Чорний лебідь

Передісторія

У студентські роки я мав друга, якого звали Денис. Хлопець гарний та працелюбний. Так вийшло, що його батьки розлучилися, і хлопець із вісімнадцяти років працював, при цьому зміг навчатися на денному відділенні. Після пар та у вихідні він працював на кінцевій зупинці маршрутного таксі диспетчером. Отримував непогано, зміг сам оплачувати собі навчання, а на четвертому курсі навіть купив підтриману «Таврію».

На курс молодше навчалася дівчина Настя. Денис загорівся до неї пристрасним коханням, але, на жаль, почуття були не взаємними. Мій друг не втрачав надії та продовжував залицяння. А Настя, як це зараз модного називати, тримала його у френдзоні. Він і подарунки їй дарував, і до вишу на машині возив, але все ніяк. І ось, після чотирьох років залицянь вони стали зустрічатися. Начебто все чудово, але є одне «але»: Настя відкрито сказала, що не кохає його. «Мені з тобою просто добре», - заявила дівчина. І знаєте, що сталося? Мій друг знайшов собі ту, котра його кохає. Сказати по правді, хлопець він видний, і дівчата за ним бігали, хоч не юрбою, але вибір у нього, так би мовити, був. Вибравши одну з таких дівчат, він розпочав нові стосунки, які, до речі, проіснували не більше кількох місяців. Після чого він її покинув, якийсь час лікувався від венеричних захворювань і вирішив повернутися до Насті. Але вже все! Вороття нема! Потяг тю-тю, пішов, а ти стоїш на пероні.

Настя його знати не хотіла, що обурило мого друга. Він спробував залицятися знову, але замість якихось дружніх стосунків, зустрів на свою адресу лише холод. У принципі, така реакція Насті є очікуваною і зрозумілою, але лише не для Дениса. Він щиро дивувався, чому так, і виливав душу мені. Я, як друг, намагався йому пояснити, що він вчинив неправильно, раз добиваєшся дівчини – йди до кінця! До того ж вона була практично його. Ну і що, що вона сказала? Може, ще треба було зачекати на місяць чи два і все було б чудово. Загалом, хлопець не дотерпів. Я все ж таки намагався йому пояснити, що в цій ситуації винен він сам, але у відповідь чув лише: «Не висип мені сіль на рану». А одного разу, знову скаржачись на те, що Настя його ігнорує, він заявив: «Всі баби шльондри!» Цей вислів ввів мене в стан шоку. Тобто виходить, що:

1) Я її добивався

2) Я її майже добився

3) Вона сказала, що не кохає мене, але їй зі мною добре

4) Я плюнув на все і пішов до іншого

5) Я розчарувався в іншій і хочу знову до неї

6) Я їй не потрібен

7) Вона шльондра

Ну і де логіка, хотів запитати я, а натомість написав цю сценку. На повноцінну п’єсу все ж не тягне.

Цей, прости господи, твір...

ДІЮЧІ ОСОБИ

ЕРАСТ – головний герой, шизофренік.

ОРЕСТ – друг Ераста, наче як нормальний.

МАША – знайома Ераста та Ореста, точно нормальна.

Два санітари.

На сцені нічого, окрім великої білої стіни, немає. виходить Ераст із відром фарби та валиком. пише на стіні напис «Всі баби шльондри!»

Виходить Орест.

ОРЕСТ (дивлячись на напис): Оригінально.

ЕРАСТ: Ти думаєш, мій друже? Повір, це все правда!

Виходить Маша.

МАША (обурено дивлячись на напис): Хто це написав? Хто так відгукнувся про дівчаток?

ЕРАСТ (здивовано): Про дівчаток? І де ж? Що ж?

МАША (вказуючи на напис): Ну от. Усі баби…

Ераст (перебиваючи Машу): Мовчи! Не вимовляй його! Не хочу чути це слово! Благаю!

ОРЕСТ: Але ж ти сам його написав.

ЕРАСТ (картинно ридаючи на плечі друга): Мовчи, Оресте! Заради всього святого! Мовчи! Мені огидно чути це слово! Мені боляче усвідомлювати, що вони... (вказує на Машу і, різко розвернувшись, усміхаючись) Маріченько, а ти, шо, ця… (показує на напис)

МАША (обурено): Ну, знаєте, Ерасте, ви псих!

ЕРАСТ: Мовчи, Маріє, ти занепала жінка! Хоча стоп. Занепала - це повія, ти просто жінка.

МАША (кричачи на Ераста): Хворий! Придурок! Ідіот! Я йду за санітарами!

МАША ЙДЕ.

ЕРАСТ (зітхаючи): Як не звучить це сумно, вона має рацію. Зовсім трохи. О, як я хотів бути поетом! Хоч би на мить! Але не зрозуміло чому несу цю маячню. Прошу мене прости, панове. А так само пані, хоч частково. Я не хотів образити вас. Та що взяти із простого шизофреніка? І з непростого також. Ми всі хворі! Хоч трохи. На зовсім небагато. Тільки я один, хворий на волі, не замкнений серед стін. О Боже, що я несу! Маячня в чистому вигляді! Нісенітниця! Бідолаха Фрейд. Мене він не знав. А я ж скарбниця для нього! Хоча, простий я псих, що втік із психлікарні. За мною йдуть, я чую їхні кроки. Але, як хворий, не визнає зарази, я дам їм бій! (Оресту) Іди зі мною, мій вірний Буцефал!

ОРЕСТ (спокійно): Мене звуть Орест. Невже ви забули, мій любий друже?

ЕРАСТ: Та все я пам'ятаю. Але я ж псих, хвора душевно людина. Або навпаки? Яка різниця зараз (сумно опускається на підлогу).

Виходить Маша та санітари.

МАША: Ось він! Забирайте!

Санітари надягають гамівну сорочку на Ераста. Той не пручається.

ЕРАСТ: О, Марі, прошу, пробач мені (дивлячись у зал). І ти, мій глядач дорогий. Я говорю, прощай, бувай, гуд бай. Сподіваюся, психів, таких як я, ви не зустрінете більше. Мабуть, епілогу не буде. Моралі немає як такої. Проста, звичайна маячня. Софіти можна погасити, опускайте завісу.

Санітари з Ерастом йдуть. Завіса опускається.

КІНЕЦЬ