Таємне ім'я Мурчика

Тепер я справжній відьомський кіт. А сталося моє переродження одного холодного зимового дня. Грудень не балує нас сніжком, тільки згинає землю ударами холоднющого злющого вітру. І от в таку погоду, під срібним світлом повні я виповз на холоднечу. Для чого? Та для того щоб поблукати, подивитися, що цікавого є під місяцем…

Мабуть, то дуже дивна для мене поведінка, бо я зазвичай солодко сплю коло Ніни. А тепер у грудні на повню перед Різдвом… Вона розповідала про Божича Коляду. Про свято світла. А я боровся з бажанням примоститися у неї на колінах.

І от моя перша зимова повня, коли все гостро відчувається. Настільки гостро, що я розрізняю запахи у просоченому морозом повітрі. Оно Валька десь аж ген-ген за обрієм робить млинці. Пізно вже… Смачно ж…

Але я тільки принюхуюся. Мені нічого не коштує прибігти й попросити в неї кілька. Вона й Ніні накладе. Однак я лишаюся на місці. Чую звуки села, що затихло вдалині. Все ж там тепло, звідти потужно звучить життя. Місяць сріблить все навколо. Мені він здається яскравішим за сонцем. Я хутчіш пристосувався до нього. Багато, дуже багато енергії. На сонечку розтягнутися й поспати б… А під місяцем… Відчуваю, сьогодні буде щось особливе.

Беру кошик. Знов у похід за шишками. На диво, я навіть не спитав себе, а на біса Ніні ті шишки вночі? Щоправда, зараз тільки вечір. А місяць вже яскравий, потужний, повітря аж іскрить від нього.

Сніжинки м’яко зриваються з небесної висоти. Вони самотні. Розіб’ються об землю… Недовго я думаю про це, бо збираю шишки. Це не важче ніж удень. І красиві ж трапляються. Замилувався. І Ніна, може, замилується.

Одна, друга, третя, вже й повнісінький кошик.

Я вже змок. Тепер мені тепло. Вітрисько куйовдить шерсть, але цей доторк крижаних пальців здається приємним. Зараз ще пару кину й до хати, до Ніни… Цікаво, що вона там робить?

Я зовсім забув, що за кілька днів у неї призначені майстер-класи. Ця згадка вивітрила мій добрий настрій. Знов маю поводитися чемно, а я ж відьомський кіт… Придумати б як Ніні розповідати про людей, що завітали на майстер-клас. Вона оцінила б таке, хоча, їй ніколи під час цих кольорових дійств ще й аналізувати людей. Ну нічого, я цим займуся.

Я люблю дітей, але не всяку людину, що переступає поріг нашого млина волів би пустити. Бувають тут всякі. Не всім цікаво, що тут робиться. А як на свято, вони наче розчиняють всю ту магію, яку готує Ніна. Вона ледве помітно дає знати, що відчула й намагається виправити ситуацію… А мені потім ще й простір чисть від таких навідників. Гості різні, але Ніна вчить, що їх треба цінувати всяких, не залежно од того, які вони сюди прийшли… Вона впевнена, що може змінити їх, що вийдуть звідси щасливішими, усміхненими й трохи мудрішими.

— Молодчина, Мурчику, ти приніс таких добрих шишок… Зробимо з них особливі роботи… Для особливих випадків, - сказала Ніна, вмощуючись за столом. Я не чекав, що вона робитиме щось вночі. Але ж то для мене вже ніч, бо я втомився і хочу спати. Ніна ще довго працювала. Я шкірою відчуваю, як вона плете мережево добра, кольорових снів, щастя. Воно було рожево-срібним, золотим, блакитно-зимовим. Я бачив його у снах.

***

— Варю, ти негайно потрібна тут. У іноземців екскурсія по Києву! Потрібен кваліфікований гід. Від тебе всі в захваті. Плачу потрійно, тільки будь на місці через двадцять хвилин, - говорить керівник одній з наших відвідувачок.

