Серце вітру. Обганяючи вітер

Рей тихо прочинила двері й зазирнула всередину. На підлозі горіли свічки, а недалеко від них сидів Інк, медитуючи. У кімнаті було ще досить темно, обличчя хлопця можна було розгледіти тільки завдяки світлу вогню. Він сидів у позі лотоса, склавши руки на коліна із заплющеними очима. Дівчина спостерігала за диваком одночасно із захопленням і тривогою: він сидів нерухомо на її очах уже майже п'ять хвилин, не похитнувшись. Здавалося, він навіть не дихає, бо грудна клітка не здіймалася вгору і вниз.

"Скільки він уже так сидить? Може він спить? Час усе таки ранній... Чи в трансі? А може йому взагалі погано насправді?" — купа запитань лізла в голову Рей за одного лише погляду на Інка. Це був високий, щуплий хлопець із попелястим волоссям і милими ямочками на щоках. Дівчині дуже подобалося, коли він посміхався — це виглядало кумедно і сильно гріло їй душу від однієї його усмішки. Але він був таким дивним і відчуженим... Хто знає, який вітер гуляє у нього в голові?

— І довго ти стоятимеш у дверному отворі? — з усмішкою запитав Інк.

Рей здивовано зігнула брову і, зачинивши двері, зайшла в кімнату.

— Але я йшла практично безшумно...

— Тс-с-с! Тихіше... — шикнув на неї Інк і жестом показав дівчині присісти поруч.

Підкоряючись наказу, Рей присіла поруч із диваком і втупилася на нього.

— Я чув твої кроки ще з першого поверху й одразу зрозумів, що це ти. Адже в кожного з нас своя особлива хода, зокрема й у тебе, — тихо мовив Інк, ледь стримуючи сміх.

— І до речі, перестань так витріщатися на мене, я ніяковію.

— Що?! А це ти як побачив? — вигукнула Рей, швидко почервонівши, після чого Інк уже не став стримувати сміх і розплющив очі:

— Ха-ха-ха, я жартую! Це я вже підгледів, — хлопець поклав свою руку на голову нової учениці й добряче потріпав тій волосся.

— Не смішно! Вчи мене своєї майстерності або... Що ти там хотів показати! — Рей зробила ображений вигляд і надула щоки, хоча в глибині душі їй подобався такий настрій наставника: він не ставився до неї, як до дитини, а сприймав за серйозного воїна, хоч і був старший років так на п'ять.

— Тобі навіть не цікаво, навіщо мені потрібно тебе чогось навчати? Можу посперечатися, ти не розумієш, навіщо я тебе сюди покликав...

— Ти маєш рацію. Ти хочеш щось взамін? — посерйознішала Рей.

— Звісно ні, мені нічого не потрібно.

— Тоді з чого раптом така милість? — недовірливо глянула на нього дівчина.

— Скажімо так... — Інк спрямував задумливий погляд у вікно, де уже сходило сонце. — Є речі, які в житті не можна змінити. Наприклад... Поглянь на он ту яблуню.

Рей нерозуміло перевела погляд у вікно, вишукуючи очима згадане дерево.

— Як би я не хотів, яблуня не стане абрикосою, — продовжив Інк.

— І до чого ти хилиш? Може прямо вже скажеш? — нетерпляче перебила його Рей, однак хлопець лише посміхнувся і продовжив:

— І ця яблуня не зацвіте, коли мені буде завгодно. На все потрібен час і... Терпіння, — його гострий погляд ковзнув на неї, на що Рей лише втомлено позіхнула:

— І що?

— Мені відомо, що хотів розповісти тобі Шейн, —лукаво вимовив хлопець, спостерігаючи за ентузіазмом дівчини, що з'явився за лічені секунди.

— Правда?

— Так. Він готовий був розповісти тобі те, до чого ще не настав час. І ти... Несвідомо зробила правильний вибір. Ти ще не готова.

— Що значить не готова?! Звідки ти про це знаєш?! Я ж не говорила!

— Тихіше... Тихіше, — Інк доторкнувся вказівним пальцем до її губ, закликаючи до тиші. — Кажуть, що більше мовчиш, то більше ти можеш почути...

Після цих слів розум Рей ніби занурився в туман. Тіло накрило приємне, розслаблююче відчуття. Вона ніби опинилася в теплому, м'якому ліжку і бачила прекрасний сон. Схожі відчуття вона відчуває перед сном, коли на роботу вночі виходить Морфей, наче насичуючи тіла воїнів теплою і приємною аурою для того, щоб усі поринули в міцний, здоровий сон. Вона досі не знала, яким чином він це робить, бо вони разом із Джессі вважали за потрібне тримати це в таємниці, однак тепер народилася й нова теорія: може... Цим промишляє зовсім і не Морфей, а його найкращий друг?

Перед очима почали спливати картинки, ніби справді, вона бачила сон або ж видіння. Однак варто було тільки йому початися, як приємні відчуття вмить закінчилися. Кістки пронизав нестерпний біль, у голові пролунали моторошні, виючі крики. Перед очима пронеслися уривки різанини, кривавого неба, а ще... Зловісний тріск вогню. Він супроводжувався цими самими криками і страшними звуками. Дитячий плач, воїнський клич, вогонь, сніг, небо...

