ЖАХИ ТА ТРИЛЕРИ (збірка новел)

Уууу, як підступно! Крутезна історія. Ця леді, прям як повучиха: висушує жертв і залишає оболонки у своїх тенетах

Все за ради мистецтва

Звісно)

А далі... їх... ням-ням ))) Дякую за приємні слова!

прослухала в озвучці на каналі калідор. вразило на моменті з насінням і як хлопчик почав спокійно відділяти голову солдата. моторошно! дякую

Вам дякую. Приємно, що сподобалось!!

Було б смішно, аби через неточність перекладу японець неправильно зрозумів бажання гостя. Скажемо, Степан широ хотів побачити чайну церемонію, а не сеппуку)))

Не знаю, чи переписували ви, після отриманої критики. Але мене тут все влаштувало. "Сильна" прив'язка від початку й до кінця до головного, Вадима. Він не герой, лише цинічна людина, що робить тільки для себе. Інші, не важливі, як для нього, так і для цієї історії. Просто "зайві", яких прибрали за першої нагоди. (Тобто, потрібні, але для того щоб прибити😅) Жахи на той жахи)

Вдалося вам передати магнетичну синхронну злагоженість мурах, це відчувається у сценах "лікування", вдало проступила місцевість, ненав'язливо, але вигідно обрамлюючи історію. От тільки ви не пішли простим шляхом, не дали читачу прямий натяк на мотиви комах, але вдало підвели до того, уважний читач має сам провести паралелі між поруйнованим мурашником, в який вдерлися чужинці, та сценами з нападом, а останній штрих - огляд мегаполісу термітів і відчуття дому, як останнього оплоту - дає пояснення, чому все сталося саме так.

Трохи передбачувано) і так і залишилося загадкою, що сподвигло Степана на той вчинок, що мотивувало? Зачарованість у Японію?

Така процедура сепуку))) Свідок має піти слідом за самураєм!!! Мусить містичність церемонії повела його за собою))))

Та я здогадалася, що то є частиною ритуалу. Але ось якоїсь дрібки сприйняття всього цього Степаном мені не вистачило, натяку на логіку його мислі.

Відсутня мотивація!! Тут потрібно буде подумати, як вплести її в текст!!! Дякую!

Дуже схематично зараз поясню, але може стане вам у нагоді. Ось Степан ригає і в шоці, а ось він раз, і робить те, що робить. Що його перемкнуло? При тому ви на початку робите акцент на тому, що він не знайомий з ритуалом і власною роллю (чи ж то ви мали на увазі, що він не розуміє, який саме ритуал буде, тоді це мене ввело в оману). Ось мені не вистачило цієї емоції, внутрішнього пориву, який переконує Степана, спонукає до цього. Знаю, що це не проста задачка, бо це повинно бути а) зрозумілим читачу, б) переконливим. Зате такі задачки цікаво розв'язувати)

Змінив фінальну частину))) Тепер у Степана є вагома причина завершити ритуал)))

Важко читати, перевантажено описами кожної дії, куди став, що зробив, куди глянув - читач усе це має уявити, узгодити, а з такою концентрацією це важкувато. Та ця описовість не завжди виправдана, можна сконцентруватися на ключових діях, які рухають сюжет, або ж слугують характеристиками. Через рвучкість рядків, оцієї розбивки на мікрофрагменти, динаміка оповіді при прочитанні постійно буксувала, рухалася ривками. Десь посередині, де наростає напруга, це вже відверто дратувало, бо не узгоджувалося мені з моментом, де дія має бути більш динамічна. Але головне, що ця оповідка не викликала якогось емоційного резонансу у мене, герої нагадали мені карти в колоді, ви, автор, ніби розклали пасьянс, а я ніби спостерігала за ним, без якоїсь емоційної прив'язки. Поганий герой і погані поганці, невинні бранці, але ніхто не зворушив, не зачепив, бо ні до кого не відчуваєш справжньої симпатії чи антипатії, ба більше - уся ситуація, реакції, все несправжнє, награне, а тому я залишилася до кінця поза історією, ніяк не пережила її. Хоча сам задум непоганий. Це ніяк не критика, ділюся своїми враженнями від історії, можливо, вам буде корисно глянути на неї через призму сприйняття читачки.