Леквар

— Що?

Звичайно, на здивований вигук Джіа ректор звернув увагу. Не тільки він, бо дівчина з чорним волоссям також піднялась з колін і витріщилась на Фінес. Білий топ, шорти, зав’язаний хвіст і доволі молода зовнішність. Це точно не секретарка , яка більше була схожа на його матір.

Ну, смак в ректора Фейбла походу мався.

— Якого… студентко Фінес, я чекав вас після лекції.

— Ага, я помітила.

А ще Джіа бачила з якою спритністю дівчина перед нею оберталась птахом і летіла через вікно. Напевно тому і сказала те, що було в неї в голові, а не те, що насправді було потрібно. Тому і натикнулась на зведені брови і ледь злий погляд ректора. Походу він вже встиг застібнути свої штани і відійти від моментів задоволення, повертаючи собі більш людяну зовнішність.

— Тобто, мені не сказали, щоб я приходила саме після лекції. Просто сповістили, що ви викликали.

Фінес закусила губу, не пригадуючи, щоб запрошення звучало разом з певним часом. От тільки це могло потонути в тому гомоні, який розвели інші студенти, що стали свідками і діалогу з Одіною, і виклику до ректора. З іншого боку, яка вже різниця, якщо вона ось стоїть перед Фейблом і готова вислуховувати наскільки вона погана студентка.

— Прекрасно, — зітхнув дракон і промасажував перенісся. — Раз ви вже тут раніше потрібного, всідайтесь.

Джіа прослідкувала за жестом руки і прослідувала за його наказом, зайнявши місце в кріслі напроти ректорського столу. Фейбл піднявся зі свого крісла і підійшов до міні-кухні, де вже через хвилину був готовий ним чай, розлитий по двох чашках, одну з яких він запропонував дівчині.

— Це з шипшиною, пийте.

Фінес здивовано дивилась на ректора і не могла зрозуміти усього лише двох речей: чому він пив чай з шипшиною, а не каву з круасаном, і чому зовсім не виглядав таким злим, як його описували? Може, вона не в той кабінет зайшла? Хоча ні, проректор Анайре Валіор була жінкою, ельфійкою і точно не могла сидіти на десятому поверсі, бо її кабінет знаходився в іншій будівлі ближче до лісу.

— Ну що, — зробив ковток ректор і вдягнув окуляри на перенісся, — розповісте, що саме сталось, що ваші оголені фото потрапили на основний ресурс академії?

— Це не я виставила, — гмикнула Джіа. — Я тільки взнала про це, тому ще не встигла з’ясувати, хто винний.

— Я і так це знаю, — знизав плечима дракон. — Питання в тому, як владнати ситуацію саме з вами.

Фінес здивовано підняла брови і витріщилась на ректора. З кожною секундою він руйнував свій образ, створений роками. Це він так типу піклувався про неї, як про свою студентку? Чи це він так намагається допомогти через…

— Не бійтесь, — натягнула посмішку Джіа, сильніше стискаючи в руках чашку. — Те, що у вас є коханка не псує вашого образу суворого ректора.

— Ніби мене це хвилює, — гмикнув Фейбл. — Я про те, що ви поступали сюди з кращими оцінками, перший місяць були кращою студенткою на факультеті некромантії. А зараз що? Оцінки ледь дотягують до середнього рівня, практикуми ви закинули, тепер ще і посварились з дівчиною з іншого факультету. І це було б нічого, якби вона не виставила ваші оголені фото на заздрість всім, які навіть невідомо де взяла.

— О, тобто, в мене на тому фото гарне тіло?

І що, що він ректор? Не чоловік, чи що? Треба ж розуміти, як її оцінюють чоловіки старшого віку.

— Обов’язково передам це вашому батьку при зустрічі.

— Звідки ви знаєте мого батька?

— Працювали разом у Святій Сенеї.

Джіа погано пригадувала найближчі поїздки батька на території монстрів, тому дивилась на ректора доволі скептично. Може, це було до її народження? Усього лише якихось двадцять два рочки тому. Для дракона це буквально щось типу одного місяця. Та і батьку тоді було близько двадцяти п’яти.

— Це було п’ятнадцять років тому, — ректор поклав підборіддя на долоню, опираючись ліктем на стіл. — Співпраця вийшла випадковою, але я дуже добре пам’ятаю вашого батька. До того ж, коли він взнав, що я ректор Аданте, попросив пильнувати за вами.

— Це вже лишнє.

