнута в брудну від крові ковдру, по саму голову. За звичайної застуди вона б так, звичайно, не укутувалася, але зараз їй складно було зрозуміти, чи холодно їй від сирості, чи вона справді захворіла. А може, одразу і хвороба, і сирість добивали її. Міцуки лише дивилася в щілину дверей, з якої вчора текла кров. Після ще одного гуркоту вже біля дверей вона точно не знала, що там відбувалося: чи бійка, чи просто щось упало. Вона вже не замислювалася. Потирала свої руки з наміром хоч трохи себе зігріти. Тепер же Міцукі мала лише дві думки: вона хоче померти, але боїться смерті, боїться відчуттів, які вона може принести. Багато хто й без того самостійно пробивав собі тіло хрестом до самого серця, віддаючись Богові, але Міцукі боялася навіть померти від холоду. Замислюючись про смерть, вона починала знову повертатися до суворої реальності.

Де всім наплювати на бідну людину без багатої родини.

Де всім наплювати на те, що десь хтось може вмирати.

Де всім наплювати на людину.

Вона могла померти навіть від тієї самої змії, яка могла занести їй сказ, і вона б мучилася від неконтрольованого болю, або де її могла розірвати невелика лисиця, яка могла б пролізти через ґрати. Або ж її все-таки прикінчить її ненависний Денечка. Якби в неї була можливість, вона б навіть через всю втому вирвала б йому очі й роздерла б горло своїми й без того недоглянутими нігтями. Міцукі закашляла, відчуваючи, як її руки тремтять. Вона помітила різкий рух у мисці з собачим кормом, що стояла біля пляшки з водою. Щодня в підвалі з’являлася вода і собачий корм. Серед сухого корму з самого дна вилізло щось схоже на личинку. Її очі розширилися. Вона взяла тремтячими руками за край миски й перевернула її догори дном. На поверхні корму було повно личинок і черв'яків. Нудота посилилася, і вона цією ж мискою скинула все у воду. Може, він і в воду щось підмішував? Міцукі ніколи не заставала його за тим, як він змінював воду або додавав корм у миску. А може, справді, після кількох ковтків води через пів години вона засинала міцним сном. Може, він підмішував снодійне? Раз уже він спеціально додавав личинок на дно миски? Боже, як же добре, що вона не додумалася їсти той корм. Тепер вона була впевнена в тому, що він раніше планував це все. Холодними руками Міцукі потерла свої ноги трохи нижче колін. Їй до жаху сильно хотілося додому. Раптом вона відчула біль у потилиці. В очах потемніло, і повіки стали важкими. Вона заплющила очі.

Все було, ніби уривки з різних моментів життя.

Міцукі відкрила очі. Великий кухонний стіл, за яким, ймовірно, хтось сидів, розмиті фігури, що перекривали голоси. Яскраве тепле світло било їй в очі. Фігура ближче всього до неї глянула на неї, або їй лише здалося. В одну мить вона знову заплющила очі.

Міцукі відкрила очі знову. Щось дуже сильно вдарило по столу, можливо, він навіть тріснув. Знати точно вона не могла. Спробувавши хоча б трохи вдихнути кисню, вона почула у вухах жахливий писк, переплетений з досить грубими голосами, які про щось сперечалися. Можливо. Здавалося, на неї поглянули скоса.

— Якщо ця сука дістанеться мені, від неї живого місця не залишиться, то скільки ж синців на її тілі приховає ніжну шкіру.

Міцукі заплющила очі від писку.