Працівник

Коли Роберт увійшов до приміщення оранжереї, освітленого променями сонця крізь скляні стіни, працівник вже був там — ходив між полицями, зрізав мертві бутони з троянд. Перш ніж взятися до своєї роботи, Роберт деякий час поспостерігав за працівником, за його механічними, але такими неідеальними, надто обережними рухами.

Заняттям Роберта було дослідження рослин, але, крім них, він давно захоплювався працівниками. До того як зміг отримати власного, він не розумів, нащо використовувати ці неідеальні моделі — повільні, схильні до помилок — коли їхню роботу могли набагато краще виконувати звичайні роботи. Але, здобувши право на працівника, Роберт зрозумів, чому представники еліти любили їх тримати попри всі недосконалості. Було в працівниках щось незвичайне, непоясненне. Їхні вади одночасно різали око й притягували погляд. Просто як гілка куща, яка вибивається з основної маси й порушує гармонію всієї рослини.

Двері відчинилися й до кімнати ввійшов Марк, Робертів асистент. Після звичайного привітання він оглянув оранжерею. На якусь хвилю затримав погляд на працівникові.

— Маєте нового працівника?

— Так. Минулий вчора поламався.

Звісно, працівник не міг їх розуміти, навіть чути, бо сприймав лише команди, надані через спеціальний пристрій, але Роберт відмітив, що після його слів той на кілька моментів спинився, перш ніж перейти до наступного куща.

— Поламався? Він же був зовсім новий.

— Напевно, дефектний, — відповів Роберт, для якого це теж було загадкою. — Ввечері раптом почав видавати дивні звуки, а тоді впав і не рухався.

— Добре, що вам швидко видали нового.

— Так.

За спинами Роберта й Марка роздався дзенькіт — леза ножиць у руках працівника зачепили металеву полицю.

— Краще б взяли собі нормального робота, — зазначив Марк. — Він був би набагато ефективніший.

Роберт не відповів, зконцентрувавшись на пробірках з добривом. Звісно, ефективніший. Але не такий цікавий.

Крім недосконалості на межі неоковирності з грацією, було в працівниках ще дещо, що інтригувало Роберта. Колись давно він почув теорію, що працівники здатні до емоцій. Роберт після того майже не досліджував це питання, здебільшого через те, що не зміг знайти потрібної інформації, але йому було цікаво, які ж такі емоції можуть мати ці знаряддя. Не раз він стиха підглядав за своїм попереднім працівником, але так і не помітив у нього жодної емоції. Чи то пак просто не зміг її ідентифікувати.

Деякий час Роберт з Марком мовчки працювали під клацання ножиць позаду. Працівник переходив від одного куща до іншого; покінчивши з трояндами, він переключився на полиці з гортензіями. Клац — сухе суцвіття м’яко впало на землю. Шурх — працівник, нахилившись, підняв його та поклав у цебро. Кущ за кущем, він дійшов до свого власника й тупо зупинився перед ним, наче не додумуючись обійти, щоб дістатися до наступної полиці. Поглинений роботою Роберт навіть не помітив цього, поки Марк не звернувся до працівника через передавач:

— Зробити два кроки ліворуч та повернутися на маршрут.

Працівник стояв на місці. Роберт підняв голову від пробірок.

— Дивно.

— Схоже, цей теж дефектний, — зазначив Марк.

Роберт посунувся, даючи дорогу працівникові, але той не рухався.

— Повернутися на маршрут, — віддав команду Роберт.

Руки працівника затремтіли, він стиснув ножиці й раптом заговорив.

— Думаєш, я не розумію тебе без цієї штуки, срана машино? Вчора через тебе помер мій брат, а тобі й начхати на нього, як і на ці чортові квіти, як і на все інше! Ненавиджу ці твої пусті баньки! Це ви всі — дефектні, й одного разу ми, люди, повернемо своє місце в цьому світі!

Він замахнувся ножицями, цілячись в голову Роберта, але Марк миттєво перехопив його зап’ястя однією рукою, другою вдаривши по голові. На гортензії ляпнуло червоним і білим. Марк підійшов до крану й підставив руку під струмінь води.

— Напевно, його так швидко видали вам, бо хотіли позбутися бракованого екземпляра, — сказав він Роберту.

— Можливо, — відповів той. Ще кілька секунд він дивився на тіло працівника на підлозі, а тоді викликав робота-прибиральника.

Треба якомога швидше подати заявку на нового працівника, подумав Роберт. Зрештою, вони таки здатні показати, що таке емоція.