— Так що з вами сталось? В листі до академії при подачі документів ви вказали, що хочете стати кращою некроманткою Налони, але поки навіть до середнього рівня не дотягуєте.

— В мене служник колишній демон!

— В вашого батька був василіск, який вже на другому курсі повністю повернув собі шкіру. А також ще декілька служників.

— Це ви мене так носом тикаєте?

— Це я так намагаюсь зрозуміти, що сталось після того, як ви поступили в академію. Чув, ви зустрічаєтесь з Сеніасом Райнером з природнього…

— Він тут ні до чого.

Не вистачало ще, щоб сюди її хлопця приписали. Вона сама винна в своїх проблемах. До чого тут Сен?

Фейбл зітхнув і зробив ще один ковток, змушуючи Джіа стиснути свою чашку сильніше і повторити за ним, підносячи до губ. Ледь теплий чай і справді заспокоював, а ще викликав бажання випити його до самого кінця.

— Студентко Фінес, у вас же наступного тижня здача по темі ґрунту при похованні? Я прийду послухати.

— Знущаєтесь?

— Виставлю вас з академії, якщо ваші оцінки залишаться в тому ж стані.

І сказано так спокійно, ніби він давно це планував, просто приводу раніше не знаходилось. Він помститись хотів за те, що вона взнала про його коханку? Він нормальний взагалі? Напевно, про нього все-таки не брехали.

— Є студенти, в яких оцінки набагато гірші за мої! Їх і виставляйте!

— З ними я окремо розберусь. Подумайте про своє навчання, а не стосунки. Ви ж не збираєтесь за нього заміж.

— Збираюсь.

— Співчуваю, — кивнув ректор і відкинувся на спинку. — Сподіваюсь, ви добре підготуєтесь до здачі реферату і зможете доказати мені, що я неправий, а ваш хлопець не є проблемою, чому ваші оцінки так сильно знизились. Як і бажання стати кращою некроманткою.

Джіа злилась, не могла знайти собі місця, допивши чай з чашки. Він їй співчував, що вона збиралась вийти заміж за Сеніаса, чи це його відчуття відносилось до її хлопця, що йому не повезло?

— Співчуваю вашій коханці, — все-таки не втримала язика за зубами Фінес. — Вона лише перевертень і просто так не зможе увійти у вашу сім’ю. Напевно, їй це дуже образливо.

Хотілося вколоти, щоб йому було дуже боляче, і Джіа навіть очікувала, як зараз її реально виженуть з академії просто за те, які саме слова вона казала. От тільки просто не могла втриматись і не сповістити про свої думки. Фінес дуже не подобалось, коли чіпляли її особисте життя, тому і за фотографії вона ще обов’язково помститься найгіршим способом з можливих.

Некромантка спостерігала, як ректор Фейбл тяжко зітхнув вже в котрий раз і підвівся, крокуючи в її напрямку. Зараз їй розкажуть, куди саме краще йти.

— Нариваєтесь.

Рідіас Фейбл підійшов надто близько, возвеличився над нею, і Джіа навіть помітила, як на обличчі знову стала проступати луска, ледь переливаючись золотистим кольором, а зіниці витягнулись, тепер нагадуючи щось від котів або ящірок. Ага, тих самих драконів, ще і згадуючи, що він з найстарішого роду, про який було відомо, напевно, усім у світі.

— Випускаю голки, коли мене ображають.

— В мене надто товста шкура, щоб ваші слова зачепили, — ректор нахилився ближче, аби зазирнути в очі своїй студентці. — Налити вам ще чаю?

Джіа і сама ледь посунулась вперед, ніби приймаючи виклик, тому очі, в яких вже плескалися золотисті блискавки, бачила прекрасно. Красиві, не посперечаєшся, от тільки теплий карий колір у Сеніаса кращий. А дракони завжди і усі пихаті індики.

В цей момент двері в кабінет відчинились так само різко, як зробила це Фінес приблизно хвилин так двадцять тому. Джіа повернулась на звук, не очікуючи побачити взагалі нікого, от тільки на них дивилась секретарка з повним шоком на обличчі. Некромантка скосила очі на дракона, вниз, і знову на жінку. Сглитнула. Виглядали вони якось не дуже добре в цей момент, хтось би напевно зрозумів би їх не дуже правильно.

— Вибачте, пане Фейбл, — швидко взяла себе в руки жінка. — Ви сказали, що вам потрібен час з вашою дівчиною, тому я не спішила. Ще раз вибачаюсь, що потурбувала. Я, напевно, краще ближче до перерви підійду.