— Не можу, Владиславе Олексійовичу, я з малим тут…

— Варю, заробиш добре, дуй сюди… - не вгавав керівник.

— Ні, я далеко вже. Ми тут на майстер-класі… Я вперше за багато часу приділяю увагу Святославу, - її голос став м’якшим і суворішим одночасно. Я потерся об її ноги. Святослав разом з Ніною виготовляли різдвяні вінки. В хлопчини добре виходить. А мама нарешті не примушує займатися математикою, а дозволила й творчість, про яку він так мріяв. Майстер-клас у Ніни, то була його мрія.

За ними прийшла друга пара. Я знаю, що це всі на сьогодні. Ніна проінструктувала мене. Ходжу, аналізую, труся об ноги, роблю святкову атмосферу. Так завжди. Хоч, я назбирав шишок для цього свята, але моя робота тепер проста. Відьомський кіт свою задачу вже виконав. Я хвилююся, чи після хвороби не важко Ніні проводити такі майстер-класи аж на 4 людини. Але виявилося, що наступна пара…

— Солю, ну чого мені тут робити? Ти хочеш, то сходи і зроби щось, відведи душу…

— Андрюш, залишся, це дуже круто, - вмовляла жінка.

— Ні, в мене час. Я не планував витратити його на безглузді заняття! – Андрій прожогом вилетів з хати. Однак, Ніна почула все те. Звідки в неї музичний слух? Але я встиг вчепитися йому в ногу.

— Ще й коти тут шалені! – кинув Андрій жінці Ніні мені й рідкому сніжку за вікном. Після багатьох намагань його машина все ж рвонула з місця.

Ніна влаштувала святкову вечерю після майстер-класу. Горіли свічки, з вікна падала широка срібна смуга світла.

— Нехай зарядяться магією, - сказав Святослав, кладучи різдвяні вінки під місячне світло.

«А малий щось-таки розуміє в магії», - подумав я, вмощуючись у нього на колінах.

— Сину, яка магія? – Варвара трохи спізнилася зі своїми поясненнями, адже ми з хлопчиком прийшли до цілковитої згоди. Я намагався навчити його краще чути і відчувати світ. Не так як мама. Він гладив мене. Зазвичай, ніхто не лишається в нас на ніч. Але ці троє – особлива історія. Хлопчик, якому не дозволяють займатися творчістю, бо це не принесе нічого в житті, мама, якій на все бракує часу, але вона виправляється, вагітна, що не можу сприйняти свою нормальність і залежить від думки навколишнього світу. А найперше, мур-рр той Андрій, мене дратують ті, хто намагається висміяти захоплення інших. А Соля хендмейдерка… Щоправда, відьмою вона не стане, бо в неї нема відьомського кота.

Ніна поглядали мене, передавши іскристу низку думок. Тільки тепер я помітив, що цілісінький день вона проходила у намисті з адуляру. Вдень молочно-білий камінець нічим не примітний, тільки як світло потрапить і всередині зблисне синя таємнича іскорка. Вона побачила все те ж що і я. Підбадьорливо усміхнулася. Ніч, розмальована зорями високим шатром накрила старий млин і нас серед теплої темені кімнат. Запах глінтвейну, копчений парфум дров, дихання, сни, мрії – все сплелося в єдине мереживо.

***

Ніна вранці обережно разом з гостями зняла з вікна, загорнула в срібну фольгу різдвяні прикраси. Я відчув, як через руки вона передає тонюсінькі золоті ниточки щастя. Ювелірна робота. Захоплююсь своєю господинею. Я знав, що я відьомський, а от що вона відає так багато і стільки вміє…

— — Місячику, йди сюди… Ми з тобою за останні дні багато зробили, - Ніна погладила мене, дивлячись на срібні зимові зорі за вікном. Вона назвала моє таємне ім’я, розкрила мою силу.