Пролог
— Ти ніколи мене не кохала! — волав Павло на всю квартиру — Якби кохала — ти б мене пробачила!
Я навіть забула, по що тягнула руку. Настільки ці слова були абсурдними в цій ситуації.
— Паш,—я тяжко зітхнула — я можу сказати аналогічно. Якби ти мене кохав — ти б не трахав мою знайому цілих півроку. Ти б взагалі її не трахав. Тому, будь хорошим хлопчиком, і не заважай мені збирати речі. Зрада — це одна з тих речей, які я не пробачу. І ти це прекрасно знаєш. Нашим відносинам кінець. Баста.
— Ти нікому не потрібна окрім мене! У тебе нікого немає. Навіть свого житла у тебе немає. Куди ти підеш? — все більше розпалявся Павло.
Років зо пʼять тому, ці «аргументи» можливо б на мене вплинули. Але зараз… Зараз у мене є стабільний заробіток і фінансова подушка. А ще, є мозок. І він говорить, що трьошка в центрі Києва — це не те, що повинно мене тримати в відносинах з зрадником.
— А от куди я піду, тобі знати не обовʼязково. — я застебнула валізу, і, підхопивши рюкзак, попрямувала до виходу. — Проводжати не треба, ключі знайдеш на тумбочці.
— Стій! — він спробував схопити мене за руку, але нічого не вийшло.
— Досить. Павле, наші відносини закінчено. Прийми це як факт. Бувай.
Я вийшла з будинку й вдихнула на повні груди.
На душі було кепсько. У носі звично защипало, але я прикусила губу. Ні. Більше він не отримає навіть однієї моєї сльози.
Телефон пілікнув, сповіщаючи про прибуття таксі. Знайшовши очима потрібну машину, я попрямувала туди. В середині щось осіло неприємним каменем, але я не придала йому сильної уваги, зпихнувши все на відчуття образи й розчарування.
В лице пахнуло запахом озону, а останнім, що я побачила, перед тим, як втратити рівновагу, був яскравий спалах.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!