Дракон навіть не намагався щось заперечувати, коли його секретарка спішно закривала двері і тікала подалі від кабінету. А Джіа взагалі-то ніяк до «пана Фейбла» не відносилась. Він її ректор, не більше, ні в якому разі! Просто як мінімум він дракон, а це вже солідний такий мінус в його карму в її долі.

— Хіба ви не повинні були сказати, що вона не права? Я ваша студентка!

— Вона вас навіть не запам’ятала, — покачав головою Фейбл і відійшов, нарешті прибравши свої блискавки в очах з лускою на скронях. — До того ж, я потім попрошу її мовчати і не вигадувати зайвого.

— Та в неї язик, як помело!

— Перевіряли?

Джіа хотіла би ще щось сказати, от тільки їй прийшла думка, що це просто марна трата часу, а вона і так пропустила лекцію. Дівчина закотила очі і відкинулась на спинку крісла. Їм було що ще обговорювати чи можна вже було йти далі вчитись, щоб зробити так, як він хоче і доказати йому, що дракони не завжди найрозумніші і все знають. Не знають! Уж точно не про неї.

— Ви ще тут, студентко Фінес? Чим більше ви тут сидите, тим більше моя секретарка підозрює вас у чомусь.

Та він точно знущався! Джіа демонстративно підійнялась з місця, підійшла до столу, за який вже всівся ректор Фейбл і поставила чашку на тверду поверхню. Впевнено зиркнула на нього і пішла в напрямку дверей. Вона йому ще покаже, що вона стане кращою. І Сеніаса поруч з собою залишить. Тільки поговорити спочатку з ним треба з приводу Одіни і фотографій. Кому, як не їй їх виставляти, а йому принаймні здогадуватись, як ті в сестри з’явились?

***

На шляху до своєї кімнати — бо до наступної лекції було набагато більше часу, ніж здавалось, — требу було зробити дві справи. По-перше, поговорити з Сеніасом, по-друге, зрозуміти якого біса Лемірі крутилась поруч зі спортивним майданчиком, де зазвичай тільки хлопці і грали у щось або займались.

Відповідь знайшлась швидко, варто було підійти ближче і побачити , що хлопцями виявились вогневики, серед яких — звичайно! — бігав і Різ. Просто неймовірна закоханість у того, хто не звертав уваги, якби дівчина не старалась. Хоча сама винна, почула рік тому, що йому подобаються розумні, а на зізнання у коханні він не відповідає або просить вибачення і елементарно йде геть. Саме з того моменту, Лемірі стала найрозумнішою і, прости Мара, навіть одного разу викликала його на дуель.

Різ її тоді місяць стороною обходив, поки вона плакала і думала, що він це зробив спеціально, бо не хотів програвати навмисно. Джіа же думала, що скоріше, той не хотів вбити її ненароком. Наскільки би розумнішою вона не була за нього в теорії, але в практиці програла б однозначно.

— Ти що робиш?

Фінес підійшла непомітно, зі спини і тепер з посмішкою спостерігала, як Лемірі обернулась і витріщилась на неї якось надто перелякано. Схоже, хтось зовсім не розраховував на те, що її зловлять прямо на гарячому, коли вона…

— Фотографую.

Лише одне слово і посмішки Джіа сповзла, поступаючи місце закочуванню очей. Мара, ну твоя воля!

— В тебе уся кімната в цьому Різі, — склала руки на грудях Фінес і присіла поруч, бо подруга впевнено показувала, щоб та не світила її. — Просто уяви, як одного разу він погодиться прийти до тебе, а там замість романтичної атмосфери буде фанатське лігво.

— Я завчасно все приберу.

— А якщо він просто прийде передати якісь конспекти, змусиш стояти перед дверима хвилин тридцять і чекати, поки ти будеш прибиратись? Як ти це взагалі уявляєш?

— Попрошу залишити конспекти в гостинній, — буркотіла Лемірі, все більше нагадуючи ображену дитину. — Вам вони все одно нікому не знадобляться.

— І упустиш момент запросити його на чай і нормально поспілкуватись? — скептично підняла брів Джіа. — Запевняю, йому це більше сподобається, ніж те, що ти випереджаєш його у рейтингу.

— Думаєш, треба запросити його на чай?

— Спочатку зроби для цього влучну ситуацію. І припини його фотографувати, ніби він якийсь співак і ти його фотки будеш продавати скаженим фанатам або журналам, типу впіймала сенсацію.