Рей жахнулася і швидко розплющила очі, вийшовши з трансу. Вона була не в силах більше бачити й чути той жах. Серце калатало, долоні спітніли, а руки мимоволі тремтіли. Вона налякано подивилася на Інка, а той, важко зітхнувши, пояснив:

— Саме тому не все в нашому світі залежить від нас. Якимось речам просто не судилося збутися. А для якихось... Просто не настав час, — він встав і простягнув їй долоню.

Рей, все ще не в силах прийти до тями, мовчки подала руку Інку і встала. Несильно обійнявши її за плече, він продовжив:

— Але є те, на що ми можемо впливати. Саме від нас залежить, на скільки швидко зацвіте та яблуня, якщо надати їй належний догляд. Інакше... Вона може засохнути.

— Ти... Хочеш допомогти мені дізнатися моє минуле? Ти ж... Там був?

— Можна й так сказати, — загадково відповів Інк. — Я допоможу, але не розкрию тобі його. Ти повинна зробити це сама.

— Не потрібно мене жаліти!!! Я... Зможу винести будь-який результат. Чому ти не розкриєш мені її?

— Чи впевнена, що зможеш? — усміхнувся Інк, від чого Рей швидко сховала очі, а потім поїжилася від мурашок, що пробіглися по хребту від побаченого. — І потім... Як і казав Шейн. Дізнавшись правду завчасно, ти не станеш тою, якою була. І можливо зробиш багато помилок, які зламають тобі життя.

— Але... Коли я стану до цього готова, чому б тобі самому не розповісти правду?! Як я маю дізнатися це? — обурилася Рей.

— Ти повинна зробити це сама. І дізнаєшся про це рівно тоді, коли будеш готова. А ось яким чином... Доля негайно піднесе тобі цю можливість.

— Навіщо тобі це?! Чому ти хочеш мені допомогти?! — раптом вискалилася на нього Рей від обурення, чого хлопець зовсім не очікував:

— Хіба ти цього не заслуговуєш?

— Тобі то яка вигода?!

— Ти так не довіряла і Шину. Однак... Чи зробив він тобі гірше? По-моєму, він виконав одну з твоїх мрій.

— Ти і за Шина знаєш?! Звідки ти все...

— Чому тебе це все ще дивує? Просто встигли з ним поговорити.

— Як я можу довіряти людині, про яку не знаю зовсім нічого? — Рей скинула його руку з плеча.

— Я хочу допомогти...

— Я ціную це, дякую. Але мені не по собі від твоїх таємниць. Вибач, Інк... — зітхнула дівчина і рішуче попрямувала до виходу.

— Ти не впораєшся сама, — схрестив руки на грудях Інк.

— Не тобі мене вчити!

— Не завжди все в цьому світі залежить тільки від тебе, люба...

— Ти вже казав це! — зашипіла Рей і відчинила двері, щоб вийти, однак від останньої почутої фрази раптово боляче защемило серце:

— Висот домогтися самотужки важко. Однак навіть якщо якимось дивом тобі і вдасться це зробити, то просто пам'ятай... На піку самої вершини завжди самотньо.

— Вказувати він мені надумав! — бурчала Рей, вийшовши на вулицю. — З чого він узагалі взяв, що я слабка?!

Останні слова поселили в її серці нестерпну образу і почуття злості на самої себе. Рука самовільно стиснулася в кулак. Нахлинули люті емоції, дівчина злісно проскрипіла зубами:

— Та я йому покажу справжню свою силу... Я досягла досконалості, ніхто мене не переможе з усіх тут присутніх. Який нахаба... Час ще для правди не настав, подивіться!!!

— Час для чого? — раптом пролунав недалеко голос.

Рей різко обернулася. До неї неспішно підходив Дейл, тримаючи в руках кілька невеликих колод.

— Дейл, друже, рада бачити, — щиро посміхнулася дівчина.

Тільки при одному вигляді цього здорованя волею-неволею вимальовувалася чиста посмішка. Йому не потрібно навіть нічого говорити, уся його натура і простота характеру знімала будь-який негатив зі співрозмовника.

Рей уже встигла зрозуміти з розповідей Джессі, наскільки мудрий цей воїн, але водночас до сміху простий. Наскільки сильний колишній воєначальник, незважаючи на таку велику і неповоротку статуру. Наскільки добрий і милосердний, рівно так само як лютий і холоднокровний у бою.

Невже... Навіть йому є чому вчитися? Дивлячись на нього так і не скажеш... Хто посміє сказати йому це в обличчя? Чи наважиться взагалі?

— Навзаєм, — усміхнувся чоловік. — Виглядаєш чимось спантеличеною.

— Та так... Робочі моменти, — сховала очі Рей.

— Що трапилося? — одразу насупився Дейл.

— Нічого. Правда, — натягнула посмішку на вуха Рей.