Лемірі підтиснула губи і подивилась на фотоапарат. Не так вже й багато там було фотографій. Так лише парочка найгарніших, бо інші вона повидаляла. На них з’являлись інші студенти або вийшло розмазано. Ніхто не розумів, як багато для неї значили хоча б його маленькі фотокарточки.

— Як пройшло у ректора?

— Ніяк, — видихнула Фінес і відкинулась трохи назад. — Але стався один момент і саме в цей час зайшла його секретарка. Коротше, боюсь мені прийдеться розгрібати ще і це лайно.

— Та сама? Дивно, якби вона побігла усім розповідати, то вже літали б усюди магічні газети з новинами, — Лемірі навіть демонстративно визирнула зі свого укриття і подивилась по сторонам. — Нічого нема. Вона нікому нічого не розповіла, тому заспокойся. Але що за момент?

Джіа видихнула і задумалась. Лемірі ніколи не цікавилась життям вищого світу, звідки прийшли родом і Фінес, і їхній ректор Рідіас. Ліндер взагалі-то була з доволі простої сім’ї, її виростила мати самотужки, тому дівчину більше цікавило навчання і заробляння грошей після, щоб допомогти матері. Навіщо їй усі ці подробиці?

— Та нічого такого, просто секретарка неправильно зрозуміла, — скосила поглядом Джіа. — Пан ректор пообіцяв, що владнає це питання сам.

— Тоді чому ти переживаєш?

Тому що її прийняли за його коханку! Святі жаби потойбічного світу, невже вона може бути схожою на таке дурне створіння, якому потрібен чоловік-дракон? Та ні за що в житті!

— Нічого, — Джіа посмакувала свої слова і думки, повернувши увагу до подруги. — Просто не дуже хочеться, щоб до Сеніаса дійшла якась невірна інформація.

— Твій Сеніас навіть сваритись не вміє, — закотила очі Лемірі і перевела погляд на Різа. — Не підходить тобі ані по темпераменту, ані по характеру. Тобі чоловік потрібен, а не цей хнюпик.

— Та ти задовбала. Чому він тобі так не подобається?

— Хм, — Лемірі відклала камеру і почала впевнено перераховувати: — тому, що він не може постояти за тебе навіть перед своїми рідними; тому, що він в усьому слухається тебе. І це було б окей, але є проблема в тому, що він навіть у виборі їжі повністю довіряє тобі, ніби в нього реально немає жодних бажань. Та такий в якийсь момент просто скаже тобі, що ти йому життя зруйнувала!

— От і звідки ти це все знаєш?

— Мій батько був таким, а потім пішов від нас з мамою, знайшовши жінку, яка не наказувала йому працювати, а ще готувала те, чого він хотів і коли хотів.

— Як швидко вона від нього втекла?

— В них двоє дітей і вони ледь можуть прокормитись, але усі задоволені. Навіщо тобі подібне?

Джіа покачала головою. В неї так точно не буде. Та і Сеніас зовсім не такий. Це просто неможливо навіть уявити, бо вона знає, які саме в нього мрії, які амбіції, які цілі він собі поставив і йде до них. Сен сильно відрізнявся від батька Лемірі, а чоловіки не завжди усі були однаковими.

— Добре, залишайся при своїй думці, — підняла руки догори Ліндер, ніби здаючись. — Якщо ти з ним щаслива, то розважайся в своє задоволення. Сваритись через твого Сеніаса я точно не хочу.

Фінес зітхнула. Так, тепер їй для повного руйнування дня залишалось тільки поговорити з самим Райнером і вияснити деякі питання. Лемірі відвернулась і повністю зосередилась на своєму Різові. Джіа завжди було її шкода, адже ця закоханість не привода ні до чого хорошого.

— Не попадись його фанаткам тільки, добре?

— Не хвилюйся, я тут вже не перший раз, — і сонячно посміхнулась. — Вони ніколи мене не знаходили.

***

— Джі? Щось сталось?

Вигляд у Сеніаса був досі заспаний. Складалось відчуття, ніби варто було Фінес піти, як він просто влігся спати далі. І це було навіть не дивно, враховуючи, що в нього був час і доволі багато.

Дівчина зайшла в кімнату, не зважаючи на його здивовані очі і те, що він чекав відповіді. Проігнорувала і питання, чи хоче вона води або кави, або взагалі хоч чогось. Просто всілась на його ліжку і підтиснула губи.

— Нам треба поговорити.

— Так нічого хорошого не починається, — пробуркотів Сеніас і підійшов ближче, всідаючись поруч. — Ти не хочеш бачитись з моєю мамою на вихідних?

— Та це тут до чого?

— Ну, ти її не дуже любиш.

— Ніби вона мене обожнює, — закотила очі Джіа і продовжила говорити, перериваючи Сеніаса, який вже відкрив рота, щоб почати говорити свою відповідь. — Я хочу поговорити з приводу твоєї сестри.

— А що з нею?

Сен зручно влаштувався, підігнувши під себе ногу, і хмурився, бо відверто не розумів, що саме його сестра зробила не так. Що ж, походу він насправді просто проспав увесь цей час, тому навіть не читав жодних новин. Це і добре, і погано одночасно.

— Сені, ти показував їй фотки, які я скидала тільки тобі?

— Ті, де ти в білизні? Чи те фото, де рукою прикривала груди?

Джіа на секунду застигла. Вона ж з усіма цими подіями навіть не подивилась, що там були за фотографії взагалі. Швидко дістала магофон і полізла шукати в основну стрічку ті самі фото, але їх ніяк не знаходилось. Це могло говорити лише про одне: хтось вже порився і видалив усе. Але ж це не означало, що усі кому не лінь не позберігали собі.

— А з чого таке питання? — дійшло до Джіа. — Як ти взагалі примудрився показати їй усі мої фото, які я тобі кидала.

Сен пом’явся лише з декілька секунд, ніби вагаючись перед тим, аби щось сказати. Просто не міг вирішитись відкрити рота і визнати свою провину, або сказати щось на свій захист.

— Сеніас Райнер!

— Я ж не ставлю пароль на свій магофон, — відвів погляд природник. — Одіна якось взяла його, щоб подзвонити, тому що її розрядився, а потім повідомила, що бачила твої фотки. Я поговорю з нею, не знаю, чого вона вирішила піти у конфронтацію і згадати у вашій розмові про них.

— Сен, вона згадала їх не у розмові.

Повисла тиша, поки хлопець здивовано дивився на свою дівчину і осмислював те, що вона сказала. До нього доходило дуже туго, і Джіа прекрасно усвідомлювала чому. Він ніколи б не міг подумати про свою сестру в настільки поганому сенсі. Сен взагалі ніколи і ні про кого не міг сказати хоч щось погане.

В їхній майбутній сім’ї яйця будуть виключно в неї.

— Одіна виклала їх у мережу, щоб бачили усі. А це означає, що вона не просто побачила ці фото на твоєму магофоні, але і перекинула їх собі.

— Це точно не могла бути Одіна, Джі!

— А хто тоді?

— Ти реально думаєш, що в тебе немає людей, яким ти не подобаєшся? Ти сама мені жалілась на якусь Маріанну минулого тижня.

— Маріннетт, — закотила очі Фінес. — До речі, найліпша подруга твоєї сестри.

І ще вона закохана у Сена, про що він ніколи не здогадувався. Навіть Джіа сама запропонувала йому зустрічатись, першою позвала на побачення і взагалі усе брала в свої дівочі тендітні руки. Але вона була некроманткою, тому їй якось було все одно. Просто вона звикла до того, що стосунки батьків були рівні, як і в бабусь з дідусями. А тут їй треба було все тягнути на собі і це неймовірно бісило в деяких моментах.

— Я поговорю з Одіною і доведу тобі, що це не вона. Джі, будь ласка, не роби спішних висновків.

Джіа покачала головою і встала з ліжка. Їй не треба було думати і чекати, коли він щось їй доведе. Але не подобалось, що Сен не вставав на її сторону, хоча повинен був бачити і розуміти, що в неї не найкращі стосунки з його сестрою. І не тільки.

— Говори з ким хочеш, але я з тобою більше не хочу, — зітхнула Фінес і поплелась до дверей. — Подумай сам, хто з нас правий, і дай відповідь на це питання в першу чергу сам собі. На вихідних зустрінусь з твоєю мамою. Сподіваюсь, Одіна не побігла розповідати їй, яка вона молодець, тому що я не витримаю, якщо мене будуть поливати брудом у мій вихідний.

Сен не встиг нічого сказати, але і не біг за нею по коридору, не намагався наздогнати і владнати ситуацію, навіть елементарної спроби не було. На душі стало якось дуже сумно, але Джіа вирішила, що в чомусь ректор Фейбл був правий — їй потрібно хоч трошки зосередитись на навчанні. Тому зараз краще відпустити ситуацію і підготуватись до здачі, бо щось підказувало, якщо вона погано здасть, їй це вийде боком і, напевно, не один раз.