Дейлу нічого не потрібно було пояснювати. Він хитро примружився і лукаво вимовив:

— Знаєш... Ми з тобою незвичайні люди. Ми були народжені сильнішими за інших.

Після цих фраз погляд дівчини зацікавлено прикувався до чоловіка. Усміхнувшись, він продовжив:

— Я помічав твої ікла. Я знаю, хто ти.... Можеш це не приховувати.

— Значить знаєш, — видихнула дівчина. — І не боїшся?

— Твої далекі предки були монстрами, може й так. Однак, твоя кров не робить тебе такою. Тобі було даровано унікальний дар, який дає тобі перевагу в бою.

— Дейле, скажи... Наскільки добре ти був знайомий із моєю матір'ю? — раптом поставила незвичайне запитання Рей.

Очі воїна вмить потьмяніли. Вона ніяково прикусила губу, усвідомивши, що поставила некоректне запитання, торкнувшись, можливо, болючого минулого.

— Ти можеш не говорити, якщо не бажаєш. Просто... Ти знаєш про нас так багато. Адже це вона тобі розповіла?

— Так...

— Можу припустити, що ви були з нею добрими знайомими, адже таке кожному перехожому й не довіриш. Вибач... Для мене це дуже важлива тема, знати хто я і чого я варта...

— Твоя мати... — Дейл задумливо спрямував погляд у далечінь. — Була однією з нашої п'ятірки. Моєю напарницею.

— Напарницею?!

— Правильно. Третім був Шейн, і він був найздібнішим і найдосвідченішим із нашої компанії, одразу після Квінта. Четвертою — Серафіна. Мати Джессі... І вона була єдиною, хто не став воєначальником. І п'ятим, безпосередньо, сам Квінт. Ми всі були нерозлучні, проте... — Дейл подивився в палаючі золоті очі дівчини. — Життя нас роз'єднало із Небулою. Із Шейном ми і далі служили Квінтові, але вже навіть тоді наші взаємовідносини були дуже і дуже спорчені. А Серафіна... Життя забрало її від нас надто рано і несподівано...

— Це... Шкода, що так сталося, — зітхнула Рей.

— Дякую, люба. Я хотів цим сказати, що ми з тобою виділяємося якимись особливостями, але даровані вони нам долею не просто так. Ми повинні захищати тих, хто слабший. Це... Наш обов'язок. Я сильний із самого дитинства, проте я все ще людина і мій потенціал не нескінченний. На відміну від твого.

— Від... Мого?

— Ти завжди можеш краще. Твій нічний зір, твоя швидкість реакції, витривалість, нелюдська сила можуть зрости в рази, якщо спрямувати всі ці якості в правильне русло.

— Звідки... Теж Небула?

— Рей, я знаю про тебе багато чого, чого не знаєш ти сама. Однак я не допоможу тобі стати самою собою, — усміхнувся Дейл.

— І що ж мені робити тоді?!

— Працювати над собою. Я не вчитель... Я не знаю, чого міг би тебе навчити. І ніхто зі звичайних людей не знає цього, бо ти вже перевершуєш їх, — продовжував натякати Дейл.

— Звичайних людей? І де ж ми знайдемо не "звичайних людей"? — вигнула брову Рей.

— Ти не станеш сильнішою, тренуючись із тими, хто слабший. Тобі потрібен абсолютно новий рівень. Той, про який ти раніше не могла й мріяти.

— Про що ти?! Як я знайду того, хто міг би допомогти мені освоїти те, чого ніхто не зможе вивчити?!

Дейл вирішив не відповідати на це запитання. Через кілька миттєвостей мовчання він кинув:

— Ти сама знаєш відповідь на це запитання.

Дівчина прищурила очі й обернулася назад, вишукуючи очима вікно кімнати Інка.

— Серйозно?! Він?!

— Не спробуєш, не дізнаєшся, — хитро усміхнувся Дейл і попрямував далі на галявину, де зібралася вже ціла купа колод і гілок.

— Ану не поспішай! — поспішила за ним Рей. — Ти ж усе знаєш! Розкажи мені!!!

— Я розповів тобі все, що знав.

— Не може бути!

— Чому ж?

— Але ти ж...

— І що? — раптом блиснули його очі. — Якби я міг, я б навчив Джессі всіх технік. Однак вона програла тобі при першій же вашій сутичці. Ваші стилі були схожі, так. Її навчав я, а тебе Небула. Але перемогла ти. А значить і її стиль.

— Ой та ну!

— Просто навчися просити вибачення, для початку. І помирися з Інком, — потріпав її по волоссю чоловік.

Дівчина хотіла було обуритися, проте він не дав їй договорити:

— Між іншим, Джессі нещодавно закінчила тренування з Заком, а сама зараз змагається з Біллом. Бажаєш поглянути? Можливо... Битимешся потім із кимось, чи вибереш у супротивники іншого?

— Серйозно?! Та я ж... Тільки за! — з Рей буквально вирвався натхненний крик. — Нарешті кістки розім'яти можна!

— Ось якраз і подивимося, хто на що здатний...